Постанова 4823 № 742/4671/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 04 серпня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/4671/21 Головуючий у першій інстанції Циганко М. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/832/23 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої-судді: Шитченко Н.В., суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І., із секретарем: Патук А.А., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , Служба у справах дітей Прилуцької міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заявою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення частки у праві спільної власності та визнання права власності в порядку спадкування. У С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому, збільшивши позовні вимоги та уточнивши їх, просив: визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_8 право власності на 1/12 частину транспортного засобу марки TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та на 1/12 частину причепа до легкового автомобіля марки ПА моделі 004, 2014 року випуску; виділити відповідачці у власність належні йому 1/12 частину автомобіля марки VOLVO V70, державний номер НОМЕР_2 , 1/12 частину автомобіля марки TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , 1/12 частину автопричепа ПА-004 реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 та стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію 1/12 частини ринкової вартості зазначених транспортних засобів у розмірі 110 569,87 грн. Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько, ОСОБА_8 , який на час смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частину автомобіля марки VOLVO V70 державний номер НОМЕР_2 , який належав померлому ОСОБА_8 на праві власності, проте позбавлений можливості оформити спадкові права на 1/12 частину легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та 1/12 частки автопричепа ПА-004 реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , оскільки вони зареєстровані за дружиною спадкодавця, відповідачкою у справі, і фактично нею використовуються. У грудні 2021 року із заявою про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернулась ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , в якій, уточнивши заявлені вимоги, просила: визнати за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_8 право власності на 1/12 частину транспортного засобу марки TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та на 1/12 частину причепа до легкового автомобіля марки ПА моделі 004, 2014 року випуску; виділити відповідачці у власність належні йому 1/12 частину автомобіля марки VOLVO V70, державний номер НОМЕР_2 , 1/12 частину автомобіля марки TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , 1/12 частину автопричепа ПА-004 реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 та стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію 1/12 частини ринкової вартості зазначених транспортних засобів в розмірі 110 569,87 грн. Доводи заяви ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 є аналогічними з доводами позову ОСОБА_1 . Законний представник третьої особи посилалась на те, що оскільки спадкове майно є неподільним і відповідачка користується ним одноособово, беручи до уваги, що ОСОБА_4 є неповнолітнім і не має за законом до досягнення повнолітня права керування транспортними засобами, ефективним способом захисту прав та законних інтересів неповнолітнього є стягнення з відповідачки грошової компенсації у розмірі належної ОСОБА_4 частки від ринкової вартості спірного майна, визначеної судовим експертом за результатами автотоварознавчої експертизи на дату смерті спадкодавця, і припинення права спільної часткової власності її сина у спірному майні. Протокольною ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 25 липня 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 матір спадкодавця, а також в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, неповнолітнього ОСОБА_4 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 59). Протокольною ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 24 жовтня 2022 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог неповнолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , інтереси яких представляє законний представник ОСОБА_2 , та орган опіки і піклування Прилуцької міської ради (т. 1 а.с. 73). Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 19 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8 право власності на 1/12 частину транспортного засобу легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та 1/12 частину причепа до легкового автомобіля марки ПА моделі 004, 2014 року випуску. Виділено ОСОБА_2 у власність належні позивачу 1/12 частку автомобіля VOLVO V70, 1/12 частку легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 1/12 частку автопричепа ПА-004. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/12 частки вартості за висновком експерта від 10 січня 2023 року легкового автомобіля VOLVO V70 в розмірі 38 987,45 грн, 1/12 частки вартості за висновком експерта від 10 січня 2023 року, легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER в розмірі 45 151,40 грн та 1/12 частки вартості за висновком експерта від 10 січня 2023 року автопричепа ПА-004 в розмірі 1 044,71 грн, а всього 85 183,56 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн в рахунок відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, сплачений судовий збір в сумі 1 900,40 грн та витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи в сумі 3 000 грн, а всього 9 900, 40 грн. В іншій частині позову відмовлено. Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_3 , задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8 право власності на 1/12 частину транспортного засобу легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та 1/12 частину причепа до легкового автомобіля марки ПА моделі 004, 2014 року випуску. Виділено ОСОБА_2 у власність належні ОСОБА_4 1/12 частку автомобіля VOLVO V70, 1/12 частку легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 1/12 частку автопричепа ПА-004. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , законні інтереси якого представляє ОСОБА_3 , грошову компенсацію 1/12 частки вартості за висновком експерта від 10 січня 2023 року легкового автомобіля VOLVO V70 в розмірі 38 987,45 грн, 1/12 частки вартості за висновком експерта від 10 січня 2023 року, легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER в розмірі 45 151,40 грн та 1/12 частки вартості за висновком експерта від 10 січня 2023 року автопричепа ПА-004 в розмірі 1 044,71 грн, а всього 85 183,56 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 5 000 грн в рахунок відшкодування понесених витрат на правничу допомогу. В іншій частині вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вимог ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 . Доводи апеляційної скарги зводяться до неправомірності висновку суду першої інстанції про визнання права власності та виділення у власність частин неподільної речі. Відповідачка зазначає, що автомобіль та причеп є неподільними речами у розумінні положень ч. 2 ст. 183 ЦПК України. Вимоги позивача та третьої особи про визнання права власності на частини неподільних речей, а саме, на 1/12 частину автомобіля та 1/12 частину причепа, виділення у власність відповідачу 1/12 частки транспортних засобів є неефективним способом захисту. Через неподільність речей, якими є спірні транспортні засоби, ні позивач, ні третя особа не можуть бути власниками їх частин, а можуть бути, за наявності встановлених судом обставин, власниками часток у праві спільної часткової власності на транспортний засіб, яка визначається в ідеальних долях. Указує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 311/300/19, у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину. Звернувшись з позовом, ОСОБА_1 зазначив відповідачем лише дружину померлого ОСОБА_2 , інші чотири спадкоємці за законом залучені до участі у справі в якості третіх осіб. Клопотання про залучення цих осіб до участі у справі в статусі відповідачів ОСОБА_1 не заявляв. Визначення неправильного суб`єктного складу учасників справи, а саме, не залучення всіх осіб, які є учасниками спірних правовідносин, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Наголошує на порушенні позивачем норм ЦПК при подачі заяв (клопотань), вважаючи, що подана 04 лютого 2023 року у підготовчому засіданні заява про уточнення позовних вимог не є письмовою заявою про зміну предмету позову, або про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог. Положеннями ЦПК не передбачено право позивача на подання заяв чи клопотань про доповнення або уточнення позовних вимог. Доповнення позову додатковими майновими вимогами, зокрема про виділ частки позивача із майна, що є у спільній частковій власності, та стягнення з відповідачки грошової компенсації, є не уточненням позовних вимог, а пред`явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову. На переконання відповідачки, суд першої інстанції, беручи до уваги п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 49, п. 4, 5 ч. 1, ч. 4 ст. 183 ЦПК України, мав повернути подану позивачем заяву без розгляду, але неправомірно прийняв її до розгляду та ухвалив за його результатами рішення. Вважає, що районний суд всупереч положенням ч. 2 ст. 364 ЦК України, порушив права незалучених у якості співвідповідачів чотирьох співвласників спадкового майна, виділивши відповідачці всю належну ОСОБА_1 частку у праві спільної часткової власності. Дана частка має бути розподілена між всіма спадкоємцями, що становило б по 1/60 частині кожному (1/12 : 5) Таким чином, суд прийняв рішення про права та обов`язки чотирьох співвласників спірного спадкового майна. Посилається на те, що, розглянувши вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, районний суду суд залишив поза увагою відсутність в матеріалах справи позовної заяви ОСОБА_4 , від якого 14 грудня 2021 року надійшла лише заява про вступ у справу в якості третьої особи. Районним судом не винесено ні ухвали про прийняття позовної заяви ОСОБА_4 до розгляду, ні ухвали про його вступ у справу як третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Матеріали справи не містять доказів направлення заяви ОСОБА_4 сторонам у справі. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності належного суб`єктного складу учасників справи за вимогами ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування та виділ належної йому частки із майна, що є у спільній часткові власності, є аналогічними з доводами, наведеними стосовно позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, незалучення до участі у справі в якості співвідповідачів всіх спадкоємців. Зазначає, що, вирішивши заяву ОСОБА_4 , як особи з самостійними вимогами щодо предмета спору на стороні позивача, суд першої інстанції не встановив наявність у нього єдиного предмету спору з ОСОБА_1 , оскільки такий предмет спору у цій справі відсутній внаслідок того, що позивач заявив вимоги щодо своєї частки у спадщині, а ОСОБА_4 , будучи спадкоємцем того ж спадкодавця, заявив вимоги на свою частку у спадковому майні. Отже суд безпідставно прийняв до розгляду та вирішив заяву ОСОБА_4 у цій справі. У наданому відзиві ОСОБА_1 , не погоджуючись з аргументами, викладеними в апеляційній скарзі, просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін. Доводи відзиву є аналогічними з доводами позову. Позивач зазначає, що подання ОСОБА_2 апеляційної скарги є затягуванням процесу з метою одноособового безоплатного та безперешкодного користування спадковим майном, що порушує права п`ятьох спадкоємців. Указує, що спірні транспортні засоби є неподільними речами і їх спільне використання одночасно всіма спадкоємцями неможливе, а встановити шляхом переговорів порядок користування спірним майном не вдалось у зв`язку з відмовою відповідачки. ОСОБА_2 пропонувала здійснити викуп належних йому та ОСОБА_4 часток у праві спільної часткової власності на спірні транспортні засоби, проте сторони не дійшли згоди щодо вартості автомобілів та причепу. Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду скасувати, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та позовні вимоги третьої особи ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що транспортні засоби, які зареєстровані за відповідачкою, є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , оскільки були придбані під час шлюбу, і кожному з подружжя належить по 1/2 частині автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску та автопричепа ПА-004. Районний суд констатував, що спірне спадкове майно є неподільним, фактично використовується відповідачкою, тому для ефективного захисту прав та законних інтересів позивачів, враховуючи позицію ОСОБА_2 , яка не заперечує щодо компенсації належних спадкоємцям часток і припинення їх права спільної часткової власності на спірне майно, наявні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивачів грошової компенсації за належні їм частки у праві спільної часткової власності на транспортні засоби: автомобіль марки VOLVO V70, державний номер НОМЕР_2 , автомобіль марки TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску та автопричіп ПА-00, загальний розмір яких становить 1/12 від загальної вартості трьох вищевказаних транспортних засобів, що визначена судовим експертом за результатами судової автотоварознавчої експертизи. З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного. У справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 24 березня 2021 року, виданого Деснянським районним у м. Києві відділом ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а.с. 49). Згідно з довідкою приватного нотаріуса Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатова Д.Є. від 19 листопада 2021 року склад спадкоємців після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступний: дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_6 , 2014 року народження, донька ОСОБА_7 , 2017 року народження, син ОСОБА_1 , 1998 року народження, мати ОСОБА_5 та син ОСОБА_4 , 2007 року народження, які є спадкоємцями першої черги за законом (т. 1 а.с. 6). Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 власником легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Дата реєстрації 19 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 103). З наявної у справі копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 вбачається, що ОСОБА_2 є власником причепа до легкового автомобіля марки ПА 004, 2014 року випуску. Дата реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 108). 19 січня 2022 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д.Є. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцями після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 є його син ОСОБА_1 на 1/6 частку у спадщині, син ОСОБА_4 на 1/6 частку у спадщині, дружина ОСОБА_2 на 1/6 частку у спадщині, мати ОСОБА_5 на 1/6 частку у спадщині, син ОСОБА_6 на 1/6 частку у спадщині, донька ОСОБА_7 на 1/6 частку у спадщині. Спадщина, на яку в указаних частках видане це свідоцтво, складається з 1/2 частини автомобіля марки VOLVO V70, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного спадкодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , виданого ТСЦ 7442 10 липня 2019 року. Свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частину автомобіля видано ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 24, 25-26). 19 січня 2022 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовим Д.Є. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцями після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 є його син ОСОБА_1 на 1/6 частку у спадщині, син ОСОБА_4 на 1/6 частку у спадщині, дружина ОСОБА_2 на 1/6 частку у спадщині, мати ОСОБА_5 на 1/6 частку у спадщині, син ОСОБА_6 на 1/6 частку у спадщині, донька ОСОБА_7 на 1/6 частку у спадщині. Спадщина, на яку в указаних частках видане це свідоцтво, складається з 1/2 частини автомобіля марки VOLVO V70, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного спадкодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , виданого ТСЦ 7442 10 липня 2019 року. Свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частину автомобіля видано ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 133-134). Відповідно до копії свідоцтва про народження батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 48). Остання 29 травня 2020 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_11 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т. 1 а.с. 39). Звернувшись з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, виділ в натурі 1/12 частини транспортних засобів та стягнення грошової компенсації 1/12 частки транспортних засобів, ОСОБА_1 зазначав, що є спадкоємцем померлого батька, ОСОБА_8 , прийнявши спадщину на 1/12 частину автомобіля VOLVO V70, 2015 року випуску. Указував, що позбавлений можливості оформити спадкові права на 1/12 частину легкового автомобіля TOYOTA FJ CRUISER, 2008 року випуску, та 1/12 частки автопричепа ПА-004, оскільки транспортні засоби зареєстровані за відповідачкою. Звернувшись з самостійними вимогами щодо предмету спору до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, виділ в натурі 1/12 частини транспортних засобів та стягнення грошової компенсації 1/12 частки транспортних засобів, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , посилалась на те, що ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги за законом після померлого ОСОБА_8 . Доводи є аналогічні з тими, які навів ОСОБА_1 у позові. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). За правилами ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Відтак належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 311/300/19 зазначив про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину. Розглядаючи справу, суд касаційної інстанції констатував, що залучення до справи про визнання права власності у порядку спадкування спадкоємців в статусі третіх осіб, а не в процесуальному статусі як відповідачів, вказує про незалучення до участі у справі належних відповідачів, якими є саме дані спадкоємці, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог при їх розгляді у суді першої інстанції необхідно було відмовити саме з цих підстав. Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та вимог ОСОБА_4 , про визнання права власності в порядку спадкування, виділ в натурі 1/12 частини транспортних засобів та стягнення грошової компенсації 1/12 частки транспортних засобів не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону. Як встановлено у справі, спадкоємцями померлого ОСОБА_8 крім позивача ОСОБА_1 (сина спадкодавця) та відповідачки ОСОБА_2 (дружини спадкодавця) є ще чотири особи: ОСОБА_5 (матір спадкодавця), ОСОБА_4 (неповнолітній син спадкодавця), ОСОБА_6 (неповнолітній син спадкодавця) та ОСОБА_7 (неповнолітня дочка спадкодавця). Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем лише одного зі спадкоємців дружину померлого ОСОБА_2 , інші чотири спадкоємці були залучені до участі у справі у процесуальному статусі третіх осіб, а не відповідачів. Аналогічним чином визначив процесуальний склад учасників справи ОСОБА_4 , діючи через законного представника. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по суті, суд першої інстанції наведені вище обставини не досліджував, питання про залучення до участі у справі всіх спадкоємців у якості належних відповідачів не вирішував, клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в якості співвідповідачів відповідно до положень ч. 2 ст. 51 ЦПК України позивачами не заявлено. Отже, як встановлено в ході розгляду апеляційної скарги, суд першої інстанції, на який цивільним процесуальним законодавством покладено обов`язок щодо визначення суб`єктного складу учасників справи, не залучив до участі у справі в якості відповідачів всіх осіб, які є учасниками спірних правовідносин. Розглянувши справу по суті, суд прийняв рішення, яке порушує не лише матеріальні права чотирьох спадкоємців, не залучених до участі у справі як співвідповідачів, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що, виділивши лише відповідачці належні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 частки у праві спільної власності, суд порушив права не залучених у якості співвідповідачів чотирьох співвласників спадкового майна, прийнявши таким чином рішення про їх права та обов`язки. На думку колегії суддів, є вірним доводи відповідачки про те, що суд безпідставно прийняв до розгляду та вирішив заяву ОСОБА_4 , як особи з самостійними вимогами щодо предмета спору на стороні позивача, у цій справі. Апеляційний суд погоджується з твердженнями ОСОБА_2 щодо відсутності єдиного предмету спору у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Позивачем заявлено вимоги щодо своєї частки у спадщині, а ОСОБА_4 з огляду на те, що він також являється спадкоємцем того ж спадкодавця, щодо своєї частки у спадковому майні. З доводів заяви вбачається, що ОСОБА_4 не претендував на частку позивача у спадщині, не оспорював її розмір, тощо, захищаючи виключно своє спадкове право. Відтак ОСОБА_4 мав звертатись за захистом права, яке вважає порушеним, з окремим позовом до інших п`яти співвласників. Колегія суддів не надає правову оцінку іншим доводам апеляційної скарги з огляду на неналежний суб`єктний склад учасників справи. Ураховуючи наведене вище, дослідивши обставини справи в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам процесуального закону, а тому відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). ОСОБА_1 , звертаючись з позовом та, уточнивши його в подальшому, заявив три вимоги майнового характеру на загальну суму 216 563,23 грн і мав би сплатити 2 165,63 грн судового збору. Аналогічну суму судового збору повинен був сплатити і ОСОБА_4 за заявлені три самостійні вимоги майнового характеру на загальну суму 216 563,23 грн. Оскільки ОСОБА_4 є неповнолітнім, заяву про вступ в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову, в його інтересах подала законний представник ОСОБА_3 . На підставі п. 14 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» за подання заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб судовий збір не справляється. За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 6 496,90 грн (т. 1 а.с. 238, т. 2 а.с. 10). Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та, враховуючи, що ОСОБА_3 , яка діє в інтересах третьої особи ОСОБА_4 , згідно з п. 14 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме, стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідачки 3 248,45 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Відповідно до положень ч. 2, 6 ст. 141 ЦПК України ОСОБА_2 належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ, понесені нею судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору в сумі 3 248,45 грн. Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 квітня 2023 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у праві спільної власності та визнання права власності в порядку спадкування відмовити. У задоволенні позову ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про визначення частки у праві спільної власності та визнання права власності в порядку спадкування відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ) 3 248 (три тисячі двісті сорок вісім) грн 45 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 3 248 (три тисячі двісті сорок вісім) грн 45 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 серпня 2023 року. Головуюча: Н.В. Шитченко Судді: О.Є. Мамонова О.І. Онищенко