Постанова Дніпровський апеляційний суд № 220/571/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4344/23 Справа № 220/571/21 Суддя у 1-й інстанції - Дурач О.А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач - ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», розглянувши у відкритому судовому засіданні,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 січня 2022 року та два додаткових рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 27 січня 2022 року, відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 січня 2022 року, ухвалених суддею Дурач О.А. в смт. Велика Новосілка Донецької області, повний текст судового рішення виготовлено 21 січня 2023 року, відмовості про дату складення повного тексту додаткових рішень відсутні, ВСТАНОВИВ У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Маріупольська міська рада Донецької області про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та державної реєстрації іншого речового права номер запису 20426017. 15.01.2007 року між ОСОБА_3 як орендодавцем та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», в особі заступника директора Кацко І.С., як орендарем було укладено Договір №393 оренди землі. Відповідно до цього Договору в оренду строком на 15 років починаючи з дати його державної реєстрації передавалася належна орендодавцеві на праві приватної власності земельна ділянка в розмірі 6,100 га., кадастровий №1421285200:02:003:0065, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Старомлинівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, який було зареєстровано 16.10.2007 року у Великоновосілківському РВ ДРФ ДП «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсам», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №04-07-149-700303. В подальшому між ОСОБА_3 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» було укладено Додаткову угоду договору оренди земельної ділянки №393 від 15.01.2007 року, зареєстрованому 16.10.2007 року під №04-07-149-700303. Відповідно до якої вносилися зміни до пунктів 1.1., 2.3., 3.1., 5.1., 5.2., 6.1., 6.2., доповнено п.7 підпунктом 7.3. Додаткова угода була зареєстрована у відділі Держкомзему у Великоновосілківському районі Донецької області в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 14.07.2011 року, запис №142128524000454. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 виданим 10.11.2014 року виконкомом Старомлинівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, а земельна ділянка була успадкована його онукою ОСОБА_4 . Оскільки за умовами договору, договір оренди зберігає силу для нового власника, до ОСОБА_4 , яка є донькою позивача, перейшли права і обов`язки за вказаним вище договором. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 виданим 08.11.2016 року Великоновосілківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. 24.05.2017 року приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу Гуковим О.В. було видано позивачу Свідоцтво про право на спадщину за законом реєстровий №195, відповідно до якого позивач успадкувала після смерті своєї дочки ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , належну їй земельну ділянку площею 6,1000 га кадастровий №1421285200:02:003:0065, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Старомлинівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області. В липні 2020 року вона звернулася до орендаря з заявою в якій просила після закінчення строку дії договору повернути їй земельну ділянку. Проте відповіддю №120Д/964 від 13.08.2020 року було повідомлено, про те, що начебто між дочкою ОСОБА_4 та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» 07.10.2016 року було укладено додаткову угоду до договору оренди землі, що була зареєстрована 13.05.2017 року юридичним департаментом Маріупольської міської ради Донецької області якою було подовжено строк дії договору оренди землі до 2027 року. 05.10.2020 року за зверненням було зроблено пошук інформації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий №1421285200:02:003:0065. Відповідно до інформаційної довідки №226804559 від 05.10.2020 року вбачається, що 13.05.2017 року державним реєстратором Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Строчкіним В.Ю. було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Договір оренди землі №393 укладений 15.01.2007 року між Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «ММК ім..Ілліча» та ОСОБА_3 , додаткову угоду до договору оренди землі №393 від 15.01.2007 року укладену 07.10.2016 року між Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «ММК ім.. Ілліча» та ОСОБА_4 (номер запису про інше речове право 20426017). Листом №120Д/1128/1 від 12.10.2020 року Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «ММК ім. Ілліча» було надано на запит адвоката посвідчену копію Додаткової угоди до Договору оренди землі №393 від 15.01.2007 року зареєстрованого за №407149700303 від 16.10.2007 р. укладену 07.10.2016 року у м.Маріуполь. Однак, оглядаючи вказаний вище документ нею було виявлено, що підпис виконаний від імені її дочки в п.8 «Підписи Сторін» «Орендодавець» та рукописний текст « ОСОБА_4 » їй не належить та й не могла вона цього фізично зробити, адже в період з 22.09.2016 року по день її смерті, яка послідувала 24.10.2016 року перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні інтенсивної терапії Республіканського онкологічного центру ім..проф..Г.В. Бондаря (м.Донецьк, Донецької обл., Україна), що підтверджується Посмертним епікризом з медичної карки амбулаторного (стаціонарного) хворого історія хвороби 14193. Отже, вважає такий договір неукладеним та посилаючись на положення ст.ст.203, 204, 205, 207, 215, 627, 638 ЦК України, ст.ст.14,14 Закону України «Про оренду землі», на правові позиції ВС, викладеної у постанові від 16.06.2020 р. у справі №145/2047/16-ц, у постанові Великої палати ВС від 05.06.2018 р. у справі №338/180/17 від, від 11.09.2018 р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі №569/17272/15-ц, просила суд скасувати рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Строчкіна В.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35208755 від 17.05.2017 року та державну реєстрацію іншого речового права номер запису 20426017, вважаючи вказане ефективним способом захисту права позивача. Стягнути судові витрати (а.с. 1-5 т.1). 06.05.2021 відповідачем ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» подано зустрічну позовну заяву про стягнення безпідставно отриманих коштів. Зустрічні позовні вимоги обґрунтувано наступним. 07.10.2016 року між Орендодавцем-2 та Позивачем була укладена Додаткова угода-1, якою сторони за взаємною згодою вирішили внести зміни та доповнення до Договору, виклавши його в новій редакції (далі - «Договір від 07.10.2016р.»). Відповідно до п.53 Додаткової угоди-2, якою Договір було викладено у новій редакції Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами, та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань відповідно до Договору. Згідно п.9 Додаткової угоди-2, Договір укладено строком на 20 (двадцять) років. Договір припиняє свою чинність у 2027 році після завершення сільськогосподарських робіт (технологічного циклу з вирощування сільськогосподарською продукції та збору врожаю на орендованій Земельній ділянці. Також пунктом 10 Договору від 07.10.2016р. визначено, що розмір орендної плати один календарний рік становить 4 (чотири) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Також умовами договору визначено нарахування бонусів. Відповідач своїми конклюдентними діями протягом тривалого часу підтверджувала чинність Додаткової угоди-2 шляхом отримання орендної плати від Позивача у розмірі, який встановлений саме Додатковою угодою-2, а не Додатковою угодою-1. Згідно з п.4 Додаткової угоди-1, внесено зміни до п.5.1. Договору, а саме розмір орендної плати щорічно складає 3% вартості орендованої земельної ділянки. Відповідно до п.5 Додаткової угоди-1, п.5.1. Договору оренди викладено в наступній редакції: обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації грошової оцінки земельної ділянки. Протягом 2012-2014 років розмір орендної плати становив 4 551,06 грн., що з урахування податків і зборів становить суму 3 868,40грн. У 2015 році, з урахуванням індексації орендна плата становила 5 684,27 грн., до виплати: 4 746,37 грн. Проте, отримуючи протягом 2017-2020 років орендну плату у значно більшому розмірі (без урахування податків та зборів у 2017 році - 11 121,07 грн., у 2018 році - 11 343,50 грн., у 2019 році - 11 788,34 грн., у 2020 році - 11 343,50 грн.) аніж встановленої Договором, Відповідач жодного разу не зверталась до Позивача з проханням дати роз`яснення щодо збільшеного розміру орендної плати. Оскільки Відповідач у своїй позовній заяві заперечує факт підписання Додаткової угоди-2 Орендодавцем-2, і якщо цей факт буде підтверджено належними доказами, то орендну плату Орендодавець-2 і Відповідач повинні були отримувати у розмірі, визначеному Додатковою угодою-1, а саме у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки. З 2016 року розмір НГО Земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнту індексації становить 227 370,72 грн. (двісті двадцять сім тисяч триста сімдесят гривень сімдесят копійки) і є незмінним протягом 2016-2021 років. Відповідно до умов Додаткової угоди-1, розмір орендної плати у 2016-2020 рр і складає у розмірі 6 821,12 (шість тисяч вісімсот двадцять одна гривня 12 копійок). Згідно інформації з довідки про виплату та нарахування орендної плати за Договором (вих. №37/291 від 20.04.2021 р.) та відомостей на виплату грошей, у 2016 році Орендодавець-2 отримала орендну плату у розмірі 13 815,00 грн.; у 2017 p. Відповідач отримала від Позивача орендну плату у розмірі 13 815,00 грн.; у 2018 і 2020 роках по 14 091,30грн.; у 2019 році - 14 643,90грн. Тобто різниця між розміром орендної плати, встановленою Додатковою угодою-1 та фактично виплаченою і отриманою за користування земельною ділянкою становить 36 350 грн. 90 коп. Посилаючись на норми ст.ст.83, 177, 509, 625, 1212 ЦК України, практику Верховного суду, зокрема, викладену у постанові від 14.04.2020 р. по справі №495/2442/16-ц, у постанові від 18.03.2020 р. по справі №760/6938/16-ц, просив позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 39 343, 65 грн., з яких інфляційні втрати становлять 2078 грн. 33 коп., сума 3% за користування коштами складає 914 грн. 42 коп., судові витрати. Розрахунок додано до зустрічного позову (а.с. 93-95 т.1). Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», представник відповідача Кудрик Ганна Сергіївна, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Маріупольська міська рада Донецької області про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та державної реєстрації іншого речового права номер запису 20426017 задоволені. Скасовано рішення державного реєстратора Юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Строчкіна В.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35208755 від 17.05.2017 року та державну реєстрацію іншого речового права номер запису 20426017. Позовні вимоги ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»: безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати: за 2018 р. в сумі 4299 грн. 95 коп., за 2020 р. - 4522 грн. 38 коп., у загальній сумі 8822 (вісім тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 33 коп. інфляційні втрати : за 2018 р. - 661 грн. 63 коп., за 2020 р. 216 грн. 20 коп., у загальній сумі 877 (вісімсот сімдесят сім) грн.. 83 коп. 3% річних: за 2018 р. 307 грн. 13 коп., за 2020 р. 49 грн. 05 коп., у загальній сумі 356 (триста п`ятдесят шість) грн.. 18 коп. Усього стягнуто 10 056 (десять тисяч п`ятдесят шість) грн. 34 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням від 27 січня 2023 року стягнуто з Дочірнього підприємства «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6 500 (шість тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи у справі в сумі 17 161 (сімнадцять тисяч сто шістдесят одна) грн. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. Додатковим рішенням від 27 січня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1 575 (одна тисяча п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» витрати на відправку поштової кореспонденції в сумі 131 (сто тридцять одна) грн. 70 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» витрати по сплаті судового збору в сумі 567 (п`ятсот шістдесят сім) грн. 50 коп. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кузнецова О.П., посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі задовольнити первісні позовні вимоги ОСОБА_1 та повністю відмовити відповідачу в задоволенні зустрічного позову. Додаткове рішення, ухвалене за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кузнецової О.П. в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 15 462,00 грн. Додаткове рішення, ухвалене за клопотання відповідача про стягнення з позивача ОСОБА_1 судових витрат скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити відповідачу у стягненні з позивача понесених судових витрат в повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. При цьому, представник позивача ОСОБА_2 вважає хибним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з ОСОБА_1 коштів виплачених їй в рахунок орендної плати. Наголошує на тому, що відповідач мав виплатити позивачу орендну плату з 2016 по 2020 рік в загальному розмірі 34 105,60 грн (6821,12 *5років), відповідно до Додаткової угоди №1 від 16.10.2007, а фактично ОСОБА_1 отримала від відповідача орендну плату в сумі 23 131,84 грн., що підтверджено Відомостями на виплату готівки №3185 від 18.09.2018 на суму 11 121,07 грн.; платіжним дорученням №32708 від 23.12.2019 на суму 667,27 грн.; платіжним дорученням №41890 від 18.12.2020 на суму 22,43 грн.; платіжним дорученням №26205 від 25.09.2020 на суму 11 121,07 грн. Представник позивача наполягає на тому, що її дочка ОСОБА_4 не могла отримати орендну плату за 2016 рік, відповідно до Витягу з Відомості про виплату грошей №3781 за грудень 2016 року в розмірі 5630,07, оскільки на той час вона вже померла (у жовтні 2016 року). Представник позивача вказує на те, що ОСОБА_1 не отримувала орендної плати за Вітягом з Відомості на виплату грошей №2082 за серпень 2017 на суму 11 121,07 грн.; за Витягом №4860 за грудень 2018 на суму 222,43 грн.; за Витягом №4120 за листопад 2019 року на суму 11 121,07 грн., що підтверджено Висновком експерта від 18.11.2021 та показами свідка ОСОБА_6 . Також сторона позивача не погоджується зі зменшенням судом витрат на професійну правничу допомогу з 15 462,00 грн. до 6 500,00 грн., а саме з тим, що суд взяв до уваги клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Представник позивача вважає, що додаткове рішення від 27.01.022 в частині стягнення витрат на правничу допомогу, ухвалене за заявою сторони позивача не відповідає нормам матеріально і процесуального права і підлягає скасуванню у цій частині з ухваленням нового рішення про стягнення всієї заявленої позивачем суми, понесених судових витрат в розмірі 15 462,00 грн. Окрім того, сторона позивача не згодна і з іншим додатковим рішенням від 27.01.2022, ухваленихм за клопотанням сторони відповідача про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на користь позивача за зустрічним позовом, оскільки вважає, що у задоволенні зустрічних позовних вимог має бути відмовлено, й відповідно підстав для стягнення цих витрат у суду немає. В апеляційній скарзі відповідач Дочірнє підприємство «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог, зустрічні позовні вимоги Підприємства задовольнити в повному обсязі. Сторона відповідача вказує на порушення судом першої інстанції процесуальних прав відповідача, які виразились у відмові суду в задоволенні клопотання про виклик в якості свідка позивача ОСОБА_1 та інших осіб, зокрема ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Зазначає, що вказані свідки могли пояснити суду щодо обставин нарахування та виплати відповідачем позивачу орендної плати протягом 2016-2020 років. Також відповідач вказує на порушення судом принципу змагальності судового процесу, вказуючи на те, що з показань допитаних судом свідків виявилось, що позивач фактично безпосередньо отримувала орендну плату за всі зазначені роки, проте на частині документів відсутні її підписи, однак суд не взяв до уваги ці покази свідків. Наголошує на тому, що свідок ОСОБА_7 підтвердила в судовому засіданні, що позивачу було достеменно відомо про існування Додаткової угоди, якою збільшувалась орендна плата. Цей свідок також суду пояснив, що перебуваючи відповідальною пайщицею відповідача на прохання позивача отримала орендну плату за 2019 рік, яку особисто передала ОСОБА_1 . Вказує, що свідок ОСОБА_6 , яка працювала касиром на підприємстві відповідача з лютого 2014 року по березень 2020 року підтвердила суду, що видавала гроші на прохання позивача свідку ОСОБА_7 , оскільки їй було шкода позивача через хворобу її доньки. Свідок ОСОБА_6 суду пояснювала, що у 2017-2018 роках передавала гроші ОСОБА_8 , яка на той час була відповідальною пайщицею для передачі орендної плати позивачу за її особистим проханням. Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що після допиту зазначених свідків суд першої інстанції задовольнив повторне клопотання відповідача про допит в якості свідка позивача, проте позивач відмовилась від дачі показань без повідомлення причин відмови і суд прийняв таку відмову без з`ясування причин такої відмови, не дивлячись на те, що покази свідків спростовували заяви позивача про неотримання орендної плати за серпень 2017 року у сумі 11 121,07 грн., за Відомостю на виплату готівки №4860 за грудень 2018 року у сумі 243 грн., за відомостю на виплату готівки №4120 за листопад 2019 року. Також звертає увагу на те, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні клопотання відповідача про долучення відеозапису телефонної розмови ОСОБА_7 та позивача тривалістю 06 хвилин 42 секунди, позбавив відповідача можливості довести суду факт отримання позивачем орендної плати за 2019 рік від свідка ОСОБА_7 . Відповідач вважає, що суд неправомірно відхилив заяву відповідача про застосування строку позовної давності. Сторона відповідача вказує на те, що позивачем допущено суперечливу поведінку у спірних правовідносинах. Вказує, що працівники відповідача під загрозою бути підданими покаранню за порушення трудового та іншого законодавства, проявили співчуття та людяність до позивача. Закрема працівники відповідача, порушуючи свої посадові інструкції та усвідомлюючи наслідки та покарання за таке, дозволили рідному брату позивача ОСОБА_9 підписати Додаткову угоду від 07.10.2016 для того, щоб дочка позивача ОСОБА_4 мала можливість отримати орендну плату на 36 350,90 грн. більше ніж було визначено першою Додатковою угодою від 15.01.2007, однак позивач достеменно, знаючи, що відповідач використовує земельну ділянку та виплачує орендну плату за Додатковою угодою -2, звернулася до суду з цим позовом, що суперечить її попередній поведінці при отриманні орендної плати протягом 2017-2021 років і є недобросовісною. На думку відповідача, суд першої інстанції не взяв до уваги недобросовісну, суперечливу поведінку позивача, яка є, зокрема підставою для відмови у позові та не надав аналізу таким фактам, що суперечить п.1 ст.16 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень. У відзиві на апеляційну скаргу сторони позивача, представник відповідача ОСОБА_10 , просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення та два додаткових рішення. У відзиві на апеляційну скаргу сторони відповідача, представник позивача ОСОБА_2 , просить відмовити ДП «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі. В додаткових поясненях ДП «Ілліч-агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», просить задовольнити апеляційну скаргу відповідача в повному обсязі. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.01.2007 р. між ОСОБА_3 та ДП «Ілліч-Агро Донбасс» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» укладено договір оренди землі №393, за яким передана в оренду земельна ділянка в розмірі 6,100 га, розташована на території Старомлинівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, яка належала йому на підставі Державного акту ЯГ №368629; розмір орендної плати складає 2% орендуємої земельної ділянки (п.5.1 Договору), договір укладається строком на 15 років та починає діяти з його державної реєстрації (п.8.1 Договору), при переході права власності на землю від Орендодавця до іншої особи, договір оренди зберігає свою силу для нового власника (п.8.4 Договору); договір містить підписи та реквізити сторін та зареєстрований 16.10.2007 р. №04-07-149-700303 (а.с. 27-28). Отже, строк дії даного договору, згідно його умов, має спливати 16.10.2022 р. 14.07.2011 р. між ОСОБА_3 та ДП «Ілліч-Агро Донбасс» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» укладено Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №393 від 15.01.2007, якою внесено зміни до умов зазначеного договору, зокрема визначено, що розмір орендної плати щорічно складає 3% вартості орендуємої земельної ділянки. Вартість земельної ділянки підтверджується довідкою відділу держкомзему, яку надає Орендодавець (розділ 4), договір підписаний сторонами, визначені реквізити сторін, договір зареєстрований у відділу Держкомзему 14.07.2011 р. №142128524000454 (а.с. 32). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №55 від 10.11.2015 р. (а.с. 12). Його спадкоємицею визначена ОСОБА_4 . Враховуючи умови договору від 15.01.2007 р. №393, права орендодавця земельної ділянки, яка є об`єктом даного договору, перейшли саме до ОСОБА_4 , що сторонами у судовому засіданні визнавалось, обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин суд не має, а тому вказане не потребує додаткового доказування в розумінні положень ч.1 ст.82 ЦПК України. 07.10.2016 р. від імені ОСОБА_4 укладено Додаткову угоду до договору оренди землі №393 від 15.01.2007 р., з ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», згідно якого зазначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 6,1 га, в тому числі кадастровий номер земельної ділянки 142185200:02:003:0065, площа 6,1 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.3); договір укладено на строк 20 років, договір припиняє чинність після завершення сільськогосподарських робіт (технологічного циклу з вирощування сільськогосподарської продукції та збору врожаю) на орендованій земельній ділянці (п.9); розмір орендної плати за один календарний рік за цим договором становить 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.10); даний договір містить реквізити сторін, зокрема, збоку орендодавця ОСОБА_4 та орендаря Директора ДП «Ілліч агро Донбас» Аліпа І.М. (а.с. 23-26 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла у м.Донецьк, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 13 т.1). До часу смерті перебувала на стаціонарному лікуванні в Республіканському онкологічному центрі ім. проф. Г.В. Бондаря м.Донецьк, з 22.09.2016 р. по 24.10.2016 р. (а.с. 18 т.1). Як вбачається з відповіді Державної прикордонної служби від 15.06.2021 р., відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування в межах з Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим, громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 15.06.2016 р. по 25.10.2016 р. в базі даних не виявлено, додатково зазначено, що інформація у базі даних осіб щодо відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства зберігається протягом п`яти років (а.с. 220, 241 т.1). Спадкоємицею майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі земельної ділянки площею 6,1000 га, в межах згідно з планом, розташованої на території Старомлинівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області кадастровий № 1421285200:02:003:0065, стала її мати, ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.05.2017 р., зареєстрованого в реєстрі за №195 (а.с. 14,15 т.1). Після розірвання шлюбу з ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 присвоєно прізвище ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , свідоцтвом про розірвання шлюбу з ОСОБА_14 серії НОМЕР_5 (а.с. 135,136 т.1). Право власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано 24.05.2017 р., номер запису про право власності 20561972, що підтверджується даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 16 т.1). На заяву ОСОБА_1 вх.№100/406 від 21.07.2020 р. щодо надання інформації стосовно реєстрації договору оренди земельної ділянки підприємством ДП «Ілліч-Агро Донбас» надано відповідь №120Д/964 від 13.08.2020 р., у якій, у т.ч. повідомлено про укладання додаткової угоди до договору між підприємством та спадкодавицею ОСОБА_4 07.10.2016 р. (а.с. 19 т.1). Дана додаткова угода була зареєстрована 13.05.2017 р. державним реєстратором Строчкіним В.Ю. на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35208755 від 17.05.2017 р., вид іншого речового права право оренди земельної ділянки, строк дії договору договір укладено на строк 20 років, розмір орендної плати складає 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, орендодавець ОСОБА_4 , орендар ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча», номер запису про інше речове право 20426017, що вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.10.2020 р. (а.с. 20 т.1). Згідно відповіді на адвокатський запит від 05.10.2020 р. за супровідним листом №120Д/1128/1 від 12.10.2020 р. ДП «Ілліч-Агро Донбас» надано засвідчену копію додаткової угоди до договору оренди землі №393 від 15.01.2007 р., укладену 07.10.2016 р. (а.с. 22 т.1). Висновком експертів за результатами комісійної судової почеркознавчої експертизи від 18.11.2021 р., встановлено, що підпис та рукописний запис « ОСОБА_4 » в Додатковій угоді до Договору оренди землі №393 від 15.01.2007 р., зареєстрованого за №407149700303 від 16.10.2007 р., яка була укладена 07.10.2016 р. у м.Маріуполь між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», як орендарем, та ОСОБА_4 , як орендодавцем, в графі «8. Підписи Сторін: Орендодавець», виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою. Також зазначеним вище висновком встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у Відомості на виплату грошей №2082 за серпень 2017 р., складеної ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», у вставному аркуші до додатка № 2082 за №2 з/п на суму 11 121,07 грн.; у Відомості на виплату готівки №4860 за грудень 2018 р. складеної ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», у вставному аркуші до додатка №4860 за №з/п 9 на суму 243 грн.; у відомості на виплату готівки №4120 за листопад 2019 р., складеної ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», у вставному аркуші до додатка №4120 за з/п №13 на суму 11 121 грн. 07 коп., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 51-76 т.2). Судом першої інстанції щодо виплаченої орендної плати на виконання додаткової угоди від 07.10.2016 р. були досліджені наступні докази: відомість на виплату грошей №1610 за червень 2016 р., у якій вказано, що ОСОБА_4 (п/н 3) отримала 5491 грн., підпис (а.с. 54-55 т.1); відомість на виплату грошей №3781 за грудень 2016 р., у якій вказано, що ОСОБА_4 отримала 5630 грн. 07 коп., підпис (а.с. 56-57 т.1); відомість на виплату грошей №2082 за серпень 2017 р., у якій вказано, що ОСОБА_1 (п/н 2) отримала 11 121 грн. 07 коп., підпис (а.с. 58-59 т.1); відомість на виплату готівки №3185 на вересень 2018 р., у якій вказано, що ОСОБА_1 отримала 11 121 грн. 07 коп., підпис (а.с. 60-61); відомість на виплату готівки №4860 за грудень 2018 р., згідно якої ОСОБА_1 отримала 222 грн. 43 коп., підпис (а.с. 62-63 т.1); відомість на виплату готівки №4120 за листопад 2019 р., згідно якої ОСОБА_1 отримала 11 121 грн. 07 коп., підпис (а.с. 64-65 т.1); платіжне доручення №32708 від 23.12.2019 р. на ім`я ОСОБА_12 на суму 667 грн. 27 коп. (а.с. 66 т.1); платіжне доручення №41890 від 18.12.2020 р. на ім`я ОСОБА_1 на суму 222 грн. 43 коп. (а.с. 67 т.1); платіжне доручення №26205 від 25.09.2020 р. на ім`я ОСОБА_1 на суму 11 121 грн. 07 коп. (а.с. 68 т.1); довідка про виплату та перерахування орендної плати до договору оренди землі №393 від 15.01.2007 р. за період з 2012 р. по 2021 р., розмір сум зазначених до виплати у відомостях на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 узгоджується з даними довідки. Також дана довідка містить інформацію щодо утриманих податків та зборів. Так, за 2016 р. ставка орендної плати складала 4%, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 227 370 грн. 72 коп., коефіциент індексації 1,2000, нараховано орендної плати 13 815 грн., утримано НДФО 2486 грн. 70 коп., утримано ВС 207 грн. 23 коп., сума до виплати 11 121 грн. 07 коп., вказана сума згідно довідки виплачена за видатковим касовим ордером від 07.06.2016 р. та від 09.12.2016 р. За 2017 р. ставка орендної плати складала 4%, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 22 7370 грн. 72 коп., нараховано орендної плати 13 815 грн., утримано НДФО 2486 грн. 70 коп., утримано ВС 207 грн. 23 коп., сума до виплати 11 121 грн. 07 коп., вказана сума згідно довідки виплачена за видатковим касовим ордером 13700000430 від 02.08.2017 р. За 2018 р. ставка орендної плати складала 4%, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 22 7370 грн. 72 коп., нараховано орендної плати 14 091 грн. 30 коп., утримано НДФО 2536 грн. 43 коп., утримано ВС 211 грн. 37 коп., сума до виплати 11 343 грн. 50 коп., вказана сума згідно довідки виплачена за видатковим касовим ордером 13700000659 від 18.09.2018 р. в розмірі 11 121 грн. 07 коп. та за видатковим касовим ордером 13700001004 від 11.12.2018 р. в розмірі 222 грн. 43 коп. За 2019 р. ставка орендної плати складала 4%, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 22 7370 грн. 72 коп., нараховано орендної плати 14 643 грн. 90 коп., утримано НДФО 2635 грн. 90 коп., утримано ВС 219 грн. 66 коп., сума до виплати 11 788 грн. 34 коп., вказана сума згідно довідки виплачена за видатковим касовим ордером 13700000727 від 07.11.2019 р. в розмірі 11 121 грн. 07 коп. та за платіжним дорученням ДА000052347 від 23.12.2019 р. в розмірі 667 грн. 27 коп. За 2020 р. ставка орендної плати складала 4%, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 22 7370 грн. 72 коп., нараховано орендної плати 14 091 грн. 30 коп., утримано НДФО 2536 грн. 43 коп., утримано ВС 211 грн. 37 коп., сума до виплати 11 343 грн. 50 коп., вказана сума згідно довідки виплачена за платіжним дорученням ДА000026780 від 25.09.2020 р. в розмірі 11 121 грн. 07 коп. та за платіжним дорученням ДА000041605 від 18.12.2020 р. в розмірі 222 грн. 43 коп. (а.с. 69 т.1). Суд першої інстанції повністю задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 на підставі досліджених доказів, а саме: посмертного епікризу щодо перебування ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні у м.Донецьк з 22.09.2016 р. по 24.10.2016 р., свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , відсутності відомостей про перетин нею кордону у вказаний період, висновку експертів від 18.11.2021 р., пояснень свідка ОСОБА_7 , виходив з того, що ОСОБА_4 не підписувала додаткову угоду до Договору оренди землі №393 від 15.01.2007 року зареєстрованого за №407149700303 від 16.10.2007 р. укладену 07.10.2016 року у м.Маріуполь, її волевиявлення на укладання даної угоди не підтверджено жодними доказами. Укладенням даної додаткової угоди, якою, зокрема, збільшено строк оренди земельної ділянки, порушено право позивача, як спадкоємиці майна померлої дочки ОСОБА_4 на розпоряджання та користування належною їй земельною ділянкою, яке підлягає поновленню, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та державної реєстрації іншого речового права номер запису 20426017. Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції на підставі досліджених доказів наведених вище та у судовому рішенні, виходив з того, що ОСОБА_4 не отримувала грошові кошти за орендну плату за видатковим касовим ордером 13700001145 від 09.12.2016 р. в сумі 5630 грн. 07 коп., оскільки станом на 09.12.2016 р. померла та фізично не мала можливості підписати відповідну відомість, підпис від її імені у відомості №3781 за грудень 2016 р. зроблено невідомою особою, що позивач ОСОБА_1 не отримувала орендну плату за відомістю на виплату грошей №2082 за серпень 2017 р. у сумі 11 121,07 грн., за відомістю на виплату готівки №4860 за грудень 2018 р. у сумі 243 грн., за відомістю на виплату готівки №4120 за листопад 2019 р. у сумі 11 121 грн. 07 коп. (а.с. 108-109 т.1). Місцевий суд, встановивши зазначені обставини, а саме те, що позивач ОСОБА_1 набула грошові кошти - орендну плату за видатковим касовим ордером 13700000659 від 18.09.2018 р. за 2018 рік в сумі 11 121,07 грн.; за платіжним дорученням ДА000052347 від 23.12.2019 р. у сумі 667 грн. 27 коп. за 2019 рік; за платіжним дорученням ДА000026780 від 25.09.2020 р. та ДА 0000416605 від 18.12.2020 р. у сумі 11 343 грн. 50 коп. за 2020 р., усього 23 131 грн. 84 коп., без достатніх правових підстав (за неукладеною Додатковою угодою-2, якою було збільшено розмір орендної плати до 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки), не погодився з доводами відповідача та нарахованими останнім сумами виплаченої позивачу орендної плати, навів власний розрахунок безпідставно набутих позивачем коштів і стягнув з позивача на користь відповідача різницю між фактично отриманою позивачем ОСОБА_1 орендною платою та орендною платою, яка повинна була сплачуватись у розмірі, встановленою додатковою угодою-1 від 14.07.2011 р. (розмір орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) у загальному розмірі 8 822,33 грн. (4 299,95 грн. за 2018 р.+ 4 522,38 за 2020р.= 8 822,33 грн.). Частково задовольняючи позовні вимоги ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча в частині стягнення в порядку частини 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, суд першої інстанції, встановивши інший період та інші суми безпідставно збережених позивачем коштів не погодився з розрахунками відповідача та навівши власний розрахунок, стягнув з позивача на користь відповідача інфляційні втрати : за 2018 р. - 661 грн. 63 коп., за 2020 р. 216 грн. 20 коп., у загальній сумі 877 (вісімсот сімдесят сім) грн. 83 коп. та 3% річних: за 2018 р. 307 грн. 13 коп., за 2020 р. 49 грн. 05 коп., у загальній сумі 356 (триста п`ятдесят шість) грн. 18 коп. Суд першої інстанції, відмовляючи стороні відповідача у застосуванні позовної давності, виходив з того, що за встановлених судом обставин, перебіг строку позовної давності для позивача ОСОБА_1 починається саме з дати отримання нею додаткової угоди від 07.10.2016 р., - з 12.10.2020 р., якою є дата відправки позивачу відповідачем додаткової угоди від 07.10.2016 р., а не з 24.05.2017 р. - дати отримання свідоцтва про спадщину, оскільки позивач, отримавши Додаткову угоду-2 виявила, що підпис від імені ОСОБА_4 зроблено не її донькою, тоді, як у реєстрі прав власності на нерухоме майно не міститься підписів сторін договору, а відтак, лише при ознайомленні із текстом додаткової угоди позивач могла дізнатися, що проставлений у додатковій угоді-2 підпис від імені її доньки, їй не належить. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується з доводами сторін, викладеними в апеляційних скаргах, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи сторін, викладені в апеляційних скаргах, відзивах на скарги вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим. Згідно з статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України (далі ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц. Суд першої інстанції, встановивши що Додаткова угода-2 до договору оренди землі №393 від 15.01.2007 р. від 07.10.2016 р. є неукладеною, що строк дії первісного договору оренди земельної ділянки спливає 16.10.2022 р., дійшов правильного висновку про те, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за неукладеною Додатковою угодою-2 є ефективним спосом захисту порушених прав позивача ОСОБА_1 . Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заяви сторони відповідача про застосування позовної давності, колегія суддів також вважає вірним, оскільки позивач лише при ознайомленні із текстом додаткової угоди-2, яку відповідач надіслав їй у жовтні 2020 року могла дізнатися, що проставлений у цій угоді підпис від імені її доньки, їй не належить і саме з цього часу розпочинається перебіг позовної давності, а не з дати отримання позивачем свідоцтва про спадщину у травні 2017 року, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції у реєстрі прав власності на нерухоме майно не міститься підписів сторін договору. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України). В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Згідно з абз.3 ч.1 ст13 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Абз.1 п.289.1 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель», дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. П.288.5 ПК України встановлюється, що Розмір орендної плати встановлюється у 110 договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17. Вираховуючи розмір безпідставно отриманих позивачем ОСОБА_1 коштів за орендну плату, суд першої інстанції виходив з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2018 рік, яка становила 22 7370 грн. 72 коп., та відповідно позивачу ОСОБА_1 - за Додтковою угодою-1 підлягало до виплати 6821 грн. 12 коп., однак остання отримала від відповідача 11 121 грн. 07 коп., правильно встановив, що безпідставно набуті кошти за вказаний період складають 4 299, 95 грн., а саме різницю між сумою, яку отримала позивач за неукладеною Додатковою угодою-2 та сумою, яка підлягала до сплати за дійсною Угодою -1 (11121,07-6821,12=4299,95). Аналогічно суд вирахував розмір безпідставно отриманих позивачем ОСОБА_1 і за 2020 рік коштів орендної плати, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2020 рік, яка становила 22 7370 грн. 72 коп. та відповідно позивачу ОСОБА_1 підлягало до виплати 6821 грн. 12 коп. орендної плати, однак остання отримала від відповідача 11 343 грн. 50 коп., відповідно безпідставно набуті кошти за вказаний період складають 4 522 грн. 38 коп. (11343,50-6821,12= 4522,38). Отже, суд першої інстанції, встановивши, що за інші періоди ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_1 безпідставно грошові кошти не були, стягнув з позивача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати: за 2018 та за 2020 рік в загальному розмірі - 8 822 грн. 33 коп. Колегія суддів перевірила наведений в судовому рішенні розрахунок безпідставно отриманих позивачем грошових коштів і повністю з ним погоджується. Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц та підтверджено у постанові Верховного Суду від 05.04.2021 р. у справі 760/6938/16-ц. Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із позивача-відповідача на користь відповідача-позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Суд першої інстанції не погодився з наданим відповідачем розрахунком інфляційних втрат та 3% та навів у рішенні власний розрахунок, яким вирахував до стягнення з позивача на користь відповідача інфляційні втрати : за 2018 р. - 661 грн. 63 коп., за 2020 р. 216 грн. 20 коп., у загальній сумі 877 (вісімсот сімдесят сім) грн.. 83 коп. та 3% річних: за 2018 р. 307 грн. 13 коп., за 2020 р. 49 грн. 05 коп., у загальній сумі 356 (триста п`ятдесят шість) грн. 18 коп. Колегія суддів перевірила наведений в судовому рішенні розрахунок інфляційних втрат та 3% річних та повністю з ним погоджується. Доводи сторони відповідача про те, що зустрічні позовні вимоги про стягнення з позивача ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштив в розмірі 36 350 грн. 90 коп., що разом з інфляційними втратами та 3% річних (інфляційні втрати - 2078 грн. 33 коп., 3%- 914 грн. 42 коп.) складає - 39 343, 65 грн., колегія суддів з наведених вище підстав та наведених у судовому рішенні розрахунків вважає необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність в повному обсязі заявлених зустрічних позовних вимог, оскільки судовим розглядом чітко встановлено період отримання позивачем та її донькою ОСОБА_4 , а також суми отриманих ними грошових коштів за оренду земельної ділянки, тоді, як відповідачем належними та допустимими доказами не доведена заявлена у зустрічному позові сума безпідставно отриманих ОСОБА_1 грошових коштів. Посилання сторони відповідача на те, що показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 доведено, що позивач отримувала орендну плату спочатку від відповідальної пайщиці Шишман, а потім за 2019 рік від іншої відповідальної пайщиці Балабан О.В., колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, на думку суду ці працівники, передаючи позивачу орендну плату за відповідний рік мали можливість надати відповідну відомість на виплату грошей, в якій ОСОБА_1 мала розписатися за отримання коштів орендної плати, однак, цього не зробили, а оскільки експертизою доведено, що підписи від імені ОСОБА_1 у Відомості на виплату грошей №2082 за серпень 2017 р. у вставному аркуші до додатка №2082 за №2 з/п на суму 11 121,07 грн., у Відомості на виплату готівки №4860 за грудень 2018 р. у вставному аркуші до додатка №4860 за №з/п 9 на суму 243 грн.; у відомості на виплату готівки №4120 за листопад 2019 у вставному аркуші до додатка №4120 за з/п №13 на суму 11 121 грн. 07 коп., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою,тому відсутні підстави для повного задоволення зустрічних позовних вимог через їх недоведеність. Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення від 27 січня 2022 року за заявою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кузнецової О.П. про стягнення понесених позивачем судових витрат, зокрема щодо стягнення витрат на правничу допомогу, яке оскаржується у цій частині стороною позивача, виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження необхідності сплати вказаної суми адвокату. При цьому, при вирішенні питання про розмір витрат, які підлягають до стягнення, суд прийняв до уваги заперечення сторони відповідача, викладені в заяві від 27.01.2021 р. в частині необхідності зменшення суми витрат на правничу допомогу та з урахуванням критерію реальності та співмірності, визначив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу згідно акта виконаних робіт від 14.01.2022 р. в сумі 6500 грн. Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення від 27 січня 2022 року за заявою сторони відповідача про стягнення понесених у справі відповідачем судових витрат, виходив з того, що зустрічний позов задоволено на 25%, відповідно витрати на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача-відповідача, виходячи з суми фактично понесених витрат у справі на правову допомогу 6300 грн., становлять 1575 грн., витрати по судовому становлять 567 грн. 50 коп., що є 25% від сплаченої відповідачем суми судового збору - 2270 грн., витрати понесенні на відправку поштової кореспонденції у загальній сумі 526 грн. 80 коп., відповідно 25% від цієї суми склає 131 грн. 70 коп. Колегія суддів повністю погоджується з ухваленими додатковими рішеннями від 27 січня 2022 року і не вбачає підстав для їх скасування, з огляду на таке. Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи за власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву. Згідно ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Під час ухвалення додаткових рішень за заявами сторін, суд першої інстанції дослідив надані сторонами на підтвердження понесених судових витрат докази, які зазначені у судових рішеннях та надав їм відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних додаткових рішеннях. Згідно положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Стаття 141 ЦПК України встановлює, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд першої інстанції, ухвалючи додаткове рішення за заявою сторони відповідача, враховуючи наведені вище норми статті 141 ЦПК України, з урахування того, що зустрічний позов ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат іміні Ілліча» задоволено на 25 відсотків, правильно стягнув з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача 25% відсотків від заявлених вимог по судовому збору, витратам на правничу допомогу та витратам на відправку поштової кореспонденції. Отже, додаткове рішення суду першої інстанції від 27 січня 2022 року, ухвалене за заявою ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат іміні Ілліча», колегія суддів вважає правильним і у цій частині відхиляє доводи сторони позивача про наявність підстав для його скасування у зв`язку з недоведеністю зустрічних позовних вимог. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд першої інстанції, зменшуючи витрати понесені позивачем ОСОБА_1 на правничу допомогу з 15 462, 00 грн. до 6 500,00 грн., виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження необхідності сплати вказаної суми адвокату, при цьому суд прийняв до уваги заперечення сторони відповідача, викладені у заяві від 27.01.2021 р. в частині необхідності зменшення суми витрат на правничу допомогу та з урахуванням критерію реальності та співмірності, визначив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу згідно акта виконаних робіт від 14.01.2022 р. в сумі 6500,00 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки вважає, що за встановлених судом обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням витрат на правничу допомогу буде сума 6500,00 грн., тому не вбачає підстав для зміни додаткового рішення і збільшення витрат на правничу допомогу до заявлених позивачем вимог на суму 15 462, 00 грн. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення первісного позову та часткове задоволення зустрічного позову, яке відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України. Два додаткові рішення ухваленні за заявами сторін про відшкодування судових витрат також є законними і належним чином обґрунтованими, підстав для їх скасування або зміни немає. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 січня 2022 року та два додаткових рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 27 січня 2022 року, відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 січня 2022 року залишити без задоволення. Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 січня 2022 року та два додаткових рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 27 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 08 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: