Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/5596/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5596/21 Номер провадження 22-ц/814/2399/23Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Одринської Т.В., суддів Абрамова П.С., Пікуля В.П., за участю секретаря Сальної Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави МО України, про визнання права користування житловим приміщенням в будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України на умовах житлового найму за апеляційними скаргами Квартирно-експлуатаційного відділу м.Полтави на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 липня 2022 року та на додаткове рішення Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року та за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на додаткове рішення Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року, В С Т А Н О В И В : У червні 2021 року до Октябрського районного суду м. Полтави звернувся представник позивачів - адвокат Процай В.М. із вказаним позовом. На обґрунтування своїх вимог зазначав, що ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку як військовослужбовець згідно з витягом з протоколу №90 від 03.12.2003 року. Разом із членами своєї сім`ї ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_2 , 1972 р.н., дочкою ОСОБА_3 , 1994 р.н., вселилися в учбові приміщення МОУ України в 2003 році, кімнати якого надавались для заселення військовослужбовців, які потребували житла, на підставі дозволу командира військової частини. Вони зареєстровані з 03.09.2003 року за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради № 74 від 28.03.2007 року будівлям і спорудам військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться на балансі ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1 надано нову адресу згідно з додатком №1, будівлі було присвоєно АДРЕСА_2 , та ОСОБА_5 з членами сім`ї, 12.10.2007 року було знято з реєстрації міста проживання та цього ж дня 12.10.2007 року було зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 . В період з 2007 по 2009 роки з дозволу КЕВ м. Полтави МОУ ОСОБА_1 з іншими мешканцями, власними силами та за власні кошти було переобладнано будівлю в квартири. У зв`язку з переобладнанням (реконструкцією) в житловий будинок, що належить до фонду МОУ та згідно з Декларацією «Про готовність об`єкта до експлуатації» №ПТ14312107436 від 27.06.2012 року, ОСОБА_1 було видано спеціальний ордер №27 від 14.12.2013 року на право реєстрації сім`ї з 4 осіб. У вищевказаній квартирі, окрім ОСОБА_1 , зареєстровані та фактично проживають його дружина, дочка та його син ОСОБА_4 . Позивач зазначав, що вселення його та членів його сім`ї у вищевказану квартиру здійснено на законних підставах, оскільки житлова будівля не мала і не має статусу гуртожитку. В Листі КЕВ м. Полтави від 14.02.2012 року за №523 на адресу військового прокурора Полтавського гарнізону вказано, що по Полтавському гарнізону нецільове використання службових приміщень та безпідставного їх утримання не має. Листом т.в.о. начальника головного КЕУ Збройних сил України Глушка О.А., адресованого заступнику Міністра Оборони України Поплавському І.В. від 14.03.2016 року №303/4/16/415 встановлено, що у період 2007 -2009 років за рішенням керівництва та житлової комісії військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) без погодження з КЕВ м. Полтава військовослужбовцям Полтавського гарнізону було виділено вивільнені нежитлові приміщення учбових аудиторій будівлі № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 (на цей час АДРЕСА_2 для переобладнання за власні кошти з метою тимчасового проживання в них. Відомості про нежитловий статус приміщень містяться в Листі від 06.01.2015 року т.в.о. начальника головного КЕУ Збройних сил України Берназа А.М.., адресованого Міністру Оборони України Полтораку С.Т., а також вказано, що «З метою приведення до належного стану проживання військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби Полтавського гарнізону та створення фонду службового житла Міністерства Оборони України, відповідно до пункту 1.8 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 30.11.2011 №737, зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України від 10.01.2012 за №24/20337 (зі змінами), прошу підтримати клопотання вищезазначених посадових осіб щодо розподілу 27 квартир (№№ 2,3,5,7,8,9,10,14,16,17,22,23,28,29,30,36,39,41,43,46,47,50,53,56,57,61,62) у житловому будинку по АДРЕСА_2 під службові приміщення, а решту 38 квартир розподілити для постійного проживання». З цього листа вбачається, що квартира позивачів АДРЕСА_4 не є службовою, а запропоновано використовувати її для постійного проживання. Позивач звертався до Київського районного суду м. Полтава з позовною заявою до КЕВ м. Полтава з позовом про усунення перешкод у приватизації житла шляхом зобов`язання вчинити дії (справа № 552/1148/20), однак йому було відмовлено у позові, при цьому однією з підстав відмови у позові була та обставина, що ОСОБА_1 не довів, що він проживає у спірній квартирі на умовах житлового найму (постійного користування). Ураховуючи викладене, прохав визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_5 на умовах житлового найму. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07 липня 2022 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , 1972 р.н., ОСОБА_2 , 1972 року народження, ОСОБА_3 , 1994 року народження, ОСОБА_4 , 2010 року народження, право користування квартирою номер АДРЕСА_5 на умовах житлового найму. Разом з тим представник позивача ОСОБА_6 до суду першої інстанції подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому прохав стягнути з відповідача всі понесені судові витрати включно із судовим збором і правничими послугами. Додатковим рішенням Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року заяву задоволено. Постановлено по справі додаткове рішення. Стягнуто з Міністерства Оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави МО України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн. Стягнуто з Міністерство Оборони України на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 3000,00 грн. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави МО України на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 3000,00 грн. Не погодившись із рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 07 липня 2022 року, його в апеляційному порядку оскаржив Квартирно-експлуатаційний відділ м.Полтави, посилаючись на відсутність всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що позивачу не надавалось право користування квартирою АДРЕСА_5 на умовах житлового найму. Вказував, що посилання позивача на спеціальний ордер №27 від 14.12.2013 року, як на підставу законності проживання є недоцільним, оскільки він виданий у зв`язку з переобладнанням (реконструкцією) в житловий будинок, що належить до фонду Міністерства оборони України згідно з Декларацією «Про готовність об`єкта до експлуатації» № ПТ 14312107436 від 27 червня 2012 року з метою перереєстрації мешканців у зв`язку із зміною статусу будівлі та упорядкування нумерації квартир. Цей ордер не надавав права на вселення у приміщення, оскільки не містив відповідного дозволу, а давав право лише на реєстрацію позивача з сім`єю у житловому будинку. Вважає, що позивачем інших доказів про законність вселення його за адресою АДРЕСА_6 не надано до суду. Ураховуючи викладене, прохав рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 липня 2022 року скасувати та ухвали нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовити повністю. Також Квартирно-експлуатаційний відділ м.Полтави не погодився з додатковим рішенням Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року. Оскаржив його до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, прохав його скасувати та ухвалити нове, яким залишити заяву представника ОСОБА_6 про розподіл судових витрат без розгляду. У разі відсутності підстав для залишення заяви без розгляду, прохав зменшити розмір судових витрат. Апеляційну скаргу обгрнутовано тим, що обсяг і час роботи, витрачений на підготовку процесуальних документів є неспівмірним зі складністю виконаних адвокатом робіт. Звертає увагу, що на момент подання заяви про долучення доказів понесених судових витрат договір припинив діяти. Також вказане додаткове рішення оскаржило Міністерство оборони України в особі представника Москова М.В., посилаючись на те, що міністерство є неналежним відповідачем оскільки міністерством права позивача не порушувались, представник прохав скасувати додаткове рішення та прийняти нову постанову, якою залишити заяву представника ОСОБА_6 про розподіл судових витрат без розгляду. У разі відсутності підстав для залишення заяви без розгляду, прохав зменшити розмір судових витрат. Також апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю виконаних адвокатом робіт. Крім того заява подана позивачем не у встановлені ч. 8 ст. 141 ЦПК України строки. Відзив на апеляційні скарги у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку як військовослужбовець згідно з копією витягу з протоколу № 90 від 03.12.2003 року. Позивач і його сім`я зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , на цей час АДРЕСА_2 , з 03.09.2003 року. Позивач разом з сім`єю проживає у будинку більше 15 років. У зв`язку з переобладнанням (реконструкцією) в житловий будинок, що належить до фонду Міністерства оборони України та згідно з Декларацією «Про готовність об`єкта до експлуатації» № ПТ 14312107436 від 27 червня 2012 року, позивачу ОСОБА_1 було видано Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави спеціальний ордер № 27 від 14 грудня 2013 року, на право реєстрації сім`єю з 4 осіб жилої площі в житловому будинку по АДРЕСА_6 , розміром 28,00 кв.м. З того часу сім`я зареєстрована за місцем проживання Октябрським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області. 01.03.2011 року між КЕВ м. Полтави та ОСОБА_1 було укладено Договір № 19 про надання послуг по утриманню гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги за адресою АДРЕСА_2 , який виконується сторонами. В рішенні Апеляційного суду Полтавської області 08.10.2015 року у справі №554/7986/14-ц, зазначено, що будинок АДРЕСА_2 не мав статусу гуртожитку як на 2003 рік, тобто на момент заселення позивачів, так і на момент подачі позову. Відповідно до норми ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що житлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 не мала статусу гуртожитку на момент вселення позивача й надалі, будинок у порядку, визначеному законодавством, як гуртожиток не зареєстрований а відтак - позивачем здійснено вселення на законних підставах. На підтвердження законності вселення, позивачем надано Витяг з протоколу №90 від 03.12.2003 року; реєстрацію позивачів з 03.09.2003 року; документи, у яких зазначено про переобладнання (реконструкцію) в житловий будинок, та Декларацію «Про готовність об`єкта до експлуатації» №ПТ14312107436 від 27.06.2012 року; спеціальний ордер №27 від 14.12.2013 року; лист КЕВ м. Полтави від 14.02.2012 року за №523; лист т.в.о. начальника головного КЕУ Збройних сил України Глушка О.А., адресованого заступнику Міністра Оборони України Поплавському І.В. від 14.03.2016 року №303/4/16/415; лист від 06.01.2015 року т.в.о. начальника головного КЕУ Збройних сил України Берназа А.М., адресованого Міністру Оборони України Полтораку С.Т. Таким чином доводи апелянта про ненадання позивачем доказів на законність вселення його за адресою АДРЕСА_6 апеляційним сдом відхиляється та спростовується матеріалами справи. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному і населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтею 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ст. 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Недотримання письмової форми договору не тягне за собою його недійсність. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї (в тому числі і щодо строку його дії) є недійсними. Згідно ст. 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо вказані особи перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази підтверджують, що будівля за адресою: АДРЕСА_2 ніколи не мала статусу гуртожитку, позивачі зареєстровані в будинку, вони уклали договір про надання послуг по утриманню гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги, що свідчить про те, що позивачі не є тимчасовими мешканцями в розумінні ст.98 ЖК Української РСР, крім того, квартира АДРЕСА_4 не відноситься до службовою, а її запропоновано використовувати для постійного проживання. Крім того, місцевим судом встановлено, що позивачі проживають у спірному приміщенні з 2003 року, на відповідачів - Міністерство Оборони України та на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави МО України покладений обов`язок контролювати, розподіляти та вселяти в приміщення військовослужбовців та їх сім`ї, але відповідачі не вважали, що їх права порушенні незаконним вселенням чи проживанням позивачів. Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 Цивільного процесуального кодексу України). Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Разом з тим ОСОБА_1 та члени його сім`ї постійно проживають у квартирі АДРЕСА_5 та законно зареєстровані в ній з 2003 року. ОСОБА_1 утримує квартиру в належному стані, отримує комунальні послуги та сплачує всі комунальні платежі. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права у відносинах суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного суду. Згідно висновку Верховного Суду, зробленого в постанові №296/4642/19 від 24 лютого 2021 року тривале проживання в житлі (незалежно від правового режиму) є достатньою підставою для того, щоб його вважати належним особі. Тривалий час проживання у спірній квартирі особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати таку квартиру житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Ураховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі були вселені в житлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 на законних підставах та мають право на користування квартирою АДРЕСА_4 на умовах житлового найму, та вважає його законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає. Щодо оскарження додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне. При постановленні рішення від 07.07.2022 року не було вирішене питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що представником позивача 06.07.2022 року до суду була подана заява про долучення доказів понесених судових витрат, до якої були долучені докази понесених позивачем судових витрат в розмірі 6000,00 грн., а саме: докази направлення відповідачеві (квитанція поштамту); квитанція № 43 на суму 6000,00 грн.; опис виконаних робіт; копія договору № 43 від 29.10.2020 р. Окрім того в матеріалах справи наявний ордер адвоката Процай В.М. серії ВІ № 1023302, який було долучено при подачі позову до позовної заяви. Встановлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить: 6000,00 грн. витрати на правову (правничу) допомогу та 908,00 грн. сплаченого судового збору. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 даної статті визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до частин першої шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (надалі Постанова), при пред`явленні позову до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, він стягується в дохід держави за рішенням суду окремо з кожного відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Ураховуючи наведене суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого суду про обґрунтованість заяви про ухвалення додаткового рішення по справі та те, що вона підлягає задоволенню. Доводи апелянтів про те, що розмір понесених витрат є неспівмірним зі складністю виконаних адвокатом робіт спростовується доказами долученими до заяви про ухвалення додаткового рішення та матеріалами справи. Посилання Квартирно-експлуатаційного відділу м.Полтави на те, що на момент подання заяви про долучення доказів понесених судових витрат договір припинив діяти, апеляційний суд відхиляє, оскільки заяву подано 06.07.2022 року, а строк дії договору до 31.12.2022 року. (а.с. 201) Крім того, посилання Міністерства оборони України на те, що заява про ухвалення додаткового рішення подана позивачем не у встановлені ч. 8 ст. 141 ЦПК України строки, спростовується законними та обгрунтованими висновками, викладеними у додатковому рішенні. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність додаткового рішення суду в апеляційній скарзі не наведено. Ураховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м.Полтави на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 липня 2022 року та на додаткове рішення Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на додаткове рішення Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 07 липня 2022 року залишити без змін. Додаткове рішення Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 серпня 2023 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді П.С. Абрамов В.П. Пікуль