Постанова 4851 № 520/8932/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2023 р. Справа № 520/8932/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2022, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 02.08.22 по справі № 520/8932/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив: - визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні перерахунку ОСОБА_1 розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 30.04.2021; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 30.04.2021 та здійснити виплату суми перерахунку; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.04.2021; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.04.2021 рік із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 30.04.2021 - березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2021 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням до складових місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України від 03.07.1991 за № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення"; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, що складає повних 35 років, та включенням до складових місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби. Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України від 03.07.1991 за № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення". Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нездійсненні перерахунку ОСОБА_1 розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 30.04.2021. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 30.04.2021 та здійснити виплату суми перерахунку. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2021 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням до складових місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України від 03.07.1991 за № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення". Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, що складає повних 35 років, та включенням до складових місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби. Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України від 03.07.1991 за № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що аналіз положень Постанови КМ України № 889 у системному зв`язку із нормами статей і 15 Закону № 2011 - XII та правилами Інструкції № 260 дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена Постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, а отже відсутні підстави для нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні позивачу з включенням до грошового забезпечення додаткової щомісячної грошової винагороди у розмірі 50 % грошового забезпечення, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №

889. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що починаючи з 01.08.1985 ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України та 21.07.2016 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 . 15.04.2021 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу логістики штабу командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, звільнено в запас Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.04.2021 за № 127 за підпунктом «к» відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", що підтверджується витягом з наказу Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 104 від 30.04.2021. Позивачем у позовній заяві вказано, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів із ним повного розрахунку, а саме: - виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 30.04.2021 з урахування додаткових видів винагороди; - виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.04.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 30.04.2021 - березень 2018 року; - грошової допомоги на оздоровлення з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди за 2016 - 2021 роки; - виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням до складових місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільною захисту Державної служби надзвичайних ситуацій». При цьому позивачем у позовній заяві вказано, що він неодноразово усно та письмово, із рапортом, звертався до відповідача щодо проведення відповідних виплат за час проходження військової служби, проте відповідачем зазначеного здійснено не було. Вважаючи зазначені дії та бездіяльність відповідача протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі для захисту своїх прав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів виплати відповідачем у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення позивачу, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період підлягають задоволенню. Також, з огляду на встановлення судом під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 30.04.2021 та здійснити виплату суми перерахунку; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, що складає повних 35 років, та включенням до складових місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України від 03.07.1991 за № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення". Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Разом з цим основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Відповідно до змісту частини другої статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018, № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260). Розділом XXXII Порядку № 260 врегульовані питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. Так, п. 2 розд. XXXII Порядку № 260 визначено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року, № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей». Колегія суддів звертає увагу, що ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Також колегія суддів наголошує, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином у частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 15 Закону № 2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року № 380/2427/20, від 27.05.2021 у справі № 1.380.2019.005965. Крім того, положеннями пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській схороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. 2)військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 за № 161 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889" для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць. Судом установлено, що позивача звільнено з військової служби за підпунктом «к» відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". На момент звільнення позивача його календарна вислуга становила 35 років 8 місяців, пільгова вислуга 38 років 6 місяців, одноразова грошова допомога у зв`язку зі звільненням з військової служби виплачена позивачу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 35 календарних років, що підтверджується витягом з наказу Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 104 від 30.04.2021 (а.с. 17). Разом з цим позивач під час проходження служби отримував щомісячну додаткову винагороду, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Щомісячна додаткова винагорода нараховувалася та виплачувалася позивачу до його звільнення з військової служби. Так, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 889, перед звільненням додаткова грошова винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що підтверджується довідкою про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за вих. № 54/325 від 30.04.2021 (а.с. 22). Отже, у зв`язку з тим, що позивач додаткову грошову винагороду отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказані складові повинні включатися до розрахунку грошової допомоги військовослужбовців при звільненні. За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 у справі № 826/3398/17, від 22.10.2019 у справі № 826/2447/18 та справі № 520/3505/19, від 31.10.2019 у справі № 826/3397/17, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17. Що стосується питання включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає таке. Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Частиною другою статті 19 Закону № 2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року N 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон N 1282-XII). Статтею 1 Закону N 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р., N 1078 (далі - Порядок № 1078). Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Отже відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі № 820/5286/17. Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Разом з цим, враховуючи відсутність доказів виплати відповідачем у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення позивачу, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період підлягають задоволенню. Доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції в цій частині в апеляційній скарзі відповідачем не наведено. Позивачем не подавалася апеляційна скарга на судове рішення у частині відмові у задоволенні позовних вимог. За приписами пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року, № 504/96-ВР установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" № 426-VIII від 14 травня 2015 року, який набрав чинності 06 червня 2015 року, Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2. Так, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" /в редакції Закону, діючій до 01 січня 2019 року/ встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" /в редакції Закону, що діє з 01 січня 2019 року/ учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. За визначенням, наведеним у статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року /далі Закон № 3551/, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Отже учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Отже у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток. Відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. В свою чергу суть поняття "особливий період" розкрито у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06 грудня 1991 року /далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно/. Так, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. При цьому у вказаній статті закону також надано визначення поняттям "мобілізація" та "демобілізація". Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; а демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз наведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув у період проходження ним військової служби. Таким чином припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, таке обмеження не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 101 Закону № 2011-ХІІ, статтею 162 Закону № 504/96-ВР, та може бути реалізоване у спосіб отримання особою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби. Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18), врахованій судом першої інстанції відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України. Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 за № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (далі Інструкція № 260). Зазначена Інструкція № 260 діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Згідно з пунктом 30.1 розділу ХХХ Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Пункт 30.3 визначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Як установлено судом, позивач має право на пільги, визначені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим 21 липня 2016 року. Відповідно до витягу з наказу Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 104 від 30.04.2021 щорічна додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, позивачу за 2016-2021 роки не виплачувалась, грошову допомогу на оздоровлення позивач не отримував. Як зазначалося вище, позивачу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась щомісяця до дня звільнення з військової служби. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що при звільненні з військової служби позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2016-2021 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, та грошову допомогу на оздоровлення, а тому в даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати таких компенсацій позивачу за вказаний період з урахуванням щомісячної додаткової винагороди. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Враховуючи викладене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, врахувавши, що у спірних правовідносинах мала місце протиправна бездіяльність відповідача, обґрунтовано зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018; здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 30.04.2021 та здійснити виплату суми перерахунку; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2021 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, що складає повних 35 років, та включенням до складових місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України від 03.07.1991 за № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення". Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, колегія суддів відхиляє, як такі, що носять характер особистих припущень Військової частини НОМЕР_1 та в ході апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі № 520/8932/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк