LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Другий апеляційний адміністративний суд520/5581/21

від 04.08.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 по справі № 520/5581/21 залишити без змін.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2023 р. Справа № 520/5581/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, повний текст складено 05.07.21 року у справі № 520/5581/21 за позовом Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Зміївське лісове господарство" (далі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2020 року №00000410501, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2020 року №00000400501 та податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2020 року №00000420501. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 у справі № 520/5581/21 у задоволенні позову відмовлено. Позивач, Державне підприємство "Зміївське лісове господарство", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 у справі № 520/5581/21 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що при первинній перевірці, яка проводилася з листопада 2018 року по серпень 2019 року, податковим органом були виявлені порушення по одиницях обміру лісопродукції, так відповідно до акту документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства від 29.08.2019 року №3029/20-40-14-01-08/00993099, встановлено, що між ДП «Зміївське лісове господарство» (замовник) та ТОВ «Техлісресурс» (виконавець) укладено договір про надання послуг №107 від 19.02.2018 року, згідно з яким ТОВ «Техлісресурс» брало на себе зобов`язання надати на адресу замовника послуги пов`язані з лісництвом. Разом з тим, позивачем 18.11.2019 року було подано заперечення на акт документальної планової перевірки від 29.08.2019 року №3029/20-40-14-01-08/00993099, у зв`язку з чим контролюючим органом було здійснено повторну позапланову документальну перевірку. До перевірки були надані акти проведених робіт від ТОВ «Техлісресурс» на загальну суму 307 974, 26 грн. В ході дослідження актів встановлено, що в актах відсутні деякі обов`язкові реквізити, такі, як одиниці виміру щодо кількості заготовленої деревини. В акті документальної позапланової перевірки податкового, валютного та іншого законодавства від 03.01.2020 року № 20/20-40-05-01-08/00993099 вказано інше порушення по актах виконаних робіт ТОВ «Техлісресурс» - підпис невстановленої особи. Тобто, позивач звертає увагу, що при повторній перевірці були виявлені інші порушення, що не відповідає п.78.1.5 ст. 78 Податкового кодексу України. Позивач вказує, що частина чистого прибутку в сумі 180 422,00 грн, яка вказана в податковому повідомленні - рішенні від 14.02.2020 року №00000410501, вважається неприйнятою перевіряючими ДПС за рахунок того, що не були прийняті акти виконаних робіт ТОВ «Техлісресурс» по договору №107 від 19.02.2018 року, так як, на думку ревізорів інспекторів, акти виконаних робіт зі сторони ТОВ «Техлісресурс» підписані невстановленою особою. Позивач не погоджується з вказаними судженнями, так як всі акти виконаних робіт надані ревізорам - інспекторам, підписані керівником ТОВ «Техлісресурс», до того ж всі вони скріплені відбитком печатки підприємства. Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що обсяги наданих робіт та послуг відповідають умовам договору № 107 від 19.02.2018 року, відповідають видам економічної діяльності ДП «Зміївське лісове господарство» та ТОВ «Техлісресурс», роботи та їх обсяги є реальними та прийнятими. Так, позивач зазначає, що судом першої інстанції визначено формальні порушення у вказаних Актах приймання-передачі робіт та послуг, а саме, незазначення прізвищ спеціалістів, що підписали ці акти. Позивач посилається на правову позицію, викладену у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 р. у справі №K/800/17762/13, відповідно до якої під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції. Окрім того, позивач зазначає, що за формою наведені первинні документи відповідають вимогам чинного законодавства, однак у них не вказані прізвища головних спеціалістів позивача, підписавших ці Акти, що є формальністю та ця обставина не може свідчити про відсутність господарських операцій, про їх фіктивність та умисел позивача на отримання незаконної податкової вигоди. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов?язаннях платника податку у зв?язку з його господарською діяльністю мали місце (ухвали ВАСУ від 05.07.2016 р. у справі №K/800/501/16, від 12.07.2016 у справі №K/800/7801/16, від 12.07.2015 р. y справі №K/800/45555/15). Позивач вказує, що такі обставини не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій за Договором № 107 від 19.02.18, про їх фіктивність та умисні узгоджені дії позивача із ТОВ «Техлісресурс», направлені на вчинення ухилення від сплати податків. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями ГУ ДПС у Харківській області було проведено документальну позапланову перевірку Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" (податковий номер 00993099), за період з 01.04.2016 по 30.09.2018, яка призначалась у зв`язку із розглядом заперечення позивача на акт документальної планової перевірки від 29.08.2019 №3029/20-40-14-01-08/00993099, за результатами якої складено акт від 03.01.2020 № 20/20-40-05-01-08/00993099. У висновках акту, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки, вказано про порушення позивачем вимог: пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, ст. ст. 1, 9 Закону, П(С)БО № 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 52 806 грн. (III квартал 2018), ст. 11-1 Закону України від 21 вересня 2006 №185-У «Про управління об`єктами державної власності» зі змінами, Постанови Кабінету Міністрів від 23.02.2011 №138 зі змінами та доповненнями, в результаті чого збільшено частину чистого прибутку в сумі 180 422 грн., п. 198.1. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Кодексу, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 81 150 грн., в т.ч. за липень 2018 в сумі 26904 грн., за серпень 2018 року в сумі 19 192 грн., за вересень 2018 в сумі 35 054 грн. На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.02.2020: №00000400501, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у розмірі 52806 грн. основного платежу та 13201,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №00000410501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об`єднань) у розмірі 180422 грн. основного платежу; №00000420501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 81150 грн. основного платежу та 20287,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДGС у Харківській області від 14.02.2020 року №00000410501, №00000400501, №00000420501, є правомірним та не підлягають скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з п. 36.1 статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. У відповідності до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності. Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу. Згідно з підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Пунктом 198.3 наведеної статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, серед іншого, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті). Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-ХIV). Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За змістом частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Правилу цієї норми Закону № 996-ХIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення). Відповідно до п. 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Отже, підписувати первинні бухгалтерські документи, в тому числі видаткові накладні, акти прийому-передачі наданих послуг, товарно-транспортні накладні та інші відповідні документи мають право керівник підприємства та уповноважені ним особи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Таким чином, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов`язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вказане є визначальною ознакою господарської операції. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. У зв`язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов`язаний суб`єкт владних повноважень, натомість суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує. Вказані висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 листопада 2018 року у справі №809/1253/17, від 06.11.2018 у справі №805/3183/17-а, від 08.11.2018 у справі №816/709/17. Окрім того, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №817/537/17 презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. Судом встановлено, що ДП «Зміївське лісове господарство» було укладено договір поставки №107 від 19.02.2018 з ТОВ «Техлісресурс», відповідно якого ТОВ «Техлісресурс» надалі «Виконавець», в особі директора Ржевського Володимира Олександровича , що діє на підставі Статуту, з одного боку, та ДП ДП «Зміївське лісове господарство», «Замовник», в особі директора Склярова Віталія Олексійовича , що діє на підставі Статуту, з іншого боку, уклали даний договір про надання послуг, пов`язаних з лісівництвом. Під час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності ДП «Зміївське лісове господарство» встановлено наступне: 1) в картах технологічного процесу розроблення лісосіки були відсутні дати складання документу, дані посадових осіб, що підписали документ, відсутні підписи та дані працівників ТОВ «Техлісресурсу», які повинні були виконати зазначені роботи, а саме: бригадирів, майстрів, будь-яких інших працівників даного підприємства. Відсутні дані посвідчень про присвоєння робітничої кваліфікації лісорубів. Переліком, наведеним в 5 розділі карт технологічного процесу, робіт зазначено, що роботи полягають в звалюванні дерев, зрізуванні гілок та сучків, збиранні хмизу в купи, розкряжуванні хлистів на ділові та технологічні сортименти, розкряжуванні хлистів на дровяні сортименти, зачищенні сучків після розкряжування, укладанні дров у стоси, тобто в вирубуванні деревного запасу, кількісний об?єм якого конкретно вказано в п.4 1 розділу карт технологічного процесу, та який (кількісний об?єм деревного запасу, що вирубується) відповідає актам виконаних робіт. Зі сторони ДП «Зміївське лісове господарство» в картах тохнологічного процесу зазначено трактористів з зазначенням прізвищ та наявністю підписів; 2) в актах приймання - передачі лісосіки для розробки (Додаток 2 до Договору) відсутні дати укладення документів (передачі лісосіки для розробок). Крім того, в додатках 2 об`єми ліквідованої деревини визначено без врахування хмизу; 3) в технічних завданнях (додаток 3 до Договору) відсутні дати складання Документу та в переліку нормативно - правових актів зазначено нормативні акти, які втратили чинність на момент укладення договору №107 від 19.02.2018: Постанова Кабінету міністрів України від 27.07.1995 №559; 4) кошториси (Додаток 4 до Договору) не мають порядкових номерів (формою кошторису це передбачено), не містять дат складання документу, даних щодо посадових осіб ТОВ «Техлісресурс», від імені яких підписано кошториси; 5) в протоколах погодження вартості (Додаток 5 до Договору) відсутні номера документів, дані щодо посадових осіб ТОВ «Техлісресурс», від імені яких підписано протоколи. Таким чином, із зазначених актів встановлено, що в одних документах (актах виконаних робіт) відсутні підписи в графі «Виконавець», в інших - в графі «Виконавець» міститься підпис невстановленої особи. Дані, щодо кількості об?єму наданих робіт та послуг (обсяг деревного запасу, який вирубувався), наведені в актах виконаних робіт, не відповідають даним щоденників приймання деревини, зазначеним в актах (порушено Інструкцію з обліку продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного комітету лісового господарства України, затвердженої Наказом Держкомлісгоспу України від 19.12.2003 №20) та даним податкових накладних, виписаних ТОВ «Техлісресурс» на адресу ДП «Зміївське лісове господарство» за вказаний період часу (01.07.2018 - 30.09.2018). Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем первинні документи сприяли лише формальному відтворенню господарської операції, яка не відбувалась, оскільки самі по собі документи, які містяться в матеріалах справи, не можуть підтвердити фактичне виконання господарських договорів між позивачем та його контрагентами. Стосовно доводів апеляційної скарги, що всі акти виконаних робіт надані ревізорам - інспекторам, підписані керівником ТОВ «Техлісресурс», та скріплені відбитком печатки підприємства, то колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи щодо господарських операцій з відповідними контрагентами містять суттєві неточності та суперечності між собою (не містять всіх необхідних реквізитів, підписані невстановленими особами), первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що свідчить про формальне відтворенню господарської операції. Також слід зазначити, що окрім неможливості ідентифікації особи, яка брала участь в господарській операції, дані обсягів наданих послуг, в кількісному виразі, в податкових накладних, виписаних ТОВ «Техлісресурс» та зареєстрованих в ЄРПН, не відповідають даним обсягів наданих послуг, в кількісному виразі, в актах виконаних робіт згідно договору від 19.02.2018 №107 на постачання послуг. Тобто дані щодо обсягів послуг в податкових накладних від ТОВ «Техлісресурс» на адресу ДП «Зміївське лісове господарство» не відповідають даним обсягів послуг в актах виконаних робіт ТОВ «Телісресурс», оформлених на адресу ДП «Зміївське лісове господарство». Колегія суддів зазначає, що позивачем порушено порядок складання фінансової звітності та допущено перекручення даних бухгалтерського обліку, а саме завищено дані рядку 2050 «собівартість реалізованої продукції» Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2018, реєстраційний від 24.10.2018 № 9231723868 у сумі 293 369 гривень. Тобто підприємством ДП «Зміївське лісове господарство» порушено пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та занижено об?єкт оподаткування (фінансовий результат) рядок 02 Декларацій за 9 місяців 2018, реєстраційний від 09.11.2018 №9246417409 у сумі 293 369 грн. Вказане беззаперечно спростовує доводи апеляційної скарги щодо визначення судом першої інстанції формальних порушень в Актах приймання-передачі робіт та послуг, зокрема, щодо не зазначення прізвищ спеціалістів, що підписали ці акти. Крім того, позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що обсяги наданих робіт та послуг відповідають умовам договору № 107 від 19.02.2018 року, відповідають видам економічної діяльності ДП «Зміївське лісове господарство» та ТОВ «Техлісресурс», роботи та їх обсяги є реальними та прийнятими. Колегія суддів зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операцій. В той же час, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та формування податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати, фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. Тому, на підтвердження витрат понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач мав би надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги окремо. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували наявність результатів наданих послуг та їх використання в господарській діяльності, а надані позивачем первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків податкового органу про те, що вказані господарські операції ДП «Зміївське лісове господарство» та ТОВ «Техлісресурс» не мали реального характеру, не призвели до реальних змін майнового стану підприємства, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання договорів між позивачем та вказаним контрагентом. Таким чином, платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів. Вказаний висновок узгоджується з практикою Верховного суду, викладеної у постанові від 20 листопада 2018 року у справі 808/1407/17. У даній справі Суд касаційної інстанції наголошує, що надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Враховуючи викладене, доводи позивача щодо неправомірності оскаржуваного податкових повідомлень-рішень від 14.02.2020 року №00000400501, №00000420501, №00000410501, є помилковими. Інші доводи апеляційної скарги на висновків суду не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Зміївське лісове господарство" залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 по справі № 520/5581/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»