Постанова 4852 № 280/6525/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 280/6525/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В., розглянувши порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2023 року в адміністративній справі №280/6525/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку,- В С Т А Н О В И В : До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, в якій позивач просить суд: стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 3454,77 грн. (три тисячі чотириста п`ятдесят чотири гривні 77 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 218 712,05 грн. (двісті вісімнадцять тисяч сімсот дванадцять гривень 05 копійок); стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 08.02.2016 р. по 14.07.2018р. проходив службу в поліції, під час якої відповідачем не в повному обсязі було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення позивача, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звертався до суду із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2022 р. по справі № 280/4524/22 було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та, серед іншого, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017 р., а також зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 16.04.2016 по 31.12.2017 р. Позивач зазначає, що у день його звільнення зі служби 14.07.2018 р. йому не були виплачені вищезазначені доплата за службу у нічний час та індексацію грошового забезпечення, а були виплачені набагато пізніше, а саме 14.10.2022 р. на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2022 р. по справі № 280/4251/22. Позивач вважає, що відповідачем порушено його права, оскільки відповідачем не дотримано визначених законодавством строків виплати йому грошової індексації та доплати за службу в нічний час. Просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2023 року задоволено. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 3454,77 грн. (три тисячі чотириста п`ятдесят чотири гривні 77 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 218 712,05 грн. (двісті вісімнадцять тисяч сімсот дванадцять гривень 05 копійок). Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 08.02.2016 р. по 14.07.2018р. проходив службу в Управлінні патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції. Під час проходження служби відповідачем не в повному обсязі було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення позивача, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2022 р. по справі № 280/4524/22 було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції та: - визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017. - зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017. - визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 16.04.2016 по 31.12.2017 р. - зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 16.04.2016 по 31.12.2017 р. - вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2022 по справі № 280/4524/22, яке набрало законної сили 14.10.2022, Департаментом патрульної поліції були зараховані кошти на банківську картку позивача 14 жовтня 2022 року у сумі 8903,41 грн. Суд встановив, що з вирахуванням від суми 8903,41 грн. витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн., доплата за службу в нічний час та заборгованість з індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 склала 8903,41 2500,00 = 6403,41 грн. Оскільки при виплаті доплат та індексації утримуються податки і обов`язкові платежі, сума у розмірі 6403,41 грн. є сумою вже після всіх відрахувань. Судом встановлено, що у день звільнення ОСОБА_1 зі служби 14.07.2018 йому не були виплачені вищезазначені доплата за службу у нічний час та індексацію грошового забезпечення, а були виплачені 14.10.2022, на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2022 по справі № 280/4524/22, тобто відповідачем порушено строки виплати позивачу грошової індексації та доплати за службу в нічний час. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України). Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі №812/639/18, від 09.07.2020 в справі №320/6659/18. Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, паередбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. З урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Таким чином, враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, відповідач при звільненні позивачу повинен був сплатити належну йому суму грошового забезпечення на підставі ст.116 КЗпП України в день звільнення. При цьому, за несвоєчасність розрахунку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України. Системний аніліз статей 47, 116, 117 дозволяє дійти висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. У постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 Верховний Суд зауважив, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц (Провадження № 14-623цс18). Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону України №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17. Водночас, Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов наступного висновку: Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі №21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17. Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2023 року в адміністративній справі №280/6525/22 - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Мельник