Постанова Київський апеляційний суд № 759/13063/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 липня 2023 року м. Київ Справа № 759/13063/21 Провадження № 22-ц/824/9560/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. секретаря Карпенка В.Р. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Чуйка Ярослава Володимировича на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В: 14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивований тим, що 18 грудня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого відповідачка взяла у позивача в борг гроші в розмірі 156 000,00 грн, що на момент укладення договору позики становили 6 500,00 дол. США, строком до 18 червня 2020року. Однак, у визначений договором строк відповідачка гроші не повернула, чим порушила взяте на себе зобов?язання. Позивач вказував, що відповідно до пункту 1.2 договору позики, сторони узгодили, що у випадку зміни курсу гривні до долара США, позика підлягає поверненню таким чином, що розмір повернутої позики відповідав доларовому еквівалентові позики за курсом Національного банку України продажу доларів США, станом на дату повернення позики. Оскільки борг мав бути повернутий у повному обсязі 18 червня 2020 року, а станом на вказану дату офіційний курс гривні до долара США становив 26,776 грн, тому заборгованість відповідача перед позивачем за тілом боргу становить 174 044,00 грн. У зв?язку з порушенням виконання зобов?язання, взятого за умовами договору позики, позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 13 647,79 грн та пеню в розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення в сумі 1 869 232,56 грн. ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 2 056 924,35 грн. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті. Заочним рішенням Святошинського районного суд ум. Києва від 20 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 174 044,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 13 647,79 грн, пеню в розмірі 187 691,79 грн та судові витрати в розмірі 4 207,84 грн, а всього стягнено 379 591,42 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із невиконання відповідачкою своїх зобов?язань за договором позики, а тому сума боргу в сумі 174 044,00 грн, що розрахована по курсу гривні до долара США станом на 18 червня 2020 року, підлягає стягненню в судовому порядку. Оскільки відповідачка у встановлений строк своїх зобов`язань по поверненню взятих в борг коштів не виконала, з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з липня 2020 року по квітень 2021 року, що становить 13 647,79 грн, які були заявлені позивачем. Вирішуючи питання про стягнення пені в сумі 187 691,79 грн, суд першої інстанції керувався частиною третьою статті 551 ЦК України та виходив з того, що стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі, що майже в десять разів перевищує суму простроченого зобов`язання не можна вважати таким, що відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Ухвалою Святошинського районного суд ум. Києва від 05 квітня 2023 року поновлено строк на подання зави про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року залишено без задоволення. 26 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чуйко Я. В. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Святошинського районного суд ум. Києва від 20 січня 2022 року в частині стягнення пені в сумі 174 044,00 грн. та ухвалити нове рішення, яким встановити розмір пені у сумі 5 227,92 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції справу було розглянуто за відсутності відповідачки, яка не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Заявник вказує, що розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнено лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. На думку заявника, пеня становить 5 227,92 грн та розраховується наступним чином: за період з 18 червня 2020 року до 31 грудня 2020 року (197 днів), сума боргу - 174 044,00, процентна ставка - 3,000 % пеня становить 2 810,38 грн; за період з 01 січня 2021 року до 18 червня 2021 року (169 днів) сума боргу - 174 044,00, процентна ставка - 3,000 % пеня становить 2 417,54 грн. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02травня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суд ум. Києва. 18 травня матеріали справи надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду з викликом учасників справи. В судове засідання сторони не з`явилися. Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Чуйка Я.В. про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Чуйка Я.В.. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заочне рішення Святошинського районного суд ум. Києва від 20 січня 2022 року оскаржується в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені. В іншій частині заочне рішення Святошинського районного суд ум. Києва від 20 січня 2022 року не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що 18 грудня 2019 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого позивач дав у борг відповідачці гроші в сумі 156 000,00 грн, що на момент підписання договору в еквіваленті за домовленістю сторін становить 6 500,00 дол. США (пункт 1 Договору). Відповідно до пункту 1.2 договору позики, сторони узгодили, що у випадку зміни курсу гривні до долара США, позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики відповідав доларовому еквіваленту позики за курсом Національного банку України продажу доларів США станом на дату повернення позики. Згідно пункту 4 договору позики строк виплати повної суми боргу встановлено до 18 червня 2020 року, який може бути продовжений за взаємною згодою сторін. Даний договір позики укладений сторонами у письмовій формі та нотаріально посвідчений (а. с. 5-6). Однак, у зазначений договором строк відповідачка своїх зобов`язань не виконала, кошти не повернула. Пунктом 9 договору позики, укладеного між сторонами, передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики (її частину), він зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу, а також пеню у розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповіда. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Як вбачається з приписів статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зроблено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16 (провадження № 14-360цс19). Факт укладення між сторонами договору позики не виконання його зобов?язань установлено судом першої інстанції. Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (третє речення першого абзацу частини першої статті 1048 ЦК України). Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14). Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 203/1330/20 (провадження № 61-8410св21). У справі, яка переглядається, встановлено, що пеню сторони визначили у розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Таким чином облікова ставка Національного банку України в даному випадку не застосовується. Враховуючи, що відповідачка зобов`язувалась повернути борг 18 червня 2020року, на день звернення позивача до суду минуло 362 дня, тому пеня за вказаний період становить 1 890117,84 грн (174 044,00 грн х 3% х 362 дні). Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з вимогами частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Суд вважає, що стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі, що майже в десять разів перевищує суму простроченого зобов`язання не можна вважати таким, що відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що цей розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано вважав можливим зменшити розмір неустойки до 187 691,79 грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Посилання заявника на постанову Верховного Суд увід 18 квітня 2019 року у справі № 914/1126/14 щодо застосування подвійної облікової ставки Національного банку України є безпідставними, оскільки аналіз вказаної постанови свідчить про те, що правовідносини, які виникли у сторін справи № 914/1126/14, регулюються ГПК України, а тому Верховий Суд за обставин справи застосував частину другу статті 343 ГК України, яка не підлягає застосуванню у цій справі. Київський апеляційний суд також відхиляє аргументи заявника про те, що ОСОБА_2 не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, оскільки на в матеріалах справи є рекомендоване повідомлення з відміткою про отримання ОСОБА_2 ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року про призначення справи до розгляду на 20 січня 2022 року (а. с. 47), що свідчить про її обізнаність про дату, час та місце розгляду справи. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чуйка Я. В. без задоволення, а заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення в цій частині немає. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Чуйка Я. В. без задоволення, а заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чуйка Ярослава Володимировича залишити без задоволення. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна