Ухвала КЦС ВС № 755/5308/22

Ухвала 08 серпня 2023 року м. Київ справа № 755/5308/22 провадження № 61-10882ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначав, що з листопада 2020 року працював на посаді менеджера-начальника відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця». 24 лютого 2022 року (день початку воєнної агресії) перебував на роботі. Наприкінці робочого дня персонал філії отримав розпорядження щодо повернення додому до наступних розпоряджень щодо подальших дій. У подальшому у телефонному режимі отримав інформацію щодо запровадження у філії режиму простою та отримав фотокопію наказу філії від 01 березня 2022 року № ЦН-13/18 «Про запровадження режиму простою». 18 квітня 2022 року засобом месенджеру «Viber» йому направлено повідомлення від помічниці (секретаря) керівника філії про те, що відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389ос йому припинено простій з 01 квітня 2022 року, введений наказом від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6 відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні з ним призупинено дію трудового договору. Тож, з 01 квітня 2022 року він не працює. Копія наказу не направлена йому поштою, а лише направлено повідомлення за допомогою месенджеру «Viber», сфера використання якого не регламентована на нормативно-правовому рівні. Водночас, на підтвердження того факту, що йому дійсно призупинено простій з 01 квітня 2022 року вказує на відсутність оплати простою згідно статті 113 КЗпП України. Вважав, що в основу оспорюваного наказу роботодавцем покладено неналежну для наявних обставин правову норму. Згідно законодавства головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. За адресою місцезнаходження філії не велися та не ведуться воєнні дії, територія не окупована та не була окупована, робоче місце, приміщення, офісна техніка не були знищені або пошкоджені. Він жодним чином не ініціював припинення дії трудового договору, не заявляв про неможливість виконання роботи. Вважав, що будь-які обставини, що були необхідні для призупинення дії трудового договору, відсутні. У філії призупинено дію трудових договорів лише з 6 працівниками з більше ніж 221, що вказує на штучність підстав такого рішення. Решта працівників досі перебуває в режимі простою або працює. Враховуючи викладене та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору, укладеного з менеджером-начальником відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 ; відновити попереднє становище у виконанні його трудових обов`язків, яке існувало до порушення, з 01 квітня 2022 року; стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року до дати ухвалення рішення суду; допустити негайне виконання рішення суду в частині відновлення попереднього становища в межах суми стягнення за один місяць. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що на час видачі спірного наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос про призупинення дії трудового договору з позивачем відділ договірної роботи в організаційній структурі філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» був відсутній. Крім того, у зв`язку із збройною агресією обсяги господарської діяльності АТ «Українська залізниця» критично зменшилися, всі ресурси АТ «Українська залізниця» в умовах війни спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. Тож, станом на 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією АТ «Українська залізниця» перебувало в таких обставинах, коли не могло надати роботу всім працівникам, в тому числі позивачу, який в свою чергу - не міг виконувати роботу. Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині призупинення дії трудового договору, укладеного з менеджером-начальником відділу договірної роботи філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 346 415,29 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року до 16 лютого 2023 року з утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів, передбачених законодавством. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач виявляв бажання та мав об`єктивну можливість працювати та виконувати свої обов`язки на робочому місці. Водночас, відповідачем не доведено неможливості відновлення надання роботи позивачу, оскільки філія працювала і працівники свої функції виконували, жодних відомостей про те, що робоче місце позивача знищене в результаті бойових дій чи передане в розпорядження іншого працівника тощо, матеріали справи не містять. Так, за повідомленням відповідача від 06 липня 2022 року загальна кількість працівників філії «Центр сервісного забезпечення» АТ «Українська залізниця» складає 223 особи, 4 працівникам призупинено дію трудового договору, у режимі простою знаходяться 100 осіб. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що виключають можливість виконання обов`язків обома сторонами трудового договору. Оскільки визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору свідчить про фактичну наявність вимушеного прогулу працівника, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу а період з 01 квітня 2022 року до 15 лютого 2023 року, тобто день видання наказу про звільнення позивача ОСОБА_1 за угодою сторін, що складає 346 415,29 грн (221 роб. днів (з 01 квітня по 31 грудня 2022 року - 188 роб. днів і з 01 січня по 16 лютого 2023 року - 33 роб. дні) х 1 567,49 грн середньоденного заробітку) з утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів, передбачених законодавством. 19 липня 2023 року АТ «Українська залізниця»звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Предметом спору в цій справі є вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 346 415,29 грн. Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження. Верховний Суд, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет спору, вважає, що наявні підстави для визнання справи малозначною (незначної складності). Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі (незначної складності) оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування. Наведені заявником обставини, які, на його переконання, потребують формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд визнає такими, що не стосуються фундаментальних питань права, а тому, враховуючи характер спірних правовідносин, предмет спору та ціну позову (346 415,29 грн), вважає, що справа № 755/5308/22 є справою незначної складності. Верховний суд дійшов переконання, що заявник не зазначив у чому конкретно полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Такі посилання носять загальний характер і направлені виключно на обґрунтування формальних підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, варто вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності (малозначній справі), що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у справі незначної складності (малозначній справі) підлягає касаційному оскарженню, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов`язків, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний