Постанова Київський апеляційний суд № 761/10669/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/10669/23 Головуючий у суді І інстанції: Волошин В.О. провадження №22-ц/824/10017/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гаращенка Д.Р., Олійника В.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року про передачу справи на розгляд іншого суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором, ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року передано справу на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, адвокат Мамаєв Дмитро Юрійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю. Доводи апеляційної скарги обгрунтовував тим, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що звертаючись з позовом позивачем заявлено вимоги про стягнення пені в порядку дії Закону України «Про захист прав споживача» та проігноровано цивільне процесуальне законодавство, яким встановлено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, суд не звернув уваги на той факт, що фактичним місцем виконання договору є будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Також представник апелянта вказував, що у постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18, постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 524/8390/20 зроблено висновок стосовно Договорів купівлі продажу майнових прав, які за своєю природою, умовами та ознаками є договором купівлі-продажу житлового приміщення, а тому підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів». Таким чином, на правовідносини, що виникають між позивачем та відповідачем, поширюються правила альтернативної підсудності, передбачені законодавством про захист прав споживачів. Отже, позиція суду першої інстанції суперечить положенням ч. 5 ст. 28 ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Передаючи за підсудністю позов на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що із змісту позовної заяви спір не виникає з приводу нерухомого майна, а предметом позовних вимог є стягнення пені за договором, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що у даному випадку правила про підсудність визначені ч. 5 ст. 28 ЦПК України, не застосовуються, а застосовується загальна підсудність - ч. 2 ст. 27 ЦПК України. Такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності. За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч.1, 2 ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України). Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18. З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19, від 02 лютого 2022 року у справі №185/8191/16-ц. Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Згідно з ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Відповідно до ч. 3 ст. 30 ЦПК України що позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред`являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 11 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВКФ Фарби України» укладено договір купівлі продажу майнових прав № 178/1ШК від 11.03.2017 року. Відповідно до п. 2.1 ст. 2 договору продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Відповідно до п. 2.2. ст. 2 договору сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передається за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,9 м2. Згідно п. 2.4 ст. 2 договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва - 2 квартал 2017 року. В позовній заяві позивач зазначав, що відповідач в порушення виконання покладених на нього зобов`язань згідно умов договору не завершив будівництво житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , на якій було придбано майнові права позивачем на квартиру № НОМЕР_1 , 23 поверх , секція , загальною площею 29,9 м2 та об`єкт житлового будинку не введено в експлуатацію станом на дату подання позовної заяви. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є повернення грошових коштів, які були сплачені за договором забезпечення виконання зобов`язань щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що хоча квартира за адресою: АДРЕСА_1 і не виступає безпосереднім об`єктом спірних правовідносин, однак, вимоги за даним спором її стосуються, а тому підсудність даного спору має визначатися за правилами, встановленими ч.1 ст.30 ЦПК України за місцезнаходженням нерухомого майна. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19) та у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 524/8390/20 (провадження № 61-7804св21), в яких зазначено, що: "апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір купівлі-продажу майнових права передбачає в подальшому набуття їх покупцем права власності на квартиру, яку буде здано в експлуатацію у термін до 31 грудня 2019 року, а отже, на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону". З договору № 178/1 ШК від 11.03.2017 року вбачається, що квартира знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , що за адміністративно-територіальним розподілом відноситься до Шевченківського району міста Києва, а отже дана справа підлягає розгляду Шевченківським районним судом міста Києва. Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на те, що позивач при зверненні до суду з даним позовом посилався як на норми статті 30 ЦПК України, так і на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та просив стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 178/1/ШК від 11 березня 2017 року у розмірі 12 718 грн 75 коп., а також пеню у розмірі 371 642,25 грн. А відтак висновок суду першої інстанції щодо непідсудності справи Шевченківському районному суду міста Києва є помилковим, оскільки не враховано доводи позову про те, що він поданий в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, підсудність у спорі повинна визначатись також у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 5 ст. 28 ЦПК України - в даному випадку, як визначив позивач, за місцем виконання договору - передачі майна. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги апеляційний суд визнає слушними, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 379 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року скасувати, справу направити до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «03» серпня 2023 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Д.Р. Гаращенка В.І. Олійник