Постанова 4851 № 520/4828/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 р.Справа № 520/4828/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Панов М.М.) від 13.09.2022 року по справі №520/4828/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області №196 від 12.03.2022 про застосування дисциплінарного стягнення до капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області, у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України; - визнати незаконним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області №142 о/с від 12.03.2022 в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області з Національної поліції України, у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України; - поновити ОСОБА_1 в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області; - стягнути з ГУНП в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2022 по день фактичного поновлення на службі в Національній поліції України, який на дату подання позовної заяви складає 49878,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства, а оскаржувані накази є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №196 від 12.03.2022 про застосування дисциплінарного стягнення до капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області, у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №142 о/с від 12.03.2022 в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області з Національної поліції України, у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України. Поновлено позивача в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 Головного управління Національної поліції в Харківській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2022 по день фактичного поновлення на службі в Національній поліції України. Звернуто до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць. Звернуто до негайного виконання рішення суду у межах поновлення позивача в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 Головного управління Національної поліції в Харківській області. Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що дисциплінарною комісією із дотриманням норм статті 18 Статуту, та враховуючи те, що службове розслідування проводилось на початку введення воєнних дій на території України в березні 2022 року, ОСОБА_1 було надано право надати пояснення щодо невиходу на службу повідомивши його про проведення службового розслідування за допомогою мобільного телефону, адже на той час поштовий зв`язок «Укрпошта» не приймала та не здійснювала відправлення листів. Але позивач, спираючись на статтю 63 Конституції України, відмовився надавати пояснення, чим сам себе позбавив права на викладення своєї позиції невиходу на службу або за допомогою письмового пояснення, яке можна було написати на аркуші паперу, сфотографувати на направити дисциплінарній комісії на електрону пошту, або передати співробітниками відділення поліції №1Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області 11.03.2022, або в месенджерах, чи надати усні пояснення в ході телефонної бесіди, або захищати свої права за допомогою адвоката, на залучення якого, дисциплінарна комісія йому не перешкоджала.Таким чином, зазначення судом першої інстанції про те, що відповідач не здійснивши згідно зі ст. 18 Статуту відповідного виклику позивача для надання пояснень в рамках проведеного відносно нього службового розслідування, позбавив позивача законного права викласти своє ставлення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, навести свої доводи та міркування щодо них, спростувати їх, повідомити про докази, що їх спростовують є безпідставними, недоведеними жодними твердженнями в мотивувальній частині рішення та такими, що не відповідають дійсності, виходячи з наданих матеріалів службового розслідування. Зазначив, що певні дефекти рішення суб`єкта повноважень можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуються лише процедури його ухвалення. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом. Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись. Позивач надав заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що з 11.08.2000 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 - в Національній поліції України. Останнім місце служби є Відділ поліції №2 Харківського районного управління поліції №3 ГУ НП в Харківській області, на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції. 10.03.2022 дисциплінарною комісією складено акт про відсутність на службі та не виконання своїх службових обов`язків капітаном поліції ОСОБА_1 , відповідно до якого зазначено, що з 04.03.2022 оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділу поліції №2 Харківського РУП №3 ГУ НП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, відсутній на службі без поважних причин. Станом на 10.03.2022 продовжив не виходити на службу до відділу поліції №2 Харківського РУП №3 ГУ НП в Харківській області та до виконання своїх службових обов`язків не приступив. Наказом ГУ НП в Харківській області №458 від 12.03.2022 призначено службове розслідування відносно ОСОБА_1 у зв`язку з надходженням до ГУ НП в Харківській області рапорту начальника Харківського РУП №3 ГУ НП в Харківській області полковника поліції Коваленка Е.В. від 08.03.2022 про те, що з 04.03.2022 по теперішній час оперуповноважений сектору кримінальної поліції ВП №2 ХРУП №3 капітан поліції ОСОБА_1 безпідставно не вийшов на службу, про причини своєї відсутності нікому не повідомив. Відповідно до наказу ГУ НП в Харківській області від 12.03.2022 №196 о/с зазначено, що за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося у порушені вимог п. 1 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23 та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію України», п. 1 та п. 6 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України застосувати до оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП № 2 ХРУП №3 ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 12.03.2022 №142 о/с капітана поліції оперуповноваженого сектору кримінальної поліції ВП № 2 ХРУП №3 ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України з 04.03.2022. Не погоджуючись із правомірністю звільнення, позивач звернувся до суду і даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушення встановленого законодавства, а тому оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи незаконне звільнення, заявлені позивачем вимоги щодо поновлення на посаді та нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України Про національну поліцію від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин). Так, частиною першою статті 1 Закону № 580-VIII визначено, що Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону № 580-VIII). Згідно з частиною першою статті 64 Закону №580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки". Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Згідно зі статтею 24 Закону № 580-VIII виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом. У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан. Частинами першою та другою статті 19 Закону № 580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, серед іншого, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частини друга статті 77 Закону № 580-VIII). Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України Про Дисциплінарний статут Національної поліції України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі Дисциплінарний статут, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), службова дисципліна дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Частиною третьою статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України (пункт 1); знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки (пункт 2); поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень (пункт 3); безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону (пункт 4); знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку (пункт 8). Відповідно до частин першої та другої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу. За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина перша статті 11 Дисциплінарного статуту). Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Згідно з частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Частинами першою четвертою статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. За змістом частини першої, пункту 1 частини дев`ятої статті 15 Дисциплінарного статуту проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії. Уповноважений член дисциплінарної комісії, що проводить службове розслідування, має право, зокрема, одержувати пояснення щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб Згідно із частинами першою та другою статті 18 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій. Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право, зокрема: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами; подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; користуватися правничою допомогою. Частинами першою та третьою статті 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; підстава для призначення службового розслідування; обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; пояснення поліцейського щодо обставин справи; пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку. Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції (частина сьома статті 19 Дисциплінарного статуту). Відповідно до частин першої та другої статті 21 Дисциплінарного статуту Дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу (частина третя статті 22 Дисциплінарного статуту). Пунктом 4 розділу V Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2018 року № 893, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 1355/32807 (далі Порядок №893, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку. Згідно з пунктом 7 розділу V Порядку № 893 розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження. Збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом: одержання пояснень щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб; одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи; отримання консультацій спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування. Відповідно до пункту 1 розділу VІІ Порядку № 893 у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення. Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. Відповідно до пункту 17 розділу V Порядку № 893 факт відмови поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інших осіб від надання пояснень фіксується шляхом складення акта про відмову надати пояснення. В акті обов`язково зазначаються відомості про дату, час і місце його складення, посади, звання, прізвища, імена, по батькові осіб, які його склали, прізвище, ім`я, по батькові особи, якій було запропоновано надати пояснення та яка відмовилася це зробити, а також (у разі повідомлення) - причини такої відмови. Акт про відмову надати пояснення підписують член дисциплінарної комісії, присутній під час відмови, та інші особи, присутні під час відмови. Із аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. У свою чергу, висновок за результатами службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що матеріали службового розслідування не містять жодних доказів ознайомлення ОСОБА_1 із наказом від 12.03.2022 №458 «Про призначення та проведення службового розслідування». Відповідач в апеляційні скарзі вказував, що членом дисциплінарної комісії було усно повідомлено ОСОБА_1 про те, що відповідно до вищезазначеного наказу ГУНП призначено службове розслідування. Також зазначив, що нормами Статуту взагалі не визначений та не зазначений алгоритм дій ознайомлення особи, щодо якої проводиться службове розслідування, особисто під підпис, доведення наказу про призначення службового розслідування. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що приписами ст. 18 Дисциплінарного статуту визначено порядок виклику поліцейського для надання пояснень в рамках проведеного відносно нього службового розслідування. Так, ст. 18 Дисциплінарного статуту, зокрема, визначено, що виклик для надання пояснень надсилається рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. Фактом, що підтверджує отримання або неотримання поліцейським виклику про надання пояснень, є отримання органом, що проводить службове розслідування, поштового повідомлення про вручення або про відмову від отримання такого виклику чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення. Якщо поліцейський, викликаний для надання пояснень у визначеному цією статтею порядку, не з`явився та не повідомив про причини свого неприбуття, він вважається таким, що відмовився від надання пояснень. При цьому, згідно п. 16, 17 розділу V Порядку №893 факт відмови поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інших осіб від надання пояснень фіксується шляхом складення акта про відмову надати пояснення. Судом враховується той факт, що службове розслідування відносно ОСОБА_1 проводилось під час дії на всій території України воєнного стану, та те, що виклик позивача для надання пояснень в рамках проведеного відносно нього службового розслідування був ускладненим, проте жодних змін до Дисциплінарного статуту та Порядку №893, в частині, що стосується порядку виклику поліцейського для надання пояснень в рамках проведеного відносно нього службового розслідування не вносилось. Таким чином, не здійснивши згідно ст. 18 Дисциплінарного статуту та Порядку №893 відповідного виклику позивача для надання пояснень в рамках проведеного відносно нього службового розслідування, відповідач тим самим позбавив позивача законного права викласти своє ставлення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, навести свої доводи та міркування щодо них, спростувати їх, повідомити про докази, що їх спростовують тощо. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач фактично позбавив позивача права на захист під час проведення службового розслідування. Колегія суддів зазначає, що порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Тобто, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року N4, від 26.10.1995 року N18, від 25.05.1998 року N15) роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Згідно ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами порядку та процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення позивача було протиправним, а тому оскаржувані накази підлягають скасуванню у судовому порядку. Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно абз.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9Про практику розгляду судами трудових спорів працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 по справі № 826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України). Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду із стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При цьому, оскільки обов`язок щодо відрахування платежів, податків та зборів покладено на роботодавця, судом обґрунтовано визначено суму без їх урахування. Стосовно негайного виконання рішення суду в частині, слід зазначити наступне. Відповідно до пункту 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Таким чином, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, оскільки з моменту отримання копій оскаржуваних наказів позивач звернувся до суду в межах визначеного строку. При цьому, обґрунтовуючи вказані доводи відповідач безпідставно посилається на положення ст.ст.30-31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, оскільки вказані положення набрали чинності з 01.05.2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року№ 2123-IX,тобто були відсутні станом на час спірних правовідносин, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 року по справі №520/4828/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 03.08.2023 року.