Постанова 4850 № 200/823/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2023 року справа №200/823/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Янюка Владислава Юрійовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року (повне судове рішення складено 08 травня 2023 року) у справі № 200/823/23 (суддя в І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: У лютому 2023 року представник позивача Янюк Владислав Юрійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовними вимогами до Донецької обласної прокуратури про: - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Донецької обласної прокуратури №68к від 03.02.2023, яким скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури № 768-к від 19.09.2022 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області; - поновити ОСОБА_1 з 04.02.2023 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області; - стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04.02.2023 по день ухвалення судом рішення, з розрахунку розміру середньоденної заробітної плати в сумі 395,77 грн.; - стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Просив допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області, а також в частині стягнення з Донецької обласної прокуратури на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що на підставі судових рішень наказом керівника Донецької обласної прокуратури № 768-к від 19.09.2022 скасовано наказ № 2586-к від 21.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області та поновлено її на вказаній посаді з 23.10.2021. 09.01.2023 ОСОБА_1 успішно склала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, набрала достатню кількість балів більш ніж 93, що підтверджується протоколом № 76 засідання Чотирнадцятої кадрової комісії від 09.01.2023, та була допущена до проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, що також підтверджується рішенням № 1 Чотирнадцятої кадрової комісії від 09.01.2023 «Про допуск прокурорів до співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності». З 09.01.2023 позивач знаходився в очікуванні повідомлення про включення до графіку проведення співбесіди, тобто продовжила участь у атестації відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі Закон № 113-ІХ). Разом з тим, постановою Верховного суду від 02.02.2023 у справі 200/15948/21 скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022, а позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. 06.02.2023 позивача викликано до відділу кадрів Донецької обласної прокуратури та повідомлено про припинення з нею трудових відносин, тобто фактично звільнено на підставі наказу керівника Донецької обласної прокуратури від 03.02.2023 №68к, яким скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури № 768-к від 19.09.2022 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області, з посиланням як на підставу для його прийняття на постанову Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 200/15948/21. Із вказаним наказом позивач не згодна та вважала його протиправним, оскільки підстави звільнення прокурора з займаної посади чітко визначені Законом. Позивач вважала, що оскаржуваний наказ не містить будь-яких підстав для звільнення позивача з займаної посади, передбачених статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон № 1697-VII) чи пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, в ньому лише зазначено про протиправне скасування наказу про поновлення позивача на посаді, який за своєю суттю є актом одноразового застосування та вже вичерпав свою дію, а тому не може бути скасованим, та є також посилання на рішення Верховного Суду, що само по собі не може слугувати підставою для звільнення. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, представник позивача вказав, що оскаржуваний наказ, яким позивача фактично звільнено з займаної посади, становить втручання держави у її приватне життя. Вважаючи оскаржуваний у розглядаємій справі наказ протиправним, позивач вважала наявними підстави для поновлення її на попередній посаді із виплатою суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, якими вмотивовано позов. Представник наголошує, що єдиним законним способом припинення правовідносин, пов`язаних із призначенням певної посадової особи, є її звільнення з посади з передбачених на те законом підстав. Будь-які ж публічно-владні рішення, які ухвалюються поза межами такої процедури, є свавільними. На переконання представника позивача суд першої інстанції не врахував, що такої процедури як «процедурне питання» при розірванні трудових відносин з прокурором законом не передбачено, а оскільки цим наказом фактично розірвано трудові відносини з позивачем, то відповідно до вищевказаних вимог Закону 1697-VII, та взагалі навіть до загальних положень КЗпП України, може відбуватись виключно з передбачених на те законом підстав, які на час видання оспорюваного наказу були вже відсутні, тому як ОСОБА_1 повторно пройшла другий етап атестації. Позивач на час прийняття спірного наказу №68к не завершила процес атестації відповідно до вимог вищевказаних нормативних актів, та її не можливо вважати такою, що не успішно пройшла атестацію, та це не може слугувати підставою для її звільнення за п. 19 Розділу II Закону № 113-ІХ . У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з рішенням місцевого суду. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 2002 року позивач працювала в органах прокуратури на різних посадах, зокрема з 22.09.2017 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури. У зв`язку з набранням чинності Законом № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури розпочалася атестація, яка проводиться у порядку, передбаченому законодавством. Оскільки позивач виявила бажання на переведення її на посаду прокурора в окружній прокуратурі, надала на ім`я Генерального прокурора заяву від 07.10.2019 про намір пройти атестацію. 13.09.2021 П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів прийнято рішення № 1, позивача визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію. Наказом керівника Донецької обласної прокуратури № 2586-к від 21.10.2021 позивача звільнено з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області з 22.10.2021 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункт 19 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положень» Закону № 113-ІХ). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі № 200/15948/21, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13.09.2021 №1 про неуспішне проходження позивачем атестації. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури від 21.10.2021 №2586-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області за пп.2 п. 19 р. II Закону № 113-ІХ. Зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області з 23.10.2021. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2021 в розмірі 29 737,18 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Наказом керівника Донецької обласної прокуратури №768-к від 19.09.2022 скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури №2586-к від 21.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області з 23.10.2021. Підставою для прийняття вказаного наказу визначено заяву ОСОБА_1 , рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі № 200/15948/21, виконавчий лист. 14.12.2022 позивачем, на підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, до адреси Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора подано заяву про подальшу реалізацію її заяви від 09.10.2019 про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, а саме щодо включення її до графіку складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. 09.01.2023 позивач успішно склала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, набрала кількість балів більш ніж 93, що підтверджується протоколом №76 засідання Чотирнадцятої кадрової комісії від 09.01.2023, та була допущена до проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, що також підтверджується рішенням № 1 Чотирнадцятої кадрової комісії від 09.01.2023 «Про допуск прокурорів до співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності». Постановою Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 200/15948/21 задоволено касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Донецької обласної прокуратури. Судові рішення у справі скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Наказом керівника Донецької обласної прокуратури №68к від 03.02.2023 скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури №768-к від 19.09.2022 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області. Підставою прийняття вказаного наказу визначено постанову Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 200/15948/21. Не погодившись із прийнятим наказом № 68к від 03.02.2023 позивач звернулась до суду. Спірним питанням розглядаємої справи є правомірність прийняття наказу керівника Донецької обласної прокуратури №68к від 03.02.2023. Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. В силу приписів підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Крім того, пунктом 6 розділу V Порядку № 221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 14 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою. Отже, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Водночас, суд звертає увагу на те, що основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до гарантій статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, суд, ухвалюючи рішення та здійснюючи наступний судовий контроль, повинен враховувати, зокрема, принцип пріоритетності застосування норм Конституції України над іншими нормативно-правовими актами; принцип пріоритетності застосування та обов`язковості міжнародних договорів, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Матеріалами справи підтверджено, що скасування наказу керівника Донецької обласної прокуратури №2586-к від 21.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області та поновлення позивача на займаній посаді з 23.10.2021 наказом Донецької обласної прокуратури №768-к від 19.09.2022 здійснено безпосередньо на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2022 у справі № 200/15948/21, яке набрало на той час законної сили. Статтею 24 КАС України передбачено, що Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. Частиною п`ятою статті 355 КАС України передбачено, що судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними і оскарженню не підлягають. Частиною першою статті 359 КАС України визначено, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Підсумовуючи викладене, постанова Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 200/15948/21, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, є судовим рішенням суду найвищої касаційної інстанції, що набрало законної сили з моменту його прийняття, а отже підлягає обов`язковому виконанню. Щодо доводів представника позивача про відсутність в оскаржуваному у розглядаємій справі наказі визначеної Законом № 1697-VII підстави для звільнення позивача. Визначений цим Законом перелік підстав для звільнення прокурорів є загальним, тоді як виконання судового рішення суду касаційної інстанції, що набрало законної сили з моменту його прийняття, є виключною, водночас об`єктивною обставиною для скасування суб`єктом владних повноважень попереднього наказу про поновлення прокурора на займаній посаді. Місцевий суд правильно відхилив посилання позивача на те, що на момент прийняття оскаржуваного наказу ОСОБА_1 09.01.2023 успішно склала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, оскільки її поновлення на займаній посаді та, відповідно, повторний допуск до процедури атестації були здійснені відповідачем на виконання судового рішення Донецького окружного адміністративного суду, яке в подальшому скасовано Верховним Судом, як незаконне та таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права. Щодо доводів позивача про нібито втручання спірним у справі наказом у її право на приватне життя. Так, відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 N 3477-IV суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ). Згідно із частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 N 1906-IV (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду в справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі "Niemietz проти Німеччини" від 16.12.1992). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду в справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи N 55480/00 і N 59330/00, ECHR 2004) і п. п. 22-25 рішення Суду в справі "Bigaeva проти Греції" від 28.05.2009 (справа N 26713/05). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п. п. 43-48 рішення Суду в справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19.10.2010 (справа N 20999/04). За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява N 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001). Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово вказував, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016 N 1-в/2016 (постанова Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №200/7189/20-а). Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що звільнення позивача спірним у цій справі наказом відбулось безпосередньо на виконання судового рішення Верховного Суду у справі № 200/15948/21, тоді як правова оцінка законності рішення П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 13.09.2021 №1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», а також наказу керівника Донецької обласної прокуратури від 21.10.2021 №2586-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Краматорської місцевої прокуратури Донецької області за п. п. 2 п. 19 р. II Закону № 113-ІХ, була надана безпосередньо при розгляді адміністративної справи № 200/15948/21. Тобто, оскаржуваний у цій справі наказ є лише процедурним питанням виконання постанови Верховного Суду, шляхом приведення спірних між ОСОБА_1 та органами прокуратури правовідносин у первісний стан. Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача про поновлення її на займаній посаді зі стягненням суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу №68к від 03.02.2023, вказані вимоги також не підлягають задоволенню. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі. Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позову з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача Янюка Владислава Юрійовича залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року у справі № 200/823/23 залишити без змін. Повне судове рішення 08 серпня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін І. В. Геращенко