Постанова Київський апеляційний суд № 756/8703/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/8703/18 Головуючий у І інстанції - Шевчук А.В. апеляційне провадження №22-ц/824/10136/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання Линок В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 16 791,30 доларів США, а також судовий збір. В обґрунтування позову зазначено, що 28 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №10-29/3354, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 134 400 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами у розмірі 11,00 % річних строком до 27 квітня 2022 року. Відповідач не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості за відсотками, яка станом на 19 червня 2018 року становить 16 791,30 дол. США. На підставі викладеного, позовні вимоги просило задовольнити у повному обсязі. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за відсотками по кредитному договору у розмірі 16 791,30 доларів США. Вирішено питання судових витрат. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року замінено стягувача у виконавчих листах по виконанню рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на правонаступника - Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Не погоджуючись з указаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Уважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи судом, що мають значення для його законного та об`єктивного вирішення, з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що була неналежним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, оскільки не отримувала жодної судової повістки від суду, що свідчить про її необізнаність про факт існування судового процесу у даній справі. Вказує, що за умовами договору іпотеки предмет іпотеки покрив всі її зобов`язання перед банком за укладеними кредитними договорами. Уважає, що оскільки банк задовольнив свої вимоги шляхом отримання 03 травня 2018 року предмета іпотеки у власність, наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання кредитних договорів є недійсними в силу закону. Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконала свої зобов`язання за договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за відсотками, яка станом на 19 червня 2018 року становить 16 791,30 доларів США. Проте, колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 28 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №10-29/3354, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 134 400 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами у розмірі 11,00 % річних строком до 27 квітня 2022 року. Відповідно до п. 1.1. вказаного Кредитного договору, кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості до 134 400 доларів США, з наступним графіком зменшення максимального ліміту заборгованості кожного 10 числа місяця, починаючи з травня 2007 року та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 27 квітня 2022 року на умовах визначених цим договором. Згідно п. п. 3.3.6., п. п. 3.3.8. п. 3.3. позичальник зобов`язаний сплачувати кредитору проценти в розмірі, передбаченому п. 1.1.1. цього договору та комісії в розмірах та в порядку, визначеному п. п. 2.6., 2.8. цього договору; здійснювати погашення кредиту відповідно до графіку змін максимального ліміту заборгованості, визначеного в п. 1.1.1. цього договору, у сумі різниць між максимальним лімітом заборгованості, що діяв у попередньому періоді та максимальним лімітом заборгованості, що діятиме у наступному періоді, в строк не пізніше останнього робочого дня попереднього періоду, а також в кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом, що визначений в п. 1.1.1. цього договору. Одночасно, 28 квітня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали Договір іпотеки №02-10/1448, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., за реєстровим №1586, згідно пункту 1.1 якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, посвідченого 20 квітня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., зареєстрованого в реєстрі за реєстровим номером №1427. 08 квітня 2011 року між вказаними сторонами укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №700.5/29-KNV. 11 грудня 2012 року позивач та відповідач уклали Договір про внесення змін і доповнень до Договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., за реєстровим номером №2113, за умовами якого сторони погодили, що предметом іпотеки покриваються наступні зобов`язання відповідача: повернення іпотекодавцем кредиту, наданого Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» за умовами Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/3354 від 28 квітня 2007 року у сумі 17 208,41 доларів США та сплати боржником процентів за користування кредитом, а також комісій, неустойки (пені, штрафів), інших платежів/сум, які підлягають сплаті відповідачем за умовами кредитного договору; повернення іпотекодавцем кредиту, наданого Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» за умовами Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №700.5/29-KNV від 08 квітня 2011 року у сумі 615 306,96 грн та сплати боржником процентів за користування кредитом, а також комісій, неустойки (пені, штрафів), інших платежів/сум, які підлягають сплаті відповідачем за умовами кредитного договору; відшкодування іпотекодержателю всіх можливих збитків та витрат, понесених внаслідок невиконання боржником умов договорів, якими передбачено виконання основних зобов`язань за кредитними договорами №10-29/3354 від 28 квітня 2007 року та №700.5/29-KNV від 08 квітня 2011 року, та/або пов`язаних із захистом кредитором своїх прав; відшкодування витрат, пов`язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки (в тому числі вчинення виконавчого напису, судових витрат, витрат на оплату винагороди залученим експертам тощо), витрат на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо, витрат на утримання предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки; виконання іпотекодавцем інших умов договорів, якими передбачено виконання Основного зобов`язання 1 та Основного зобов`язання 2 та/або цього Договору та відшкодування інших витрат іпотекодержателя, що випливають з договорів, якими передбачено виконання основного зобов`язання 1 та Основного зобов`язання 2 та/або цього Договору; будь-яких інших витрат, відшкодування яких забезпечується іпотекою відповідно до законодавства України. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом частини першої статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді. Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно. Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку». Відповідно до імперативно встановленого правила закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (тут і надалі положення Закону України «Про іпотеку» застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги (частина перша статті 6 Закону «Про іпотеку»). Диспозитивність регулювання акцесорних відносин виявляється в узгодженні сторонами в договорі: - обсягу забезпечення майнових інтересів кредитора, який може бути узгоджений сторонами у відповідному договорі; - строку дії іпотечного договору, впродовж якого може бути здійснено суб`єктивне цивільне право кредитора та виконано обов`язок іпотекодавцем. Відтак за своєю природою іпотека сама по собі або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності таким чином, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалось з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи. Згідно частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації. Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому позивач не позбавлений відповідно до положень статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж набуття права власності на нього, якщо це передбачено договором. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню. Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність). У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» 26 вересня 2017 року повідомило ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Вимагало сплату боргу за кредитним договором, розмір якого станом на 06 вересня 2017 року складало 1 489 454,86 грн. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18. Одним зі способів припинення зобов`язання є його виконання (частина перша статті 599 ЦК України). За загальним правилом статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням. Під належним виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають із зобов`язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання. 03 травня 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Поповою О.В. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк». Таким чином, 03 травня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» реалізувало своє право на позасудове врегулювання спору та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки, який, у свою чергу, відповідно до укладеного між сторонами Договору про внесення змін і доповнень до Договору іпотеки від 11 грудня 2012 року, забезпечував усі зобов`язання ОСОБА_1 перед банком. Отже, після завершення позасудового врегулювання, а саме звернення ПАТ «Укрсоцбанк» стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , переданий ОСОБА_1 , будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є необґрунтованими. Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи. Щодо доводів ОСОБА_1 , викладених в апеляційній скарзі, щодо її неналежного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, колегія зазначає про наступне. На підставі статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує. У матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про призначення судового засідання на 29 листопада 2019 року. У справі містяться конверти з кореспонденцією суду, яки повернулися з відміткою: «за закінченням встановленого строку зберігання». Таким чином, 29 листопада 2019 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та ухвалив заочне рішення, не перевіривши при цьому отримання судової повістки ОСОБА_1 . Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , місцевий суд порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило її права на участь у судовому засіданні, є обґрунтованими, а порушення судом норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду згідно з вимогами частини першої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9 888,51 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9 888,51 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник