Постанова 4855 № 620/549/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/549/23 Головуючий у 1-й інстанції: Заяць О.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області виплатити середній заробіток за весь час затримки (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу) ОСОБА_1 з 01.02.2022 по 14.12.2022 у розмірі 151 870, 69 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 01.02.2022 до 13.12.2022 включно у розмірі 28 822,01 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням ОСОБА_1 та Головне управління Національної поліції в Чернігівській області звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити; відповідач просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 31.01.2022 позивача було звільнено зі служби в поліції за п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» як вказано в наказі відповідача від 31.01.2022 № 41о/с (а.с. 48). При звільненні зі служби позивача відповідачем не було виплачено компенсації за невикористані відпустки, тобто всіх належних сум при звільненні, у зв`язку з чим він звернувся до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.09.2022 у справі № 620/3212/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані: щорічні відпустки за 2015 рік у кількості 02 доби, за 2020 рік у кількості 31 доба та за 2021 рік у кількості 08 діб; додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017, 2019, 2020 роки; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані: щорічні відпустки за 2015 рік у кількості 02 доби, за 2020 рік у кількості 31 доба та за 2021 рік у кількості 08 діб; додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 31.01.2022; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 31.01.2022 №41 о/с в частині розрахунку ОСОБА_1 стажу служби в поліції на день звільнення, вислуги років служби в поліції для призначення пенсії та стажу служби на пільгових умовах; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області внести зміни до наказу від 31.01.2022 №41 о/с, в частині розрахунку ОСОБА_1 стажу служби в поліції на день звільнення, вислуги років служби в поліції для призначення пенсії та стажу служби на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а. с. 50-65). Рішення суду набрало законної сили 17.10.2022 та фактично виконано відповідачем 14.12.2022 шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача грошових коштів у сумі 50 038, 42 грн (а. с. 66). Позивачем 08.12.2022 до ГУНП в Чернігівській області було направлено запит з проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України /а. с. 88-89/. ГУНП в Чернігівській області листом № 21/4-49зі від 19.12.2022 повідомлено, що на виконання рішення суду від 15.09.2022 у справі № 620/3212/22 відповідачем 14.12.2022 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 суму компенсації невикористаних відпусток, а також надані запитувані позивачем документи (а. с. 90-95). Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо непроведення повного розрахунку при звільненні зі служби в поліції, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2022 до 14.12.2022. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки повний розрахунок з позивачем при звільненні проведено відповідачем із затримкою, то позовні вимоги є обґрунтованими, однак його розмір має бути зменшений до 28 822, 01 грн. Відповідач у своїй скарзі зазначає, що враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення відсічі збройної агресії рф, відповідач вважає, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин стягнення на користь позивача коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є незаконним. Позивач у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, позивач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано позицію Верховного Суду у справі № 480/3105/19, за якою розмір середнього заробітку пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. У пункті 2.2. рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Колегія суддів зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Отже, оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України. З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено зі служби в поліції 31.01.2022, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати компенсації за невикористані відпустки проведено лише 14.12.2022, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами. Отже, колегія суддів зазначає, що оскільки відповідачем не проведено під час звільнення позивача остаточного розрахунку з ним, то ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку). Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 29.08.2022 № 472/124/21/01-2022 середньоденне грошове забезпечення з розрахунку календарних днів - 487, 72 грн., середньомісячне грошове забезпечення - 15 119, 17 грн. Кількість днів, впродовж яких затримано виплату компенсації за невикористані дні відпустки з 01.02.2022 (з дня наступного після звільнення) по 13.12.2022 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 316 днів (316 х 487,72 грн. = 154 119,52 грн.). Водночас, визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 182 календарні дні. Також, надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду, а саме у постанові від 26.08.2019 у справі № 761/9584/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З огляду на встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (182 календарні дні) становить 88 765, 04 грн. (487,72 грн. х 182 дні). Судом першої інстанції було встановлено, що істотність частки несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористані дні відпустки 50 038,42 грн. у порівнянні із середнім заробітком (розрахунковою величиною) становить 32,47 % (50 038,42 грн. / 154 119,52 грн. х 100). Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28 822,01 грн., що становить 32,47 % від середнього грошового забезпечення позивача за 182 календарні дні (88 765,04 грн. х 32,47 %). При цьому, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також здійснення відповідачем заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у сумі 28 822,01 грн. буде достатньою компенсацію майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Аргументи позивача щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 № 480/3105/19, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке. У цій постанові Верховний Суд також керувався позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, однак визначив іншу методику обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - співвідношення загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат до невиплачених сум. Таким чином, зважаючи на те, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції керувався методикою визначення належної до стягнення за затримку розрахунку при звільненні суми, визначеною Великою Палатою Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення помилок при її застосуванні колегією суддів встановлено не було, як і не обґрунтовано її неправильність чи неспівмірність позивачем, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність залишення без змін рішення суду першої інстанції. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.