Постанова Дніпровський апеляційний суд № 233/61/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6364/23 Справа № 233/61/23 Суддя у 1-й інстанції - Наумик О.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 233/61/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: заявник ОСОБА_1 заінтересовані особи Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради), Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції) розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження,в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року, яка постановлена суддею Наумик О.О. у м. Костянтинівці Донецької області та повний текст судового рішення складено 15 травня 2023 року, УСТАНОВИВ: В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначено, що станом на 2014 рік заявник - громадянин України ОСОБА_1 разом із громадянкою України ОСОБА_3 , з якою мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2003 року проживали однією родиною без реєстрації шлюбу та працювали у м. Макіївці Донецької області. Загальновідомо та встановлено на законодавчому рівні, що 20 лютого 2014 року розпочалася перша фаза збройної агресії російської федерації проти України, що завершилася окупацією невід`ємної частини території України - Автономної Республіки Крим. Друга фаза збройної агресії стартувала в квітні 2014 року, коли було оголошено про створення у східних областях України, зокрема «донецької народної республіки», і яка переросла у збройний конфлікт між Україною та російською федерацією, що тривав до 24 лютого 2022 року. Під тимчасовою окупацією опинилися окремі районі Донецької та Луганської областей. 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала новий етап війни проти України, здійснивши широкомасштабне вторгнення на її територію. На початку серпня 2014 року заявник та його родина, задля уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, були вимушені тимчасово виїхати з м. Макіївки. Оскільки у заявника в Макіївці залишилося житло, він періодично відвідував м. Макіївку, перевіряючи збереження майна. 12 березня 2015 ркоу, під час свого чергового візиту до м. Макіївки, заявник був незаконно затриманий (позбавлений свободи) учасниками незаконного збройного формування т.зв. днр (створеного, підпорядкованого, керованого та фінансованого російською федерацією) та поміщений «до підвалу» (незаконного місця несвободи), де до нього застосовували катування. Формальною причиною для незаконного затримання слугувала підозра в співпраці з українськими добровольчими батальйонами та активна проукраїнська позиція заявника. 08 травня 2015 року за фактом зникнення заявника Шевченківським управлінням поліції ГУНП в м. Києві було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100005230 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст.115 КК України (досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні наразі проводиться СУ ГУНП в м. Києві). 10 травня 2015 року заявника звільнили з незаконного ув`язнення, і з міркувань безпеки він одразу остаточно залишив м. Макіївку. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року у справі № 200/11221/20-а було визнано протиправною відмову Міністерства соціальної політики України у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та зобов`язано Мінсоцполітики повторно розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, з урахуванням висновків суду. Рішення суду набрало законної сили. В цій справі адміністративний суд фактично вважав доведеним той факт, що ОСОБА_1 дійсно перебував у незаконних місцях несвободи, створених на непідконтрольній Уряду України території, та став жертвою торгівлі людьми. Рішенням Національної соціальної служби України від 23 жовтня 2021 року № 13 ОСОБА_1 було встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, що підтверджується довідкою Краматорської райдержадміністрації від 09 листопада 2021 року. На даний час заявник вважає необхідним в судовому порядку встановити факт того, що він у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька обл., Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування т.зв. «днр» та утримувався в незаконних місцях несвободи. Встановлення такого юридичного факту породжуватиме для заявника юридичні наслідки, зокрема, але не виключно, виникнення права на справедливі репарації (компенсацію, реституцію, реабілітацію, сатисфакцію тощо) від держави - агресора, якою відповідно до законодавства України та актів цілого ряду міжнародних міжурядових організацій є російська федерація (мета встановлення факту), зокрема, після визнання міжнародними компетентними (зокрема, але не виключно, судовими) установами факту здійснення росією загального ефективного контролю над окремими окупованими нею районами Донецької області та утвореними там незаконними збройними формуваннями, починаючи з 20 лютого 2014 року. В позасудовому порядку встановити зазначений факт не можливо через відсутність в Україні відповідної адміністративної процедури. На підставі наведеного вище заявник просив суд встановити той факт, що він - громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька область, Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування т.зв. «донецької народної республіки» та протягом відповідного часу утримувався в незаконних місцях несвободи. Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року провадження у справі окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради), - Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції), про встановлення факту, що має юридичне значення закрито. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи судом першої інстанції при її постановленні, заявник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , у своїй апеляційній скарзі просив ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт зауважує на тому, що того, що він - громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька область, Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування т.зв. «донецької народної республіки» та протягом відповідного часу утримувався в незаконних місцях несвободи слід розглядати як неправомірну дію (юридичний факт) внаслідок якої у заявника виникають певні права, передбачені як національним законодавством, так і нормами гуманітарного та міжнародного права. Висновок суду першої інстанції про те, що мета встановлення юридичного факту не відповідає стану суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, не має конкретний характер, виражається в абстрагованих, а не конкретних наслідках, є помилковим, оскільки юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, дозволяє, зокрема, відмежувати скоєний щодо нього воєнний злочин (який скоєний в контексті збройного конфлікту та пов`язаний з ним) від злочину побутового ( не пов`язаного із збройним конфліктом), і як наслідок - дозволяє заявнику набути статус постраждалого від міжнародного збройного конфлікту. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в режимі відеоконференції, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20. Юридичним фактам як обставинам, діям чи подіям об`єктивної реальності і за посередництвом яких породжуються юридичні наслідки - виникають, змінюються і припиняються цивільні права, обов`язки або правовідносини в цілому, притаманна зокрема така ознака як нормативність. Тобто правового значення набувають не усі дії або події, а тільки ті, з якими пов`язуються певні правові наслідки, тільки ті життєві обставини, котрі передбачені нормами права. Тож, без правової норми не може бути юри­дичного факту, без останнього не можуть наставати правові наслідки. Жодний юридичний наслідок не вип­ливає безпосередньо із правової норми, завжди необхідною умовою є юридичний факт - конкретна життєва обставина, встановлена правовою нормою. Факти стають юридичними не із-за певних внутрішніх власти­востей, а в результаті визнання їх такими державою, законом. Юридичними фактами є лише ті обставини, котрі прямо, або опосередковано зачіпають інтереси індивіда, суспільства, держави. Тобто, юридичні факти - це такі обставини, які несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, мають кон­кретний характер, виражаються в конкретних діях або подіях, тягнуть конкретні, а не абстраговані наслідки. Головною ознакою юридичних фактів є те, що правові моделі реальної дійсності зна­ходять своє відображення в нормах права, тобто мають юридичне віддзеркалення і саме ця ознака дозволяє припускати чи є конкретна життєва обставина юридичним фактом. Юридичними фактами вважаються лише ті соціальні факти (конкретні життєві обставини), які передбачені нормами права; визначають конкретний зміст прав і обов`язків фізичних і юридичних осіб; поширюють, звужують або припиняють дію норми права на конкретну ситуацію; породжують правові відносини, внаслідок чого може відбуватися їх трансформація (зміна або припинення). Для визнання соціального факту (конкретної життєвої обставини) фактом юридичним має відбутися визначена законом процедура встановлення і фіксації. Таку процедуру можна розглядати як феномен, що одночасно віддзеркалює і процес окремого провадження, і важливу правову гарантію, з якої починається захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Процедура встановлення і фіксації, сам акт фіксації факту, що має юридичне значення, відіграють відправну роль у правовідносинах і взаємодії між собою різних галузей права - цивільного, кримінального, адміністративного, трудового, медичного, податкового, права соціального захисту, норми яких мають конституційне підґрунтя. 26 січня 2022 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей» № 2010-IX (який набрав чинності 19.11.2022), який визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей, встановлює підстави для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України і яким передбачено надання певних допомог, пільг і гарантій для таких осіб, і яким встановлена певна процедура встановлення факту позбавлення особи особистої свободи, здійснення прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, покладена на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2022 року № 1281 «Деякі питання виконання Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» затверджене, зокрема «Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України», яка утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», завданнями якої визначені в тому числі розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи) щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Тобто внутрішнє законодавство пов`язує тимчасову окупацію міста Макіївки Донецької області, зокрема у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року зі збройною агресією рф проти України. Окремого від збройної агресії рф визначення дій незаконних збройних формувань, зокрема т.зв. «донецької народної республіки» діюче законодавство не містить. Єдиний правовий позасудовий інструмент встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей запроваджений Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей» № 2010-IX. Заявляючи вимогу встановлення факту незаконного позбавлення свободи учасниками незаконного збройного формування т.зв. «донецької народної республіки» та утримання протягом відповідного часу в незаконних місцях несвободи, ОСОБА_1 зазначає, що від встановлення цього факту залежить виникнення права на справедливі репарації (у міжнародному праві одна з форм матеріальної відповідальності суб`єкта міжнародного права за шкоду, заподіяну внаслідок скоєного ним правопорушення іншому суб`єкту міжнародного права. Полягає у наданні державі, яка постраждала від військової агресії, відшкодування матеріальної шкоди грошима, натурою або послугами) від держави - агресора, якою є російська федерація, зокрема, після визнання міжнародними компетентними (зокрема, але не виключно, судовими) установами факту здійснення росією загального ефективного контролю над окремими окупованими нею районами Донецької області та утвореними там незаконними збройними формуваннями, починаючи з 20 лютого 2014 року». Таким чином, заявлена ОСОБА_1 мета встановлення юридичного факту, не відповідає стану суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, не має кон­кретний характер, виражається в абстрагованих, а не конкретних наслідках, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з урахуванням відсутності конкретної мети встановлення факту, яка надасть цьому факту ознаки юридичного, заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку судочинства. Не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що заявник - громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 12 березня 2015 року по 10 травня 2015 року на тимчасово окупованій території України (м. Макіївка, Донецька область, Україна) був незаконно позбавлений свободи учасниками незаконного збройного формування т.зв. «донецької народної республіки» та протягом відповідного часу утримувався в незаконних місцях несвободи слід розглядати як неправомірну дію (юридичний факт) внаслідок якої у заявника виникають певні права, передбачені як національним законодавством, так і нормами гуманітарного та міжнародного права, оскільки існує позасудовий інструмент встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей запроваджений Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей» № 2010-IX. Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та членів їхніх сімей», прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія). Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Отже заявник має можливість звернутися до Комісії щодо встановлення факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції, долучивши необхідні відомості або документи, що передбачені Положенням про Комісію. Також не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про те, що мета встановлення юридичного факту не відповідає стану суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, не має конкретний характер, виражається в абстрагованих, а не конкретних наслідках, є помилковим, оскільки юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, дозволяє, зокрема, відмежувати скоєний щодо нього воєнний злочин (який скоєний в контексті збройного конфлікту та пов`язаний з ним) від злочину побутового ( не пов`язаного із збройним конфліктом), і як наслідок - дозволяє заявнику набути статус постраждалого від міжнародного збройного конфлікту, так як прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а невизначення заявником конкретної мети факту, про встановлення якого він просить, та незазначення зв`язку цього факту з певним суб`єктивним матеріальним правом та конкретними юридичними наслідками встановлення цього факту, не дає суду змоги визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, та питання юрисдикційності справи. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 03 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: