Постанова 4851 № 520/2171/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2023 р. Справа № 520/2171/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Завод «Кузня на Рибальському» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 року, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, повний текст складено 08.03.23 року у справі № 520/2171/23 за позовом приватного акціонерного товариства «Завод «Кузня на Рибальському» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, приватне акціонерне товариство «Завод «Кузня на Рибальському», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2022 року №25835000705 форма "С" Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі № 520/2171/23 відмовлено в задоволенні адміністративного позову приватного акціонерного товариства «Завод «Кузня на Рибальському» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позивач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі № 520/2171/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що пеня за порушення позивачем строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог ПК України є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1. ст. 14 ПК України, та, відповідно, нарахування пені у період з 01.01.2021 суперечить положенням абз. 11 п. 52-1 підрозділу XX "Перехідні положення" ПК України, згідно якого протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню. Також, вважає, що відповідач дійшов хибного висновку про наявність підстав для нарахування пені, не врахувавши, що відповідно до п.2 ч.7 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції», однією з підстав для поновлення зазначеного в ч.5 ст.13 цього закону строку та нарахування пені за кожний день прострочення, зокрема є закриття (припинення) судом провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України. В даному випадку, припинення арбітражного розгляду було зумовлено саме зарахуванням на рахунок українського банка резидента приватного акціонерного товариства «Завод «Кузня на Рибальському» грошових коштів під час відкритого арбітражного розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи став непотрібним, через зникнення предмета спору. Дана обставина не являється підставою для поновлення строку та нарахування пені за кожний день прострочення. Таким чином вважає, що відповідач неправомірно нарахував позивачу пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Також позивач зазначає, що оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 р. у справі №910/13240/22 відкрито провадження у справі про банкротства позивача, тому матеріали справи № 520/2171/23 мали бути надіслані до суду, який розглядає спір по суті в межах справи про банкрутство, Харківський окружний адміністративний суд не мав права розглядати та приймати рішення у даній справі. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що приватне акціонерне товариство «Завод «Кузня на Рибальському», належним чином зареєстровано в якості юридичної особи та як платник податків перебуває на податковому обліку в Північному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків. На підставі наказу Північного міжрегіонального управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки" від 16.11.2022 №72-а, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка приватного акціонерного товариства «Завод «Кузня на Рибальському», з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків по зовнішньоекономічним контрактам: №272-20 від 18.08.2020 року за період з 01.08.2021 по 06.09.2022 згідно отриманою податковою інформацією від органу валютного нагляду. За результатами перевірки складено акт за №307/35-00-07-05- 05/14312364 від 09.12.2021, яким встановлено порушення п. 3 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 №2473-VIII, п.21 розділу II постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 «Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», в результаті чого Позивачем по Контракту № 272-20 від 18.08.2020 року з нерезидентом «М&S ВRОS LTD», Туреччина за період з 01.02.2021 р. по 06.09.2022 р., у лютому 2022 року було порушено граничні строки розрахунків. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 29 грудня 2022 року №25835000705 форма "С", відповідно до якого позивачу нараховано пеню за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 505953,92 грн. Позивач, не погоджуючись із податковим повідомленням - рішенням від 29 грудня 2022 року №25835000705, звернувся до суду з позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що контрагентом позивача порушено строки розрахунків за операціями з експорту товарів по зовнішньоекономічному контракту №272-20 від 18.08.2020, а тому відповідачем правомірно нараховано позивачу пеню на суму неодержаних коштів за цим контрактом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначено Законом України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018. У відповідності до статті 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018 (далі - Закон № 2473-VIII) Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунку за операціями з експорту та імпорту товарів. Відповідно до п. 2 ст. 13 Закону України № 2473-VIII у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання. Згідно з положенням п. 3 ст. 13 Закону України № 2473-VIII у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати). Відповідно до п. 21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 5 від 02.01.2019, граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів. У відповідності до п. 5 ст. 13 Закону України № 2473-VIII порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару). Згідно з п. 6 ст. 13 Закону України № 2473-VIII у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту). З матеріалів справи встановлено, що між приватним акціонерним товариством «Завод «Кузня на Рибальському» (продавець) та нерезидентом «М&S ВRОS LTD» (Туреччина) (покупець), укладено зовнішньоекономічний експортний контракт №272-20 від 18.08.2020 на поставку зброї бойової, а саме: 40 мм автоматичний гранатомет УАГ-40 2 шт., кулемет український модернізований КУМ-7,62 - 2 шт. Вартість контракту: 78900,00 дол. США. Позивач відправлено товар на загальну суму 78900,00 дол. США (2197112,52 грн,), що підтверджується митною декларацією: ВМД № 305354 від 22.02.2021 р. Граничний термін надходження валютної виручки за відвантажений товар по митних деклараціях від 22.02.2021 року, відповідно до п. 2 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 №2473-УПІ, п. 21 розділу II постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 «Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» - 22.02.2022. Нерезидент «М&S ВRОS LTD», Туреччина (покупець), згідно умов експортного контракту №272-20 від 18.08.2020, здійснив оплату лише частково, а саме 25.03.2021 у сумі 40370,00 дол. США. (1125136,12 грн.). Заборгованість по контракту складала 38530,00 дол. США., чим було порушено умови контракту №272-20 від 18.08.2020. 10 лютого 2022 до Міжнародного Комерційного Арбітражного Суду при Торгово- Промисловій Палаті України (далі МКАС при ТПП України), надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства «Завод «Кузня на Рибальському» від 13.01.2022 про стягнення заборгованості у сумі 43506,49 дол. США, з нерезидента «М&S ВRОS LTD», Туреччина. Загальна сума заборгованості складає: сума боргу 38530,00 дол. США + 3945,00 дол. США (пеня 5%) + 1031,49 дол. США(3% річних) = 43506,49 дол. США. 10 лютого 2022 наказом Голови МКАС при ТПП України за №15/2022 відкрито даний арбітражний розгляд. 22 липня 2022 року МКАС при ТПП України отримав від нерезидента «М&S ВRОS LTD» лист від 22.07.2022, в якому повідомив про погашення боргу. До вищезазначеного листа додано копію Swift - повідомлення (від 22.07.2022) на суму 43506,496 дол. США. 22.08.2022 позивач звернулось до МКАС при ТПП України про закриття арбітражного провадження у справі №15/2022 у зв`язку з тим, що відповідач погасив заборгованість у сумі 43506,49 дол. США., в т.ч. сума боргу за контрактом - 38530,00 дол. США. МКАС при ТПП України арбітражне провадження по справі № 15/2022 відповідно до ст. 67 Регламенту МКАС при ТПП України припинено 06.09.2022 р. Отже, граничний термін операції з експорту товару та надходження валютної виручки за відвантажений товар згідно зазначеної вище митної декларації - 22.02.2021. Однак валютна виручка за експорт товару було погашено лише 22.07.2022 р. у розмірі 43506, 49 дол. США, в тому числі сума боргу за контрактом - 38530, 00 дол. США, чим порушено п. 3 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018. Будь - яких документів та доказів, що спростовують доводи контролюючого органу з приводу порушення строків розрахунків за контрактом №272-20 від 18.08.2020, які передбачені п. 3 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018 позивачем не надано, при цьому факт порушення строків позивачем не заперечується. У відповідності до ч. 7 ст. 13 Закону № 2473-VIII у разі прийняття до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується. У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, а також у разі визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підлягає виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення) провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким документом строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено. Таким чином, у разі судового розгляду справи, пеня за порушення строку не нараховується, відповідно до п.7 ст.13 Закону України від 21.06.2018 № 2473-УІІІ «Про валюту і валютні операції» в редакції чинній з 07.02.2019 р. з моменту прийняттям до розгляду позовної заяви судом, міжнародним комерційним арбітражем резидента про стягнення з нерезидента заборгованості. Нарахування поновлюється, у разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду. У разі прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується. При цьому, у разі визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підлягає виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення) провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким документом строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено. Таким чином, пунктом 7 статті 13 Закону України від 21.06.2018 № 2473-УІІІ «Про валюту і валютні операції» передбачено єдину можливу умову для не нарахування пені, передбаченою пунктом 5 Закону України №2473, а саме: у разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про задоволення позову про стягнення з нерезидента заборгованості. У разі рішення судового органу про відмову у позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, граничний строк розрахунків за операціями з експорту імпорту товарів, встановлений Національним банком України відповідно до ст. 13 Закону України від 21.06.2018 № 2473-УІІІ «Про валюту і валютні операції», поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожен день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено. Враховуючи вищевикладене, позивачем, згідно умов експортного контракту №272-20 від 18.08.2020 року, в межах граничних термінів розрахунків отримано оплату лише частково, а саме 25.03.2021 року у сумі 40370,00 дол. США. (1125136,12 грн.), заборгованість по контракту складає 38530,00 дол. США., чим порушено вимоги п. 3 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 №2473-VIII, п. 21 розділу II постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 «Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті». Позивач не отримував висновків Міністерства економіки на подовження строків розрахунків по імпортному контракту 272-20 від 18.08.2020 року, що визначається п.4 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції» в редакції чинній з 07.02.2019 за окремими операціями з експорту та імпорту товарів граничні строки розрахунків, встановлені Національним банком України, можуть бути подовжені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, шляхом видачі висновку. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки контрагентом позивача порушено строки розрахунків за операціями з експорту товарів по зовнішньоекономічному контракту №272-20 від 18.08.2020, а тому відповідачем правомірно нараховано позивачу пеню на суму неодержаних коштів за цим контрактом. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зробив правильний висновок про безпідставність посилань позивача на п. 52-1 підрозділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, згідно якого протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків і зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абзац перший пункту 1.1 статті 1 ПК України). Водночас, правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначено Законом України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII від 21.06.2018. Частиною 3 ст. 3 Закону № 2473-VIII визначено, що у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовують положення цього Закону. При цьому пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, на який посилається позивач, наводить визначення поняття пені, яке вживається саме в Податковому кодексі України. Однак в спірному податковому повідомленні-рішенні пеня нараховується відповідно до п. 5 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», отже ніякого відношення до визначеного в Податковому кодексі поняття пені - немає. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про валюту і валютні операції» питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. Колегія суддів зазначає, що наразі відсутній Закон, який вносить зміни до Закону України «Про валюту і валютні операції», яким змінювались би положення в порядку застосування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, тобто в порядку застосування відповідальності за порушення порядку здійснення валютних операцій. Податковий кодекс України не регламентує порядок здійснення валютних операцій та не встановлює відповідальність за його порушення. Натомість, склад правопорушення та санкції (розмір та прядок обчислення) визначені саме в Законі України «Про валюту і валютні операції». А Податковий кодекс України, в даному випадку, регламентує лише порядок прийняття податкового повідомлення-рішення, а не нарахування пені. Отже, відсутні правові підстави застосовувати норми Податкового кодексу України в частині не нарахування пені потягом дії карантину. Колегія суддів, також не приймає посилання позивача в апеляційній скарзі на практику апеляційних судів, оскільки ч. 5 ст. 242 КАС України зобов`язує враховувати виключно висновки Верховного Суду щодо застосування норм права. Довід апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не мав права розглядати та приймати рішення у даній справі, оскільки Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі про банкротства позивача, колегія суддів не приймає, оскільки позивач 01.02.2023 року самостійно подавав позов по даній справі вже після відкриття справи про банкротство (19.12.2022 р.) і не позбавлений був можливості звернутись з цим позовом саме до Господарського суду. Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України. З огляду на викладене відповідні вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) підлягають розгляду саме за правилами адміністративного судочинства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного суду, що викладена у постанові від 18.05.2023 у справі № 2а-9979/11/1370. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В силу ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки податкове повідомлення-рішення відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, винесене в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, а тому підстави для його скасування відсутні. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі № 520/2171/23 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Завод «Кузня на Рибальському» залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 по справі № 520/2171/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко