Постанова 4806 № 308/12211/21

Справа № 308/12211/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 01 серпня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кожух О.А., Куштана Б.П. за участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2022 року, ухвалене головуючою суддею Сарай А.І., в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди встановив: У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги мотивувала тим, що у жовтні 2013 року, приблизно о 14.00 год, по вул. Баб`яка в м. Ужгород на пішохідному переході, ОСОБА_3 здійснив наїзд на неї. Відповідач самостійно привіз потерпілу до неї додому, оскільки остання перебувала у стресовому стані, після цього поїхали в лікарню. У лікарні у неї встановили численні травми у вигляді ВЧМТ, забій головного мозку третього ступеню тяжкості, точкової гематоми над правою скроневою часткою, перелом луски скроневої кістки справа з переходом на основу черепа, правобічний гематотимпанум, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тяжкі тілесні ушкодження. Від отриманих травм вона отримала часткову втрату слуху на праве та в меншій мірі на ліве вухо. Вищезазначені травми призвели до невідворотної часткової втрати слуху. Станом на сьогодні вона потерпає від постійних головних болів. Згідно з консультативним висновком № 028/о ОСОБА_4 має Н90.3 Нейросенсорну втрату слуху, двосторонню: на аудіограмі від 27.08.2021 двобічне ураження звукосприймаючого апарату; ОСОБА_5 двобічна хронічна сенсоневральна приглухуватість II ст. зліва. Їй було призначено лікарські препарати, які вона має вживати на постійній онові від головної болі. Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.12.2019 у справі № 308/7206/18 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки. Звільнено ОСОБА_3 від відбування основного та додаткового покарання, призначеного за даним вироком, на підставі п. «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Майнову шкоду позивач оцінює в розмірі 100 000 грн, до складу майнової шкоди входять витрати на лікування та реабілітацію, а також кошти, які вона має витратити на лікування від головних болів та втрати слуху. Крім майнової шкоди позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 1 000 000 грн. Моральна шкода, завдана їй, полягає у нестерпних душевних муках та стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з ДТП. Наслідки тілесних ушкоджень (часткова втрата слуху, постійні головні болі) тривають до сьогодні, мають вплив на її моральний стан та завдають їй страждань. Довічно, незворотно погіршений звичайний життєвий уклад, постійні головні болі негативно вплинули на якість її життя, завдають їй душевних та моральних страждань. Постійне вживання лікарських засобів має негативний вплив на загальний стан здоров`я через їх побічну дію. Наслідки отриманих травм, головні болі, втрата слуху, унеможливили повноцінне її існування, позбавили щасливого та безтурботного дитинства, утруднили її побут, унеможливили доступ до ряду професій, для яких необхідний слух, ускладнили спілкування із однолітками, ускладнили влаштування особистого життя та позбавили можливості реалізації своїх бажань. Наголошує, що поведінка відповідача як після вчинення кримінального правопорушення, так і після, була цинічною та аморальною, не сприяла поліпшенню її стану, оскільки він жодного разу не поцікавився станом її здоров`я та не вчинив жодних дій, щоб мінімізувати негативні наслідки вчиненого ним злочину. Відсутність з боку обвинуваченого каяття у вчиненому, байдужість завдали їй душевних страждань. На розмір моральної шкоди вплинула тривалість страждань, які вона отримала та отримує більше восьми років, з часу як було вчинено злочин до теперішнього часу. Крім того, визначаючи розмір моральної шкоди вона виходила з того, що негативні наслідки від протиправних дій мають тривалий незворотний характер, важкі наслідки для неї та її здоров`я. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 200 гривень та моральну шкоду в розмірі 60 000 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 908 гривень. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлений позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Вважає, що наведені у оскаржуваному рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи та зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права і порушенні норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що позивачу було призначено лікування і розмір витрат на місяць складав 1 500 грн. Період лікування і реабілітації зайняв більше року і витрати за рік слали 18 000 грн. З часу вчинення злочину, яким завдано шкоду здоров`ю потерпілій, минуло більше дев`яти років. Весь цей час позивача мучать головні болі і вона приймає лікарські засоби для їх усунення. При цьому судом не враховано, що наслідки черепно-мозкової травми мають тривалий незворотній характер і потребують постійного лікування та діагностики, саме тому було визначена вартість майнової шкоди у розмірі 100 000 грн. Щодо визначення розміру моральної шкоди, то судом не враховано, що ОСОБА_2 втратила слух на 30%, що позбавило її щасливого дитинства, нормального спілкування з оточуючими, неможливість здобути професію за бажанням. Вказаними діями відповідача, її було позбавлено повноцінного життя. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.12.2019 (справа № 308/7206/18), що набрав законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування основного покарання звільнено з випробуванням з іспитовим строком один рік та з покладенням відповідно до ст. 76 КК України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Звільнено ОСОБА_3 від відбування основного та додаткового покарання, призначеного за даним вироком, на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Вказаним вироком встановлено, що 02.10.2013, приблизно о 17 год. 00 хв., ОСОБА_3 , керуючи власним технічно справним транспортним засобом марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Баб`яка у напрямку вул. Легоцького в м. Ужгород, у світлу пору доби зі швидкістю 30 км/год., не забезпечив безпеку дорожнього руху, порушив вимоги п. п. 1.10, 12.3, 18.11 Правил дорожнього руху, з моменту виникнення небезпеки для руху, яку він об`єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, де на пішохідному переході напроти «Шиномонтажу», на вул. Баб`яка в м. Ужгороді, біля АЗС «ОККО», допустив наїзд на неповнолітню ОСОБА_2 , яка переходила проїзну частину на пішохідному переході справа наліво по напрямку руху автомобіля, яким керував ОСОБА_3 . У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди неповнолітня ОСОБА_2 згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1135 від 09.12.2013 отримала тілесні ушкодження у вигляді: ВЧМТ. Забій головного мозку третього ступеню тяжкості, точкової гематоми над правою скроневою часткою, перелом луски скроневої кістки справа з переходом на основу черепа, правобічний гематотимпанум, які згідно з п. 2.1.3 «б» Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень і вкладаються в час події. Таким чином, водій ОСОБА_3 порушив вимоги п. п. 1.10, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху. Невиконання водієм ОСОБА_3 вказаних вимог п. п. 1.10, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали, зокрема, отриманням неповнолітньою ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень. Зазначеними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони потерпілому заподіяли тяжкі тілесні ушкодження. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.12.2019 (справа № 308/7206/18) цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної, завданої кримінальним правопорушенням залишено без розгляду. Таким чином, вина ОСОБА_3 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Згідно з ч. 1 ст. 1186 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до положень ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдана за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі якщо шкоди завдано ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Частиною 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому потерпілому належить право вимоги в обох видах зобов`язань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав. Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Враховуючи те, що ОСОБА_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримала тяжкі тілесні ушкодження, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати, викликані необхідністю лікування. ОСОБА_2 просила стягнути на її користь 100 000,00 грн у відшкодування матеріальної шкоди, в які входять витрати на лікування, реабілітацію, а також які вона має витратити на лікування в майбутньому. При цьому належних та допустимих доказів, які б підтверджували понесення нею витрат на лікування після спричинення їй тілесних ушкоджень, остання не надала ні суду першої, ні апеляційної інстанції, а тому, суд першої інстанції правильно відмовив у частині відшкодування матеріальної шкоди. У той же час, переглядаючи рішення у справі, в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивачки моральної шкоди, колегія суддів вважає, що таке підлягає зміні в частині розміру визначеної судом суми відшкодування, з наступних підстав. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Приймаючи рішення у справі суд правильно керувався положеннями ч.1 ст.1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У позовної заяви ОСОБА_2 наведені та обґрунтовані підстави для стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, описано в чому саме полягали фізичні та душевні страждання, завдані їй внаслідок ДТП, описані фізичні ушкодження, яких зазнала позивачка та втрата внаслідок подій слуху на 30%, постійні головні болі унеможливили проводити повноцінне життя, позбавили її щасливого та безтурботного дитинства, унеможливили вибрати ряд професії, ускладнили спілкування з однолітками та влаштування особистого життя, позбавили можливості реалізувати свої бажання. Внаслідок дорожньо-транспортної події, яка сталася, позивачці довелося витрачати свій життєвий час та залучати значні власні фізичні, душевні, моральні зусилля, які були необхідними для відновлення попереднього стану. При цьому позивачка зазначає, що між нею та відповідачем був відсутній діалог щодо владнання ситуації. ОСОБА_3 не цікавився станом її здоров`я та не вчиняв жодних дій щоб мінімалізувати негативні наслідки скоєного ним злочину. Визначаючи розмір моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг страждань (душевних, психічних), яких зазнала позивачка, характер немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини по справі, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає необхідним збільшити стягнуту з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму моральної шкоди з 60 000,00 грн до 100 000,00 грн. З урахуванням викладеного, а також враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодився апеляційний суд, направлені на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, збільшивши суму моральної шкоди. У іншій частині рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача. Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тому з ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 362,00 грн за подання апеляційної скарги. Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 12, 81, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди змінитиЮ збільшивши таку суму в розмірі 100 000,00 грн. У решті заочне рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави України судові витрати у розмірі 1 362,00 гривні судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 10 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: