Ухвала КАС ВС № 420/632/23

УХВАЛА 07 серпня 2023 року м. Київ справа №420/632/23 адміністративне провадження № К/990/25161/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Губської О.А., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов Олег Олексійович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі № 420/632/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Чорноморської митниці Держмитслужби про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,- ВСТАНОВИВ: У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом Державної митної служби України (далі - відповідач 1), Чорноморської митниці Держмитслужби (далі - відповідач 2), у якому просив стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 821/1075/15-а за період з 04 лютого 2021 року по 31 грудня 2022 року включно в розмірі 275 383,00 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі 420/632/23 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Чорноморської митниці Держмитслужби, яка виразилася у не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зобов`язано Державну митну службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі № 420/632/23 скасовано. Ухвалено у справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 821/1075/15-а, за період з 04 лютого 2021 року по 31 грудня 2022 року у сумі 174976, 70 грн. 23 травня 2023 року представником позивача до суду першої інстанції було подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5000,00 грн. Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов Олег Олексійович, подав касаційну скаргу до Верховного Суду. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Оскільки вирішення питання щодо стягнення судових витрат по сплаті судового збору на наданню професійної правової допомоги є частиною судових рішень по суті позовних вимог, то, відповідно, порядок його оскарження є таким, як і для рішення по суті, оскільки за його допомогою розв`язуються питання, що хоча й не пов`язані з вимогами адміністративного позову, але які суд має обов`язково розв`язати. Отже, у процесі розв`язання питання про можливість відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року в частині судових витрат вирішальним є надання оцінки можливості касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі № 420/632/23. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги процесуального закону, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення є підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що справа має виняткове значення для скаржника, а суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, оскільки посада, яку обіймає позивач, віднесена Законом України "Про запобігання корупції" до посад категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. У вимірі доводів касаційної скарги необхідно зауважити про те, що у редакції до 08 лютого 2020 року пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України було передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Водночас Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначений пункт був виключений із частини третьої статті 353 КАС України, яка визначає обов`язкові підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права. Отже, з 08 лютого 2020 року розгляд справи судами за правилами спрощеного позовного провадження не є обов`язковою підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Разом з тим, така підстава залишилася у пункті 2 частини другої статті 353 КАС України, норма якої визначає, що оскаржувані судові рішення можуть бути скасовані з направленням справи на новий розгляд у разі порушення судами норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України мають бути обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі із посиланням на порушення судами норм процесуального права та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, який унеможливив встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення. З огляду на зазначене, саме лише посилання скаржника на віднесення посади позивача до переліку службових осіб, які містяться у статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», не є належним обґрунтуванням підстав скасування судового рішення, визначеного пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України. Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Водночас доводи скарги з цього приводу зводяться до незгоди з результатом розгляду справи, що не є безумовною підставою для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справі, розглянутої за правилами спрощеного провадження. Доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судом першої та апеляційної інстанції, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. У касаційні скарзі підставою відкриття касаційного провадження скаржник також зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 пункту 2, абзацу першого пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) у співвідношенні статті 236 КЗпП України, який би давав відповідь на питання: що необхідно розуміти під словосполученням "подія, з якою пов`язана відповідна виплата", вжитим в абзаці 3 пункту 2 Порядку № 100 для цілей обчислення середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України у зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі. Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Суди у цій справі виходили з того, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період 04 лютого 2021 року по 31 грудня 2022 року з урахування 485 робочих днів в розмірі 174976,70 грн. Питання застосування пункту 10 Порядку №100 та статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 30 березня 2023 року у справі № 340/1747/21, згідно із висновком якого у цьому випадку подією, з якою пов`язана виплата затримки виконання рішення суду, є день незаконного звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи . Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справі № 340/1747/21. З огляду на викладене, Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зудінов Олег Олексійович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі № 420/632/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Чорноморської митниці Держмитслужби про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько О.А. Губська В.М. Соколов