Постанова 4824 № 756/17410/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/17410/17 Головуючий у І інстанції Майбоженко А.М. Провадження №22-ц/824/9171/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 03 серпня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Гаращенка Д.Р.,розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, УСТАНОВИВ: У грудні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного договору від 10 вересня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 7700,00 грн. Банк зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 30 вересня 2017 року має заборгованість - 101029,70 грн, яку банк просив стягнути з останнього на свою користь, а також судові витрати в розмірі 1600,00 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 101029,70 грн, що включає: заборгованість за кредитом у розмірі 7676,54 грн; заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 93353,16 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк судовий збір у сумі 1600,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також, що рішення прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без надання належної оцінки доказам по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що заявлена банком сума заборгованості є необґрунтованою, оскільки умови та правила кредитування не оформлені як належить відповідно до законодавства України, якщо вони є частиною оформленої картки - вказані умови та правила могли змінюватися банком односторонньо без повідомлення останнього, як сторони договору. Також вказував, що не був ознайомлений з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» та їх не підписував. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на висновки Верховного суду України, які викладені в постанові по справі №136/695/17 від 23 жовтня 2019 року та в постанові по справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року, в яких були встановленні подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. В апеляційній сказі ОСОБА_1 порушує питання про застосування строку позовної давності та зазначає, що сплив строку позовної давності за вимогами щодо стягнення боргу по кредиту розпочався з 01 серпня 2016 року (з наступної дати після закінчення строку дії картки) (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №306/747/18), тому стягнення заборгованості може відбуватися лише в межах строку позовної давності, а саме - до 01 серпня 2014 року. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів наявність у ОСОБА_1 кредитного зобов`язання перед банком, а також зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами відповідно до заявлених вимог. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. З матеріалів справи вбачається, що 10 вересня 2012 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій зазначено, що вона разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві, відповідач висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно розрахунку, поданого АТ КБ «Приватбанк», відповідач має заборгованість на загальну суму 101029,70грн, яка складається: 7676,54 грн - заборгованість за тілом кредиту, 93353,16 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1статті 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ Комерційний банк «Приватбанк» зазначав, що 10 вересня 2012 року відповідач ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг й підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг згідно, якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Згідно Умов та Правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. При зверненні до суду з позовом позивачем було надано копію Анкети-заяви від імені ОСОБА_1 , копію його паспорту, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) зазначається, що в такому випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком при зверненні до суду з позовом Умови та Правила надання банківських послуг разом із Заявою не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Основними засадами цивільних відносин в ст. 3 ЦК України закріплені, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. За таких обставин судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитними коштами, які не визначені в підписаній відповідачем заяві. Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, з огляду на наступне. Статтею 610 ЦК Українипередбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Як убачається з анкети-заяви, відповідач виявив бажання отримати кредитну картку, що також зазначено в апеляційній скарзі та не заперечується ОСОБА_1 . Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки, ОСОБА_1 була видана кредитна карта «Унівресальна». Відповідач, отримавши картку, користувався кредитними коштами, які своєчасно не повертав, у нього утворилась заборгованість по основному тілу кредиту в розмірі 7676,54 грн. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Факт користування коштами наданими АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 не спростовано. Так, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 10 вересня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, та також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, перевірених судовою колегією, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 рокув частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 93353,16 грн. В апеляційній скарзі, відповідач посилається на те, що позивач звернувся до суду з позовом зі спливом строку позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, у зв`язку з чим просив застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності. Так, за змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі №6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Дана позиція узгоджується з висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 333/36/18, від 03 червня 2020 року у справі №569/13606/17-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 191/609/18. Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування кредитної картки, на ім`я відповідача видавалась кредитна картка № НОМЕР_1 зі строком дії до липня 2016 року, а з позовом до суду позивач звернувся у грудні 2017 року, сторони у письмовому вигляді не погоджували порядок погашення заборгованості, тому судова колегія приходить до висновку, що позивач за захистом своїх прав звернувся без пропуску строку трирічної позовної давності, яку відповідач помилково обрахував, вказавши що стягнення може відбуватися лише до 01 серпня 2014 року. Таким чином, суд судова колегія вважає, що за вимогами банку про стягнення тіла кредиту позовна давність не сплинула. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки рішення суду в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками підлягає скасуванню, тому підлягає скасуванню і рішення в частині стягнення судового збору. Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених позовних вимог в розмір 121,60 грн. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2018 рокув частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 93353,16 грн скасувати, ухвалити в цій нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 121 (сто двадцять одну) гривню 60 копійок судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Реквізити сторін: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . АТ КБ «ПриватБанк», місце реєстрації: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код. ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_3 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО № 305299. Повний текст постанови складено 03 серпня 2023 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Д.Р. Гаращенко