Постанова Кропивницький апеляційний суд № 395/174/23

ПОСТАНОВА Іменем України 03 серпня 2023 року м. Кропивницький справа № 395/174/23 провадження № 22-ц/4809/815/23 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І., за участі секретаря - Гончар В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Комунальний заклад «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради», розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року у складі судді Орендовського В. А. і В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» (далі - КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради») та просив: -визнати бездіяльність КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 26 січня 2023 року протиправною; -зобов`язати КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» розглянути звернення ОСОБА_1 від 26 січня 2023 року у встановленому законом порядку; -враховуючи порушення права позивача на звернення, зобов`язати КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» сплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 2 000 грн. Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2023 року позивач звернувся до КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» зі зверненням. Станом на 27 лютого 2023 року ОСОБА_1 від відповідача відповідей чи повідомлення про встановлення необхідного терміну для розгляду звернення не отримано. Таким чином, позивач вважав, що комунальним закладом було порушено його право на звернення, передбачене ЗУ «Про звернення громадян», а тому звернувся до суду з позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» про визнання бездіяльності та зобов`язання розглянути звернення, стягнення компенсації внаслідок порушених прав задоволено частково. Визнано бездіяльність КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 26 січня 2023 року протиправною. Зобов`язано КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» розглянути звернення ОСОБА_1 від 26 січня 2023 року у встановленому законом порядку. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» на користь держави судовий збір в розмірі 1073 грн 60 коп. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не розглянув звернення позивача у строк, встановлений ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян», оскільки не сприймав надісланий позивачем з використанням мережі Інтернет на електронну адресу відповідача документ як звернення громадянина. Проте, з огляду на зміст надісланого електронного листа, в тому числі, зміст прохальної частини такого листа, вказаний електронний документ необхідно було розглянути як звернення громадянина. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» сплатити позивачу компенсацію, суд першої інстанції виходив з того, що ні підстава, ні розмір такої вимоги не мотивовані позивачем у позовній заяві, а отже є недоведеними. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Новомиргродського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовну вимогу про сплату компенсації. Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті рішення суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки, позивач є патріотом України, який неодноразово отримував подяки від центральних органів виконавчої влади у зв`язу із своєю діляністю, він сподівається на дотримання законодавства при зверненні до установи, яка надає освіту в Україні. Бездіяльність, яка була визнана судом першої інстанції протиправною, призвела до заподіянню ОСОБА_1 моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції В судовому засіданні апеляційного суду представник КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» Ананченко С. В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги. ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу у вигляді судової повістки-повідомлення в електронний кабінет позивача. Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки, позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в оскаржуваній частині у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою з інвалідністю І групи по зору, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ. 26 січня 2023 року позивачем до КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» надіслане звернення позивача. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Оскільки, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» про визнання бездіяльності та зобов`язання розглянути звернення не оскаржується, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в цій частині його не переглядає. Відповідно до частини першої статті 1 ЗУ «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 3 ЗУ «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Частиною першою статті 15 ЗУ «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідно до частини першої статті 19 ЗУ «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Згідно з частиною першою статті 20 ЗУ «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Частиною першою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитківу результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не маютьдля суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їхсукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12ЦПК України). Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. На підставі викладеного, суд вважає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Матеріалами справи підтверджується, що 26 січня 2023 року позивачем до КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» засобами електронного зв`язку надіслана заява з додатком (а. с. 3-9). Даних про те, що вказана заява була розглянута відповідачем, матеріали справи не містять. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , враховуючи порушення його права на звернення, просив зобов`язати КЗ «Новомиргородська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» сплатити йому компенсацію в розмірі 2 000 грн. Разом тим, позивач в позовній заяві не обгрунтовує, яким чином неналежний розгляд його звернення завдав йому моральної шкоди, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Позивач не обґрунтував належним чином взаємозв`язок моральних страждань позивача із фактом відсутності відповіді на його заяву, а належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань позивача через ненадання відповіді відповідачем на звернення позивача до суду не надано. За таких обставин, безпідставними та необгрунтованими є посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що бездіяльність, яка була визнана судом першої інстанції протиправною, призвела до заподіянню позивачу моральної шкоди. Саме по собі зазначення у позові про заподіяння шкоди через ігнорування відповідачем звернення позивача, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між ненаданням відповіді та душевними стражданнями позивача, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 755/18442/16-ц (провадження № 61-8238св18), від 27 травня 2020 року у справі № 818/1434/17 (провадження №К/9901/24187/18), від 26 березня 2020 року у справі №820/4331/17(провадження №К/9901/48167/18), від 13 лютого 2020 року у справі № 815/208/17(провадження № К/9901/29395/18). Беручи до уваги те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд уважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2023 року в оскаржуваній частині без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 07.08.2023. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді С. М. Єгорова О. І. Чельник