Постанова 4818 № 643/13612/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 08 серпня 2023 року м. Харків справа № 643/13612/20 провадження № 22-ц/818/145/23 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П. за участю секретаря: Сізонової О.О. заявник - ОСОБА_1 , позивач - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лантьєва Віра Валентинівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лантьєва Віра Валентинівна про розірвання спадкового договору за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2021року, постановлену під головуванням судді Єрмак Н.В., в с т а н о в и в : В провадженні Московського районного суду м. Харкова на розгляді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лантьєва Віра Валентинівна про розірвання спадкового договору. Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2020 року відкрито провадження у справі ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лантьєва Віра Валентинівна про розірвання спадкового договору. Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2021 року зупинено провадження у даній справі у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_2 до залучення до участі у справі правонаступників. Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2021 року з урахуванням ухвали суду від 15 лютого 2022 року про виправлення описки заяву про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . В іншій частині заяви - відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відмовити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; вказує, що суд першої інстанції не вірно застосував судову практику. Підставою звернення із позовною заявою ОСОБА_2 є наявність спадкового договору, укладеного між нею та ОСОБА_3 від 26.10.2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лантьєвою В.В. Заповіт, що складений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 від 20.08.2021 року. Вказував, що заповіт складений від імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 є заповітом на ВСЕ майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось. Проте вказана квартира не є предметом заповіту від 20.08.2021 року. Вказана підстава для забезпечення позову по справі, а саме наявність заповіту - не є законною підставою для такого забезпечення позовних вимог щодо оспорюваної квартири. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір, беручи до уваги обставини справи, співмірність виду забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, беручи до уваги, що подальше відчуження вказаного майна призведе до ускладнення захисту прав позивача, а невжиття заходів забезпечення може зробити неможливим чи утрудненим виконання рішення суду в разі задоволення позову, суд вважав необхідним заяву задовольнити частково та заборонити відчуження спірного нерухомого майна. Також суд першої інстанції зазначив, що вказаний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; належність майна відповідачу на праві власності. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лантьєва Віра Валентинівна про розірвання спадкового договору. 20.08.2021 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала все своє майно ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_2 померла. Адвокат Романченко В.В. подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Вважає, що невжиття заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки між позивачем та відповідачем дійсно виник спір з приводу набуття права на спадкове майно. Предметом спірних правовідносин є розірвання спадкового договору, який був оформлений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно квартири АДРЕСА_1 . Як на підставу вжиття заходів забезпечення позову, адвокат Романченко В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_2 померла. За життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала все своє майно ОСОБА_1 . Вважає, що невжиття заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки між позивачем та відповідачем дійсно виник спір з приводу набуття права власності на спадкове майно. У зв`язку з цим, на думку адвоката Романченко В.В. необхідно вжити заходів забезпечення позову. Матеріали справи свідчать про те, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 . Адвокат Романченко В.В. зазначає, що 20.08.2021 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала все своє майно ОСОБА_1 . Вважає, що після смерті ОСОБА_2 ОСОБА_3 даненерухоме майно може бути відчужено, а спадкоємець за заповітом не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження, без нових звернень до суду, що істотно ускладнить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника. Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Виходячи з наведеного та з урахуванням співмірності заходів забезпечення позову з позовними вимогами, що заявлені позивачем та змісту викладених обставин, вчиненням відповідачем та іншими особами дій спрямованих на відчуження майна, суд дійшов вірного висновку щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з метою унеможливити відчуження вказаного майна, що може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду. Оскільки між сторонами існує спір щодо вищевказаного нерухомого майна, існують підстави щодо можливості швидкого відчуження зазначеного майна, то невжиття заходів забезпечення позову, у спосіб про який просить заявниця, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Таким чином, обраний судом вид забезпечення позову, як накладення арешту на спірне нерухоме майно, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки обмежується лише можливість розпорядитися ним. З урахуванням наведених у заяві доводів, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, і обґрунтування необхідності їх вжиття, співмірності заходу забезпечення позову заявленим вимогам, висновок суду про часткове задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту відповідає вимогам закону. Тому колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення. Ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2021року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований Н.П. Пилипчук Повний текст судового рішення складено 09.08.2023 року.