Ухвала КЦС ВС № 607/1662/21

Ухвала 31 липня 2023 року м. Київ справа № 607/1662/21-ц провадження № 61-7239сво22 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Крата В. І. Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. Фаловської І. М., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, служба у справах дітей Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2022 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2022 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, служба у справах дітей Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, про відібрання дитини. Позов мотивовано тим, що вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2017 року розірвано. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу вона за домовленістю із відповідачем залишилась проживати із сином у своїй квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у якій створені усі умови для проживання дитини. 22 березня 2019 року відповідач, не пояснивши причину своїх дій, без її згоди, забрав їх спільну дитину із дошкільного закладу «Затишок», приховує від неї та не повертає. Позивачка вказувала, що ОСОБА_2 не допускає її до приміщення, де перебуває її дитина, тому вона позбавлена можливості пересвідчитись у належних умовах його проживання та стані здоров`я. Вважає, що подальше перебування сина разом із ОСОБА_2 становить загрозу для його нормального фізичного та психологічного здоров`я. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року (у справі № 607/10896/19), яке набрало законної сили, визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 . Проте ОСОБА_2 не повертає малолітнього ОСОБА_4 їй та продовжує його переховувати від неї. 15 січня 2021 року вона прибула за місцем тимчасового проживання неповнолітнього з метою виконання судового рішення, однак їй не відкрили вхідних дверей та було викликано працівників поліції. Відповідачу відомо про зазначене судове рішення щодо визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, оскільки він був присутній у судових інстанціях при його розгляді, оскаржує його на даний час та відмовляється його виконувати. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суду відібрати малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 та повернути її за попереднім місцем проживання. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Відібрано неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 та повернуто її для проживання разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду у частині відібрання дитини допущено до негайного виконання. Скасовано вжитті заходи забезпечення позову ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2022 року. Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не доведено обставин того, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке є місцем проживання і дитини згідно з судовим рішенням, створює загрозу життю та здоров`ю або негативно впливатиме на розвиток дитини. Не встановлено обставин, що повернення дитини буде суперечити її інтересам. Підстав, які б перешкоджали поверненню дитини до матері, судом не встановлено. Крім цього, суд зазначав, що небажання відповідача добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України, та саме такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. Судом враховано думку дитини, яка була висловлена під час проведеної бесіди із спеціалістом служби у справах дітей Микулинецької селищної ради та відображену у довідці від 25 січня 2022 року і вважає, що думку дитини сформовано в результаті впливу батька та його рідних на дитину шляхом створення негативного відношення до рідної матері, спонукання відмовитися дитини від контактів із нею та не бажання повертати на своє попереднє місце проживання. З урахуванням частини третьої статті 171 СК України суд вважав, що повернення неповнолітньої дитини за місцем проживання матері, яке визначене рішенням суду, буде відповідати якнайкращим її інтересам, враховуючи її вік та подальший розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2022 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року у справі № 607/10896/19, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2022 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені судові рішення були предметом перегляду в касаційному порядку та залишені без змін. Зазначеними преюдиційними судовими рішеннями доведено, що для забезпечення інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам. Відповідач судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю добровільно виконати не бажає. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дитини, з яким погодився суд касаційної інстанції, та які покладені в основу оскаржуваних судових рішень, про вплив батька (відповідача) та його рідних на дитину шляхом формування негативного образу матері, спонукання ОСОБА_3 , без будь-якої правомірної причини відмовитися від контактів з нею, що призвело до штучного відчуження ОСОБА_1 від її сина, нічим не підтвердженні, ґрунтуються на припущеннях. Об`єктивно встановлено те, що ОСОБА_3 майже три останні роки з березня 2019 року до 10 січня 2022 року (день ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції) проживає з батьком, де йому створено всі належні умови, і, будучи заслуханий в судовому засіданні та під час дослідження психолога, висловив бажання залишатися проживати з батьком, до якого виявляє більшу прихильність і який для нього є найбільш значущою фігурою та незаперечним авторитетом. Наявність чи відсутність у матері чи батька, які проживають окремо, власного житла для визначення місця проживання дитини немає вирішального значення, оскільки закон не пов`язує вирішення зазначеного питання із вказаною обставиною. Головне, щоб дитині за місцем проживання батьків (власне чи орендоване житло) були створені для дитини належні умови її проживання і розвитку. Вважає, що відсутні підстави надавати перевагу у вирішенні спірного питання матері лише тому, що у неї у власності є квартира, а батько не підтвердив належність йому на праві власності житла, в якому він проживає разом із сином. При цьому посилався на окрему думку судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Русинчука М. М. від 12 травня 2022року у справі № 607/10896/19. Справа № 606/2178/21 щодо скасування рішення та висновку органу опіки та піклування Микулинецької селищної ради щодо участі матері ОСОБА_1 у вихованні вина ОСОБА_3 знаходиться на розгляді Теребовлянського районного суду Тернопільської області, а, відтак, даний висновок, на його думку, не має юридичної сили і виконуватися не може. Правових підстав звернення з даним позовом немає, оскільки у постанові від 29 травня 2019 у справі № 357/17852/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що положення частини першої статті 162 СК України покликане захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, проте в даній ситуації відсутнє рішення суду, яким б встановлювалося місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 . Також судом першої та апеляційної інстанції не прийнято до уваги те, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Тобто, місцем проживання дитини є місце проживання одного з батьків з ким вона на даний час проживає. Таким чином, ОСОБА_3 , проживає з батьком ОСОБА_2 на законній підставі. ОСОБА_3 не був викраденим, дитина проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_2 з 22 березня 2019 року, що підтверджується довідкою від 27 жовтня 2021 року № 444 та не заперечується позивачем. Перед тим, як забрати ОСОБА_4 з дитячого садочку, батько ОСОБА_2 поставив до відома ОСОБА_1 про це, тому відсутній елемент самочинності та відсутності згоди матері. Разом з тим, він забрав дитину з садочку до свого дому через незадовільний стан здоров`я дитини. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 проживав разом із матір`ю з понеділка по четвер, а з ним з четверга по понеділок, він забирав його з садочка щочетверга та привозив у садочок щопонеділка. Судами неправильно зроблений висновок, що після розлучення ОСОБА_4 проживав з мамою. З початку проживання сина з ним ОСОБА_1 жодних спроб побачитися з сином за місцем їхнього проживання здійснено не було. Суди обґрунтували рішення доказами, які подані позивачем на стадії судового розгляду та обставинами, які існували станом на січень 2022 року, тоді як позов ОСОБА_1 подавався в січні 2021 року. Органом опіки та піклування при наданні висновку про доцільність відібрання дитини від батька, не обстежено житлово-побутові умови батька, чим порушено частини четверту -п`яту статті 19 СК України, у ньому відсутні встановлені факти для негайного відібрання дитини, передбачені статтею 170 СК України. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив селищного голови Микулинецької селищної ради на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає. Негайне відібрання ОСОБА_3 від батька і передача його матері ОСОБА_1 якнайкраще відповідатиме інтересам дитини. У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає. Зазначає, що твердження скаржника про те, що стороною позивача подавались докази з порушенням норм процесуального права не заслуговують на увагу. Всі докази стороною позивача подавались виключно на стадії підготовчого провадження і були прийняті судом. Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована тим, що у справі, яка переглядається, суд вважав правовою підставою задоволення позову про відібрання малолітньої дитини у батька - частину першу статті 162 СК України, фактичною підставою - невиконання відповідачем судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю. Касаційний цивільний суд у складі різних судових колегій неодноразово робив висновок, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України. Зокрема, подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від: 26 лютого 2020 року у справі №742/1593/19 (провадження № 61-1317св20), 26 лютого 2020 року у справі № 650/1631/19 (провадження № 61-1480св20), 30 березня 2021 року у справі № 753/24507/18 (провадження № 61-21783св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від: 03 травня 2018 року у справі №350/1258/17 (провадження №61-15487св18), 01 серпня 2018 року у справі № 592/9104/17-ц (провадження № 61-15619св18), 26 травня 2021 року у справі № 241/638/20 (провадження № 61-2006св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 (провадження №61-2794св22). Натомість у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №682/2778/17 (провадження № 61-37919св18) зроблено протилежний висновок та зазначено, що «фактично підставами пред`явленого позову позивач визначила факт невиконання ухваленого рішення суду про визначення місця проживання дитини, що набрало законної сили та підлягало примусовому виконанню. А отже, Верховний Суд визнає безпідставними висновки судів про застосування положень частини першої статті 162 СК України як підстави для відібрання дитини від батька. [… ] За висновком Верховного Суду, фактично позов спрямований не на захист (відновлення) її порушеного права у формі негайного реагування на самочинну зміну місця проживання дитини її батьком, а на забезпечення виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року про встановлення місця проживання дитини разом з матір`ю. Суд має виходити з того, що виконання судового рішення про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відбувається (в разі його примусового виконання) шляхом, в тому числі, відібрання дитини та передачі її на виховання тому із батьків, з яким суд присудив їй проживати. За таких наведених підстав позов про відібрання малолітньої дитини згідно зі змістом чинного сімейного законодавства, безумовно, не підлягає задоволенню. Враховуючи фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, мотиви позивача та визначені нею підстави позову, Верховний Суд переконався у відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, що спрямовані виключно на забезпечення виконання рішення суду, ухваленого у іншій справі». Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 162 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18), вважаючи що судом касаційної інстанції по-різному застосовано норми права у подібних правовідносинах. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У частині другій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, є судом, який не встановлений законом. Так, відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права. Отже, необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Тлумачення частини другої статті 403 ЦПК України свідчить про те, що на розгляд об`єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їхніми елементами: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин). В ухвалі суду про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначається про необхідність відступу щодо застосування частини першої статті 162 СК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18), вважаючи що судом касаційної інстанції по-різному застосовано норми права у подібних правовідносинах, із наведенням мотивів своєї позиції. Разом з тим, по суті у цій справі та у справі, в якій ухвалено судові рішення, від висновку якого пропонується відступити, різні фактичні обставини, хоча правове регулювання однакове. Отже, немає подібних правовідносин. В ухвалі про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично ставиться питання про необхідність підтримки або конкретизації висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) стосовно того, що положення статті 162 СК України покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Отже, по суті Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ставить питання про підтримку або конкретизації висновків Великої Палати Верховного Суду, який також застосовано положення статті 162 СК України, що не є повноваженням об`єднаної палати касаційного суду. Таким чином, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, є судом, який не встановлений законом. Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду. Керуючись статтями 403, 404, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Повернути справу № 607/1662/21-ц (провадження № 61-7239св22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, служба у справах дітей Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про відібрання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 липня 2022 року на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Б. І. Гулько А. І. Грушицький В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська