Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/446/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/446/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Колоколова С.І. суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф. Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 у справі №916/446/23 за позовом Фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича до Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни про стягнення 127 279,15 грн,- головуючий суддя Нікітенко С.В. місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року Фізична особа-підприємець Стойков Андрій Андрійович звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни про стягнення заборгованості у розмірі 127 279,15 грн., із яких: 27 048.,43 основна заборгованість за переданий по договору поставки №36 від 01.04.2021 товар, 16 262,21 грн пеня, 83 968,5 грн. заборгованість зі сплати товарного кредиту. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №36 від 01.04.2021 в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 року у справі №916/446/23 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено повністю. Стягнути з фізичної особи-підприємця Авдеєва-Акєнтьєва Марини Володимирівни на користь фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича суму основного боргу у розмірі 27048,43 грн, суму пені у розмірі 16262,21 грн, суму відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 83968,50 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення основної заборгованості, а також пені та 0,5 % за користування товарним кредитом, при цьому, розмір вказаної суми заборгованості відповідач не сплатив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Фізична особа-підприємець Авдєєва-Акєнтьєва Марина Володимирівна звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 по справі №916/446/23, виклавши резолютивну частину рішення наступним чином: «

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Авдеєва-Акєнтьєва Марини Володимирівни на користь фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича суму основного боргу у розмірі 27048,43 грн, суму пені у розмірі 1,0 грн, суму відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 1,0 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини позову.». Крім того скаржником в прохальній частині апеляційної скарги сформульовано клопотання про: -застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені та відсотків за користування товарним кредитом по даній справі; -зменшення пені та відсотків за користування товарним кредитом по даній справі. Заявник апеляційної інстанції вважає оскаржуване рішення таким, що підлягає зміні за неповноти встановлення обставин по справі, що призвело до незастосування до спірних правовідносин норм чинного законодавства, які підлягають застосуванню. Обставини наявності основного боргу відповідачем по даній справі не оскаржуються. Разом з тим, на думку скаржника, цілком обґрунтованим є встановлення наступних підстав для зменшення розміру пені та відсотків за користування товарним кредитом: -розмір неустойки, штрафних санкцій у майже 4 рази перевищує розмір збитків (загальної заборгованості за Договором); -весь цей час апелянт намагався в повній мірі за наявних фінансових можливостей погасити існуючу заборгованість; -в зв`язку із наявністю форс-мажорних обставин, а саме введенням воєнного стану в країні, матеріальний стан відповідача значно об`єктивно погіршився, отримання прибутку від діяльності відповідача фактично зупинилося; -предметом судового розгляду є стягнення незначної заборгованості в порівнянні за загальними об`ємами поставок за Договором, що в свою чергу не може впливати суттєво на господарську діяльність позивача. Скаржник також просить врахувати, що позивачем не надано доказів, які підтверджують понесення останнім збитків або можливість їх понесення у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань. А тому скаржник просить зменшити штрафні санкції та неустойку у даній справі до 1 грн. Апелянт вказує, що в зв`язку з неприйняттям участі у справі та неповідомленням відповідача про розгляд справи, останній був позбавлений звернутися до суду із заявою про застосування строку позовної давності у даних правовідносинах. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 року клопотання Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Фізичній особі-підприємцю Авдєєвій-Акєнтьєвій Марині Володимирівні строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 року у справі № 916/446/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 у справі №916/446/23; розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 01.04.2021 року між ФОП Стойков А.А. (Постачальник) і ФОП Авдеєва-Акєнтьєва М.В. (Покупець) було укладений Договір поставки № 36 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. Договору, постачальник приймає на себе зобов`язання поставити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар найменування, кількість і вартість якого підтверджується супровідними документами (накладними) на умовах цього Договору. Кількість, асортиментний перелік товару відбивається в заявці, що надається покупцем не пізніше, ніж за 1 день до передбачуваної дати відвантаження (п.2.3. Договору). Згідно до умов п.2.4. Договору, загальна вартість цього Договору визначається відповідно до всього обсягу видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною цього Договору. Поставка товару здійснюється на підставі наданої заявки протягом одного банківського дня при наявності товару на складі. Здача - приймання товару за кількістю та якістю проводиться у присутності уповноважених представників сторін. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем згідно підписаних накладних. Доставка товару здійснюється транспортом постачальника або поштовим відправленням (розділ 3 Договору) . Відповідно до умов п. 4.1. та п. 4.2. Договору, ціна товару відповідає прайс-листами постачальника. Загальна сума поставки за цим Договором встановлюється за взаємною згодою сторін і залежить від кількості товару, що поставляється. Форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок, за допомогою перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.2. Договору). Згідно умов п. 5.3. Договору, покупцеві може бути надана відстрочка не більше 10 банківських днів з дня отримання товару. Відстрочка оплати вартості товару, що надасться покупцем, не є комерційним кредитом. У разі несплати товару вважається, що поставка здійснюється на умовах товарного кредиту, і покупець сплачує відсотки за наданий кредит в розмірі 0,5% від вартості товару за кожний календарний день користування товарним кредитом, починаючи від дати поставки. Постачальник зобов`язується в момент передачі товару покупцеві передати останньому наступні документи: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, оригінал рахунку, і інші документи, необхідні для продукції, що поставляється категорії товару, відповідно до вимог чинного законодавства України на момент поставки товару (п. 5.4. Договору). Покупець зобов`язується оплатити продукцію продавця в обсягах, відпущених йому згідно з накладною, в терміни, обумовлені в п. 5.3. справжньої угоди (п. 5.5. Договору). Відповідно до умов п. 5.6. Договору, на прохання продавця на підставі накладних, а також інших необхідних документів сторони проводять звірку взаєморозрахунків за цим Договором, який оформляється двостороннім актом. У разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього терміну прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості (п. 7.2. Договору). У разі прострочення оплати поставленого товару Покупець, на вимогу постачальника, зобов`язаний сплатити суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення (п. 7.3. Договору). Згідно умов п. 7.4. Договору, у разі прострочення оплати поставленого товару понад 10 банківських днів постачальник має право припинити поставку товару до погашення заборгованості за раніше поставлений товар. Цей Договір не передбачає до судового врегулювання і сторона, яка вважає, що її інтереси порушені іншою стороною має право відразу звернутися до суду для вирішення спору без дотримання до судового порядку розгляду спору (п. 9.5. Договору). Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року (п. 10.1. Договору). За твердженням позивача, на виконання умов Договору останній здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується підписаними видатковими накладними: - № 5956 від 20.07.2021 на загальну суму 1771,54 грн; - № 6525 від 03.08.2021 на загальну суму 1170,54 грн; - № 6541 від 03.08.2021 на загальну суму 361,39 грн; - № 6971 від 12.08.2021 на загальну суму 2777,57 грн; - № 7032 від 13.08.2021 на загальну суму 710,70 грн; - № 7390 від 20.08.2021 на загальну суму 1182,06 грн; - № 7570 від 26.08.2021 на загальну суму 2256,96 грн; - № 8014 від 06.09.2021 на загальну суму 2357,51 грн; - № 8752 від 24.09.2021 на загальну суму 2527,75 грн; - № 9212 від 08.10.2021 на загальну суму 3850,03 грн; - № 9384 від 13.10.2021 на загальну суму 2454,35 грн; - № 9496 від 18.10.2021 на загальну суму 2705,16 грн; - № 9563 від 19.10.2021 на загальну суму 4005,94 грн; - № 1187 від 07.02.2022 на загальну суму 8589,18 грн. 17.07.2022 року між ФОП Стойковим А.А. і ФОП Авдеєвою-Акєнтьєвою М.В. було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2021-17.07.2022, в якому сторони станом на 17.07.2022 визнали факт наявної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 27048,43 грн. Позивач вказує, що відповідачем порушено зобов`язання за Договором поставки від 01.04.2021 в частині проведення розрахунків за поставлений товар, що і стало підставою для звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду про стягнення з відповідача 127279,15 грн., з яких: 27048,43 грн. сума основного боргу, 16262,21 грн. сума пені та 83968,50 грн. сума відсотків за користування товарним кредитом. Оскільки відповідач не погоджується із оскаржуваними рішенням виключно у частині задоволення позовних вимог про стягнення 16262,21 грн. пені та 83968,50 грн. суми відсотків за користування товарним кредитом, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги, у зв`язку з чим в частині задоволення решти позову Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України). В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено місцевим господарським судом, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №36 від 01.04.2021 у сумі 27 048,43 грн. є обґрунтованою та в цій частині не оскаржується. Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно із частинами першою, другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право на нарахування пені та 0,5 % від вартості товару за кожний день користування товарним кредитом, сторони узгодили в розділі 5, 7 Договору. Згідно умов п. 5.3. Договору, покупцеві може бути надана відстрочка не більше 10 банківських днів з дня отримання товару. Відстрочка оплати вартості товару, що надасться покупцем, не є комерційним кредитом. У разі несплати товару вважається, що поставка здійснюється на умовах товарного кредиту, і покупець сплачує відсотки за наданий кредит в розмірі 0,5% від вартості товару за кожний календарний день користування товарним кредитом, починаючи від дати поставки. У разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього терміну прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості (п. 7.2. Договору). З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені та 0,5 % за користування товарним кредитом, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з фізичної особи-підприємця Авдеєва-Акєнтьєва Марини Володимирівни на користь фізичної особи-підприємця Стойкова Андрія Андрійовича суму пені у розмірі 16262,21 грн та суму відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 83968,50 грн. Судом апеляційної інстанції перевірний розрахунок пені та 0,5 % за користування товарним кредитом, з урахуванням вірно визначеного періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, здійснено перерахунок по кожній видатковій накладній (№ 5956 від 20.07.2021 на загальну суму 1771,54 грн; № 6525 від 03.08.2021 на загальну суму 1170,54 грн; № 6541 від 03.08.2021 на загальну суму 361,39 грн; № 6971 від 12.08.2021 на загальну суму 2777,57 грн; № 7032 від 13.08.2021 на загальну суму 710,70 грн; № 7390 від 20.08.2021 на загальну суму 1182,06 грн; № 7570 від 26.08.2021 на загальну суму 2256,96 грн; № 8014 від 06.09.2021 на загальну суму 2357,51 грн; № 8752 від 24.09.2021 на загальну суму 2527,75 грн; № 9212 від 08.10.2021 на загальну суму 3850,03 грн; № 9384 від 13.10.2021 на загальну суму 2454,35 грн; № 9496 від 18.10.2021 на загальну суму 2705,16 грн; № 9563 від 19.10.2021 на загальну суму 4005,94 грн; № 1187 від 07.02.2022 на загальну суму 8589,18 грн.) розмір пені склав 16262,21 грн та суму відсотків за користування товарним кредитом, розмір якого склав 83968,50 грн. Щодо клопотання апелянта про зменшення розміру пені та відсотків за користування товарним кредитом по даній справі, колегія суддів зазначає наступне. У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України. Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018р. у справі №916/65/18, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 27.01.2020р. у справі №916/469/19, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19. Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Відповідно до ч.1 ст. 73, ч.ч.1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020р. по справі №918/116/19. Разом з цим, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на те, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення суми пені та відсотків за користування товарним кредитом по даній справі. Щодо заявленого скаржником клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені та відсотків за користування товарним кредитом по даній справі, колегія суддів зазначає наступне. Судом попередньої інстанції встановлено, що позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до відповідача у зв`язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов`язання. Натомість законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК). Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому: - якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; - з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується. Колегія суддів зазначає, що відповідачем до ухвалення рішення у даній справі відповідне клопотання не заявлялось, до того ж, у вказаній справі позивач звернувся до суду з позовом в межах річного строку, установленого законом для вимог про стягнення пені та відсотків за користування товарним кредитом, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження відсутності вини останнього у простроченні виконання зобов`язань за договором поставки № 36 від 01.04.2021, тобто не доведено безпідставності позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог. Враховуючи викладене, доводи Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення у даному випадку відсутні. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 року у справі №916/446/23 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: 1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2023 у справі №916/446/23 залишити без змін. Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 07.08.2023р. Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф. Савицький