Постанова 4803 № 205/5750/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6288/23 Справа № 205/5750/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 травня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Акціонерне товариство «Укрсиббанк», на бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса), ВСТАНОВИЛА: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса). В обґрунтування своїх вимог скаржник посилався на те, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2016 року вирішено було стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11275060000 від 25 грудня 2007 року у сумі 64 600 доларів США 58 центів, та в рівних частках судовий збір у розмірі 3 654 грн 00 коп. На виконання вищезазначеного рішення суду було видано виконавчі листи №2/205/1041/16, і таке рішення було звернуто стягувачем до його примусового виконання. У зв`язку із чим, з 02 вересня 2016 року по 26 січня 2017 року на примусовому виконанні державним виконавцем Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса) були відкриті виконавчі провадження №52098504 та №52098513, а на майно боржника відповідними постановами накладено арешт. Далі, 26 січня 2017 року в межах означених виконавчих проваджень №52098504 та № 52098513 державним виконавцем на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», були винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу, у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення. Також скаржник зазначив, що у подальшому погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором було врегульовано між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», та у зв`язку з чим, він звернувся до Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса) з клопотанням про скасування заходів примусового виконання рішення, у тому числі і зняття арешту з його майна. Однак, 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 отримав письмову відмову від вказаного органу ДВС згідно змісту якої, для скасування всіх заходів, які були вжиті державним виконавцем відділу під час проведення виконавчих дій, необхідно надати оригінали документів, які підтверджують погашення заборгованості за вищевказаним виконавчим документом з обов`язковою наявністю мокрої печатки на ньому, та документів які підтверджують повноваження особи на підписання відповідних документів та сплатити заборгованість по виконавчому збору та витрат на проведення виконавчих дій, або погасити всю суму заборгованості, яка складається з суми основного боргу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Вважаючи вищевказану відмову органу ДВС незаконною та протиправною, скаржник був змушений звернутися до суду та просив визнати протиправною бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не зняття арештів з майна ОСОБА_1 , накладених в рамках виконавчих проваджень №52098504 та №52098513 та зобов`язати Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешти з майна ОСОБА_1 , накладені в рамках виконавчих проваджень №52098504 та №52098513. Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 травня 2023 року у задоволені скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа: АТ «Укрсиббанк», на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса) відмовлено у повному обсязі. Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким: 1) визнати протиправною бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо незняття арештів з майна ОСОБА_1 , накладених в рамках виконавчих проваджень №52098504, №52098513; 2) зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешти з майна ОСОБА_1 , накладені в рамках виконавчих проваджень №52098504, №52098513. Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса), відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати з ухваленням нового, з огляду на таке. Судом встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2016 року по цивільній справі №205/5750/15-ц позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, були задоволені. Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11275060000 від 25 грудня 2007 року у сумі 64 600 доларів США 58 центів, та в рівних частках судовий збір у розмірі 3 654 грн 00 коп. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вищевказаного судового рішення ПАТ «УкрСиббанк» 20 квітня 2016 року було отримано виконавчі листи та направлені для їх подальшого примусового виконання до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса). Матеріалами справи також підтверджено, що на примусовому виконанні у Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса) перебували наступні виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_1 , а саме: у період з 02 вересня 2016 року по 26 січня 2017 року перебувало виконавче провадження №52098504, з примусового виконання виконавчого листа №2/25/1041/16, виданого 20 квітня 2016 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість у розмірі 1 746 513 грн 56 коп. та у період з 02 вересня 2016 року по 26 січня 2017 року перебувало виконавче провадження №52098513 з примусового виконання виконавчого листа №2/25/1041/16, виданого 20 квітня 2016 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судового збору у розмірі 3 654 грн 00 коп. Судом також встановлено, що державним виконавцем 26 січня 2017 року на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», в межах вищевказаних виконавчих проваджень були винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу, у зв`язку з тим, що у боржника ОСОБА_1 відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що виконавчі провадження №52098504 та №52098513 з примусового виконання виконавчих листів №2/205/1041/2016, виданих 20 квітня 2016 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 1 746 513 грн 56 коп. та судового збору у розмірі 3 654 грн 00 коп. були знищені згідно п.1 Розділу Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року за №1829/5. Одночасно із цим, судом першої інстанції, згідно довідки ПАТ «УкрСиббанк» №57-1-06/34/173 від 01 березня 2023 року, яка була видана ОСОБА_1 , як основному боржникові, було установлено, що станом на 01 березня 2023 року отриманих та непогашених кредитів в ПАТ «УкрСиббанк» не має. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса), суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в даному випадку вказані виконавчі листи по цивільній праві №2/205/1041/16 не визнавались такими, що не підлягають виконанню, тобто, судом не встановлювалась у передбаченому законом порядку відсутності обов`язку боржника у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою тощо, а також враховуючи те, що вказані виконавчі провадження фактично закінчено на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», підстави для скасування арештів, заборон та обтяжень щодо майна боржника, у суду відсутні. Втім, колегія суддів не може погодитися в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положення містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника. Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У справі, яка переглядається, спір виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді незняття арешту державними виконавцями, які здійснювали виконавчі дії у виконавчих провадженнях №52098504 та №52098513 на стадії їх завершення під час повернення виконавчих документів стягувачу 26 січня 2017 року на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Спір виник у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , на клопотання про скасування заходів примусового виконання рішення, у тому числі і зняття арешту з його майна, 10 квітня 2023 року отримав письмову відмову від вказаного органу ДВС згідно змісту якої, для скасування всіх заходів, які були вжиті державним виконавцем відділу під час проведення виконавчих дій, необхідно надати оригінали документів, які підтверджують погашення заборгованості за вищевказаним виконавчим документом з обов`язковою наявністю мокрої печатки на ньому, та документів які підтверджують повноваження особи на підписання відповідних документів та сплатити заборгованість по виконавчому збору та витрат на проведення виконавчих дій, або погасити всю суму заборгованості, яка складається з суми основного боргу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Так, застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій. Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас, у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Як вбачається з матеріалів справи, після повернення стягувачу виконавчих документів відносно боржника ОСОБА_1 , а саме: у ВП №52098504 з примусового виконання виконавчого листа №2/25/1041/16, виданого 20 квітня 2016 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість у розмірі 1 746 513 грн 56 коп.; у ВП №52098513 з примусового виконання виконавчого листа №2/25/1041/16, виданого 20 квітня 2016 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судового збору у розмірі 3 654 грн 00 коп.; ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 , як основному боржникові, було видано довідку №57-1-06/34/173 від 01 березня 2023 року, згідно якої станом на 01 березня 2023 року отриманих та непогашених кредитів в ПАТ «УкрСиббанк» не має. Тобто, Банк підтвердив повне виконання зобов`язань за кредитним договором №11275060000 від 25 грудня 2007 року. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу. Подаючи клопотання про скасування заходів примусового виконання рішення, у тому числі і зняття арешту з його майна, ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_1 , як основний боржник, погасила борг перед ПАТ «УкрСиббанк» за зобов`язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчих проваджень №№52098504 та 52098513, які є завершеними та матеріали яких знищено виконавчою службою. За таких обставин, апеляційний суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність. При цьому, суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. На підставі зазначеного, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешти з майна ОСОБА_1 , накладені в рамках виконавчих проваджень №52098504, №52098513. Крім того, у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі №2/0301/806/11, Верховний Суд зауважував, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей. Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Таким чином, у даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях №52098504 та №52098513, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу. Отже, враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса). Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа АТ «Укрсиббанк», на бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м.Одеса) у повному обсязі. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. Визнати протиправною бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ: 44896456) щодо незняття арештів з майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), накладених в рамках виконавчих проваджень №52098504, №52098513. Зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ: 44896456) зняти арешти з майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), накладені в рамках виконавчих проваджень №52098504, №52098513. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова