Постанова 4851 № 520/5560/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2023 р.Справа № 520/5560/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 р. (ухвалене суддею Сагайдак В.В.) по справі № 520/5560/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 720 о/с від 01.04.2022; поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділення тактичної підтримки батальйону № 1 управління патрульної поліції в Харківській області; стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 79092 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 позов залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. У судовому засідання представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач Наказом № 534 о/с від 22.06.2021 «По особовому складу» призначений на посаду інспектора відділення тактичної підтримки батальйону № 1 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції. Позивачем подано на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції полковника поліції Жукова Є.О. рапортом від 01.04.2022 про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням (згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію») з 01.04.2022, згідно із рапорту. У рапорті позивач просив звільнення провести без його присутності, а за документами зобов`язався прибути особисто. 01.04.2022 р. начальником Департаменту патрульної поліції Жуковим Є.О. на вищезазначеному рапорті накладено резолюцію "До наказу". Наказом № 720 о/с від 01.04.2022 Департаменту патрульної поліції Національної поліції України «По особовому складу», відповідно до п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора відділення тактичної підтримки батальйону № 1 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, з виплатою грошової компенсації за 8 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році, установивши премію за квітень 2022 року в розмірі 202,047 відсотків. Підстава звільнення: рапорт ОСОБА_2 від 01.04.2022. Згідно відповіді на адвокатський запит № 605 оу, 623 оу/41/4/03-2022 від 24.06.2022, із Наказом № 720 о/с позивач ознайомлений не був. 18.04.2022 позивачем подано рапорт (вх. ДПП № 16430 від 20.04.2022, вх. УПП № 2363-еп від 12.05.2022) на ім`я начальника ДПП про відкликання рапорту на звільнення від 01.04.2022. Листом Начальника УПП в Харківській області ДПП А. Стрижак за вих.. №201вчс/41/14/01-2022 від 10.05.2022, позивачу повідомлено, що наказом Департаменту патрульної поліції №720 о/с від 01.04.2022 «По особовому складу» його звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 01.04.2022 на підставі рапорту від 01.04.2022. Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач власноруч зазначив конкретну дату в рапорті, а відповідач не заперечував проти цієї дати, то дату звільнення слід вважати погодженою сторонами, у зв`язку із чим дії відповідача та наказ від 01.04.2022 року № 720 о/с є правомірними. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 за № 580-VІІІ (в подальшому Закон № 580-VІІІ), поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Статтею 18 Закону № 580-VІІІ визначено основні обов`язки поліцейського, зокрема, поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Згідно із ч. 2 ст. 56 Закону № 580-VIII, службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського. Призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону (ч. 1 ст. 48 Закону № 580-VIII). Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням (п. 7 ч. 1 вказаної статті). Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Аналіз вищевказаних норм вказує, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції, зокрема, за власним бажанням, тобто на основі власного волевиявлення поліцейського, яке оформлюється відповідним рапортом, а Законом № 580-VIII не врегульована процедура та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення. Статтею 60 Закону № 580-VIII передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 4 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за № 114 (в подальшому - Положення № 114). Пунктом 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Відповідно до п. 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Отже порядок звільнення зі служби в поліції за власним бажанням визначено пунктами 63 і 68 Положення № 114, яке, з огляду на положення пункту 4 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VIII у частині, що не суперечить Закону № 580-VIII, є чинним спеціальним нормативно-правовим актом, яке регулює порядок проходження служби в поліції. Відповідно до вимог п. п. 63, 68 Положення № 114, припинення служби в поліції за власним бажанням поліцейський повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення. Верховний Суд України в постанові від 24.04.2014 у справі № 21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 Кодексу законів про працю України), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах, передбаченого п. 68 Положення № 114, строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення № 114, строку, та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення, передбаченого п. 68 Положення, строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною. Така правова позиція підтримана Верховним Судом і в постановах від 05.02.2020 у справі № 819/744/16, від 20.05.2020 у справі № 804/868/16. Таким чином, до закінчення, визначеного у ст. 68 Положення № 114, строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється. Як вбачається з матеріалів справи, позивач станом на день звільнення був на посаді інспектора відділення тактичної підтримки батальйону № 1 управлінні патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції. Судовим розглядом встановлено, що 01.04.2022 ОСОБА_1 власноруч написав рапорт про звільнення його з займаної ним посади за власним бажанням з 01.04.2022 та подав цей рапорт до канцелярії Департаменту патрульної поліції, на який у цей же день накладено резолюцію начальником Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 . На підставі вищезазначеного рапорту, 01.04.2022 Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 720 о/с від 01.04.2022 «По особовому складу», відповідно до п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію", звільнено зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора відділення тактичної підтримки батальйону № 1 управлінні патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, з виплатою грошової компенсації. Така згода досягається шляхом зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114, строку та погодженням уповноваженого органу дати звільнення, зазначеного працівником у рапорті. Оскільки позивач зазначив конкретну дату в рапорті, а відповідач не заперечував проти цієї дати, то дату звільнення слід вважати погодженою сторонами. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 821/3852/15-а. Доводи позивача, що рапорт про звільнення був складений під морально-психологічним тиском працівників правоохоронних органів, суд апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки ці доводи необґрунтовані та не підтверджені належними і допустимими доказами. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ відповідача № 720 від 01.04.2022 о/с є правомірним, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги позивача про визнання протиправним і скасування цього наказу. Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, додаткової винагороди та моральної шкоди є похідними від вимог про скасування оскаржуваного наказу відповідача, то підстави для їх задоволення також відсутні. Вказане узгоджується з правовою позицією постанові Верховного Суду від 05.05.2021 у справі №160/1505/20). Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню. Доводи апелянта, що при встановленні фактичних обставин справи судом першої інстанції безпідставно не були викликані та не заслухані свідки для підтвердження незаконного затримання позивача 01.04.2022 та здійснення на нього психологічного тиску з метою визнання злочинів, які він не скоював, а також написання ним під диктовку всупереч його волі та бажання рапорту про звільнення, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки показання свідків щодо таких обставин не є належними та допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністрративного судочинства України. Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта, що рішенням суду першої інстанції передчасне та не повне, оскільки в ньому не надана оцінка факту перебування позивача на лікарняному на дату його звільнення з посади з наступних підстав. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 95 Закону № 580-VIII, поліцейським гарантується безоплатне медичне забезпечення в закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України. У разі відсутності за місцем проходження служби, місцем проживання або тимчасового перебування поліцейських закладу охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, необхідного для надання медичної допомоги, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я. Наказом МВС України № 201 від 23.03.2016 затверджено форму довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського, військовослужбовця Національної гвардії України. Судовим розглядом встановлено, що ні суду першої інстнації, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не надано, належним чином оформленого документу, що підтверджує непрацездатність позивача станом на 01.04.2022 (дату звільнення позивача зі служби в поліції). Крім того, в судовому засіданні, як представником позивача так і представником відповідача підтверджено, що позивачем не подавалися відповідачу документи, що підтверджують непрацездатність позивача станом на 01.04.2022. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 р. по справі № 520/5560/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 09.08.2023 року