Ухвала КЦС ВС № 639/78/15-ц

Ухвала Іменем України 07 серпня 2023 року м. Київ справа № 639/78/15-ц провадження № 61-11653ск23 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 лютого 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» про заміну стягувача його правонаступником у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 лютого 2022 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, заяву задоволено. Замінено стягувача ТОВ «Кей-Колект» на правонаступника - ТОВ «Аналітик Фінанс» щодо виконання рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2017 року у справі № 639/78/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2006 року № 11035632000 в сумі 1 776 969,16 грн. Задовольняючи заяву суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що подана ТОВ «Аналітик Фінанс» заява відповідає вимогам закону. 02 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 лютого 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в указаній вище справі. Дослідивши касаційну скаргу колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2017 року у справі № 639/78/15-ц позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 07 вересня 2006 року № 11035632000 в сумі 1 776 969,16 грн, судовий збір 3 654,00 грн, а всього 1 780 623,16 грн. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року у справі № 639/78/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 639/78/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року залишено без змін. 26 липня 2021 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Аналітик Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 26/07/2021-1 та договір відступлення прав вимоги № 3373 за договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О. Є. 07 вересня 2006 року та зареєстрованим у реєстрі за № 7753, відповідно до яких ТОВ «Кей-Колект» відступило ТОВ «Аналітик Фінанс» право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 07 вересня 2006 року № 11035632000, договором іпотеки від 07 вересня 2006 року № 7753 та договором поруки від 07 вересня 2006 року № 39618. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зроблено висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього. Крім того, у вказаній постанові зазначено, що особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду. На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Аналітик Фінанс» набуло право грошової вимоги відносно боржника ОСОБА_1 . Оскільки ТОВ «Аналітик Фінанс» набуло всіх прав кредитора за зобов`язаннями ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність матеріального правонаступництва у спірних правовідносинах та набуття заявником права порушувати питання про заміну сторони (процесуальне правонаступництво). Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-а-3494/11 та від 27 серпня 2020 року у справі № 804/536/18 зроблено висновок, що заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії судового процесу, як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, що відбувається виключно за рішенням суду, незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання. Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у статті 129-1 Конституції України, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, рішення «Валерій Фуклєв проти України», заява 6318/03). Верховний Суд зауважує, що наявність лише факту правонаступництва у матеріальних правовідносинах, без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво, не забезпечує повної реалізації прав ТОВ «Аналітік Фінанс» на виконання судового рішення, оскільки лише стягувач має право на отримання виконавчого листа та пред`явлення його до виконання. Таким чином, у правовій ситуації, коли у матеріальних правовідносинах відбулося правонаступництво, проте суд відмовляє у заміні у виконавчому листі сторони стягувача його правонаступником відбувається порушення принципу обов`язковості судового рішення та нівелюється правова мета звернення особи до суду, адже завдання цивільного судочинства - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, головною метою якого є своєчасне та реальне виконання судового рішення. Таким чином, відсутність виконавчого листа не є перешкодою для реалізації прав сторони, яких вона набула в матеріальному правонаступництві у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 0417/7776/2012 (провадження № 61-5419св21). Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 лютого 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» про заміну стягувача його правонаступником у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров