Постанова 4856 № 240/37865/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/37865/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 04 серпня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив: - визнати бездіяльність Головного управління ДПС у Житомирській області, що полягає у нескасуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №0-197860-51 від 24.02.2021 та боргу із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 40019 грн. 44 коп. нарахованого ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю, протиправною; - скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №0-197860-51 від 24.02.2021 та борг із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 40019 грн. 44 коп., нарахований Головним управлінням ДПС у Житомирській області ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю, помилково. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 28.09.2009 по 20.09.2021. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області було сформовано вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ від 24 лютого 2021 року №Ф-197860-51 на суму 40019,44 грн. Водночас, зі змісту вимоги №Ф-197860-51 від 24.02.2021 з єдиного соціального внеску на загальну суму 40019,44 грн не можливо встановити період за який нараховано борг. Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що за ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати ЄСВ на суму 40019,44 грн., яка виникла за рахунок наступних нарахувань: - за 2017 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 8448,00 грн., заборгованість становить 10678,70 грн.; - за 2018 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 9828,72 грн., заборгованість становить 20507,42 грн.; - за 2019 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 11016,72 грн., заборгованість становить 31524,14 грн.; - за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн., заборгованість становить 33602,26 грн.; - за червень 2020 року на суму 1039,06 грн., заборгованість становить 34641,32 грн,; - за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн., заборгованість становить 37819,44 грн.; - за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн., заборгованість становить 40019,44 грн. Позивач не погоджується із заборгованістю зі сплати єдиного внеску, яка обліковувалася за ним, оскільки господарською діяльністю не займався, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав. Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період 2017-2020 років повинен був виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону №2464-VI та його твердження, стосовно відсутності такого обов`язку у зв`язку із перебуванням ним за межами України на навчанні та не отриманням доходу від здійснення господарської діяльності, на час формування спірної заборгованості зі сплати ЄСВ, не звільняє його від виконання обов`язків, встановлених Законом. З обставин даної справи, встановлено, що контролюючий орган діяв правомірно, а твердження позивача щодо відсутності у нього обов`язку сплачувати страхові внески ЄСП помилкові, що є наслідком відмови у задоволенні заявлених до відповідача позовних вимог. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI ( в редакції Закону, станом на момент виникнення спірних правовідносин) Згідно пункту першого частини першої статті 6 Закону №2464 -VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. З 01.01.2017 відповідно до Закону України, зокрема від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску. Відповідно до пунктів 2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював наступний правовий висновок: особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Отже, при вирішенні спору суд має, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, які звільняються від сплати ЄСВ згідно частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, а також те, що у період з 28.09.2009 по 20.09.2021 позивач мав статус фізичної особи-підприємця, колегія суддів дійшла висновку, що позивач у вказаний період був платником єдиного соціального внеску, а відтак зобов`язаний сплачувати ЄСВ у порядку та розмірі, визначеному Законом №2464-VI. Згідно інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 "Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" обліковується заборгованість, яка виникла за рахунок нарахувань: - за 2017 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 8448,00 грн., заборгованість становить 10678,70 грн.; - за 2018 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 9828,72 грн., заборгованість становить 20507,42 грн.; - за 2019 рік було проведено щоквартальних нарахувань на центральному рівні на загальну суму 11016,72 грн., заборгованість становить 31524,14 грн.; - за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн., заборгованість становить 33602,26 грн.; - за червень 2020 року на суму 1039,06 грн., заборгованість становить 34641,32 грн.; - за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн., заборгованість становить 37819,44 грн.; - за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн., заборгованість становить 40019,44 грн. При цьому в матеріалах справи відсутні будь які докази погашення позивачем вказаної суми боргу. У суду немає жодних правових підстав вважати виконаним встановлений Законом №2464-VІ обов`язок позивача зі сплати єдиного внеску, при тому що він мав статус фізичної особи - підприємця та за нього сплата в Україні єдиного внеску не проводилась ні самим позивачем, ні третіми особами. Отже станом на час звернення до суду загальна сума боргу зі сплати єдиного внеску Позивача становить 40019,44 грн. (витяг з інтегрованої картки платника податків з відображеною заборгованістю додано до відзиву на позов), що що свідчить про правомірність формування спірної вимоги №0-197860-51 від 24.02.2021 про сплату боргу (недоїмки). Що стосується посилання позивача щодо того, що відповідач позбавив його законного права вчасно подати заяву про списання боргу зі сплати ЄСВ за період з 2017 по 2020 рр. включно, оскільки оскаржувану вимогу було сформовано 24.02.2021, однак, отримана вона була ним лише у вересні 2021 року. 01.01.2021 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" від 13.05.2020 №592-IX (Закон №592-IX), яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" №2464-VI доповнено пунктом 9-15 такого змісту: "Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників": а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше; б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені. Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що: 1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників"; 2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом. У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою. Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються. Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені. Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Закону не підлягають поверненню". Тобто, передумовою для списання несплачені станом на 01.01.2021 суми недоїмки, нарахованої платникам єдиного внеску, за період з 01.01.2017 по 01.01.2021 є звернення платника із відповідною заявою до контролюючого органу, а також подання державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи-підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01.01.2017 по 01.01.2021. Матеріали справи не містять доказів, щодо того, що оскаржувану вимогу відповідачем не було своєчасно направлено та отримано апелянтом лише у вересні 2021 року, що позбавило його можливості заяву про списання боргу зі сплати ЄСВ за період з 2017 по 2020, з огляду на що колегія суддів вважає безпідставним такі доводи позивача. Щодо апелянта на те, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття рішень та вимог щодо сплати недоїмки по єдиному внеску до 01.10.2013, колегія суддів зазначає, що до 01.10.2013 ГУ ДПС не здійснювався збір та облік єдиного внеску. Станом на 01.10.2013 до ГУ ДПС Пенсійним фондом України передано інформацію про стан розрахунків платників єдиного внеску (недоїмка / переплата). Згідно із даними інтегрованої картки позивача, передано борг з єдиного внеску, який станом на 01.10.2014 складав 2230,70 грн. Відповідно до п. 10 розділу IV Інструкції № 449, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Згідно з ст. 9 Закону України №2464 та п. 10 розділу IV Інструкції №449, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів, а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Враховуючи, що відповідач мав інформацію пенсійного фонду, яка визначала наявність боргу у позивача, а позивачем доказів зворотного надано не було, отже вимога податкового органу від 24.02.2021 №0-197860-51 в цій частині є законним та обґрунтованим оскільки сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив правильний висновок щодо відмови в задоволенні позовних вимог. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.