Ухвала КАС ВС № 160/4479/22

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 07 серпня 2023 року м. Київ справа №160/4479/22 адміністративне провадження № К/990/26257/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Василенка Валерія Миколайовича, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса Василенка Валерія Миколайовича (третя особа - ОСОБА_2 ), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог від 16.09.2022, просила: - визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - приватного нотаріуса Василенко Валерія Миколайовича протиправною; - зобов`язати приватного нотаріуса Василенко Валерія Миколайовича внести коригування до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та виправити таким чином помилки, які утворились при реєстрації об`єкта нерухомого майна (конкретизувавши, з яких саме приміщень складається 30/100) (на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ), який належить на праві власності ОСОБА_3 (тобто внести інформацію, яка зазначена у договорі дарування №28800 від 24.10.1990, виданий Сьомою державною нотаріальною конторою м.Дніпропетровська), а саме: «...у користування набувача відходить в житловій будівлі А-1 квартира №3 кімнати 3-1; 3-2; 3-3 площею 3,9: 3-4 площею 17,1...». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2022, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.04.2023, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого. Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження. Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Підставами касаційного оскарження скаржниця зазначає порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій. Скаржниця вважає, що всупереч приписам статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності та розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, чим порушив право позивача на участь у розгляді справи. Однак Верховний Суд критично оцінює вказані доводи скаржниці з огляду на таке. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/4479/22 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Натомість ухвалою від 18.08.2022 Дніпропетровський окружний адміністративний суд перейшов із спрощеного позовного провадження до розгляду справи №160/4479/22 за правилами загального позовного провадження, замінив засідання для розгляду справи по суті підготовчим та призначив підготовче судове засідання. Крім того, з тексту ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2022 вбачається, що 30.09.2022 до суду надійшла від позивачки заява про розгляд справи без її участі. Отже, вказані обставини спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України. Також скаржниця вказує, що судом першої інстанції було прийняте рішення про права, інтереси ОСОБА_4 (співвласника домоволодіння), якого не було залучено до участі у справі. У контексті зазначеного доводу касаційної скарги Верховний Суд зазначає про таке. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Тобто, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Право, або законний інтерес може бути захищено судом лише у разі його порушення. З цього слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення права, свободи або інтересу. Як свідчить мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанції питання про права, свободи чи інтереси ОСОБА_4 жодним чином не вирішувались. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що право на звернення до суду з відповідним позовом (щодо зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна, виявлення технічних помилок в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру, описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка, в тому числі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни) належить саме власнику такого майна. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 не є власником чи іншим правонабувачем, обтяжувачем майна - 30/100 частки домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_3 згідно з договором дарування від 24.10.1990, посвідченого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим №28800. Звернення позивача до державного реєстратора із заявою про виправлення помилок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо права власності на 30/100 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_3 , є безпідставним. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність порушених прав позивачки з боку відповідача, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Колегія суддів звертає увагу, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушених прав позивачки. Слід зауважити, що за змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України). Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду і доведеність позивачем порушення відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю його прав та законних інтересів. Схожа за змістом правова позиція щодо умов надання правового захисту судом викладена й у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №810/1044/18. Така правова позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 14.02.2022 у справі №200/9772/18-а і узгоджується з висновками щодо застосування норм права, наведеними у постанові цього ж Суду від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а, у якій також наголошується, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Враховуючи, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду, то у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Василенка Валерія Миколайовича, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя А.Ю. Бучик Суддя А.І. Рибачук