Постанова Київський апеляційний суд № 759/10420/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 липня 2023 року м. Київ Справа № 759/10420/22 Провадження №22-ц/824/4183/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Карпенка В.Р. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Тарасовою Ліною Олександрівною, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, - В С Т А Н О В И В: У червні 2022 року. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 3222488201:01:007:5102 та будинок реєстраційний номер 2004667232224, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо вказаної земельної ділянки та будинку, розташованого на ній. В обгрунтування посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номер 3222488201:01:007:5102 та житловий будинок реєстраційний номер 2004667232224 за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити вчиняти будь-які дії. Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Тарасова Л.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Зокрема зазначає про те, що позивачем не доведено реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Крім того, під час оцінки співмірності суду необхідно врахувати безпосередній зв`язок про забезпечення позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. За загальним правилом, встановленим ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Однак, накладаючи арешт на нерухоме майно, суд не з`ясував, чи все майно належить на праві власності Відповідачці, яка його орієнтовна вартість, чи не порушене правило про співмірність, та взагалі не надана оцінка співмірності заходів забезпечення позову. Забезпечення позову шляхом накладання арешту на земельну ділянку та житловий будинок ОСОБА_2 був неправомірним втручанням у право приватної власності, оскільки не було додержано пропорційності («справедливого балансу») приватних інтересів Відповідачки до вжиття забезпечення позову. Земельна ділянка та будинок в с.Шпитьки, Бучанського району Київської області належать ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності з її чоловіком ОСОБА_3 , і є єдиним помешканням сім`ї. Арешт вказаного майна порушує права і законні інтереси як Відповідачки, так і членів її сім`ї, які є його власниками, зареєстрованими та проживають у ньому. Також, постановлена ухвалою суду заборона вчиняти будь які дії, без переліку таких дійвзагалі виходить за межі повноважень суду, оскільки до вказаних дій може бути віднесено як користування зазначеним в ухвалі майном, так і взагалі будь які дії, що є порушенням загальних правових принципів і основних прав людини. У відзиві на апеляцій скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність та обґрунтованість постановленої ухвали, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. В судове засідання учасники справи не з`явилися. ОСОБА_2 до суду надала клопотання, в якому просила справу розглянути за її відсутності та відсутності її представника. ОСОБА_1 до суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він проходить службу в Збройних Силах України. Колегія суддів відхиляє таке клопотання та вважає його необґрунтованим, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення). Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом оформлюється письмовими наказами по особовому складу. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Отже, заявник не надав суду достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, оскільки до клопотання не додано наказ по особовому складу, а відтак, клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу та задовольняючи заяву про забезпечення позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття забезпечення позову у вказаній справі може порушити майнові права та інтереси позивача до ухвалення судом рішення, а тому дійшов висновку, що в даному випадку є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Проте, колегія суддів не може погодитись в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Встановлено, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номер 3222488201:01:007:5102 та житловий будинок реєстраційний номер 2004667232224 за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити вчиняти будь-які дії. Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч.1 п.2 та п.4 позов забезпечується забороною вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмету спору. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Відповідно до роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконанні можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантуватй виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосудця і задоволених вимог позивача (заявника) Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 1 350 000 грн.- основної суми позики, 3% річних в сумі 1 907 грн., пеню в розмірі 11 468,50 грн. інфляційні втрати в сумі 1 400, 24 грн. Накладаючи арешт на земельну ділянку з кадастровим номер 3222488201:01:007:5102 та житловий будинок реєстраційний номер 2004667232224 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві вприватної власності суд унеможливив перехід права власності зазначеного майна до інших осіб. Тобто, вжиття такого заходу є достатнім для виконання рішення суду в даній справі, а також забезпечує ефективний спосіб захисту позивача в межах заявлених позовних вимог, оскільки накладення арешту унеможливлює перехід права власності на іпотечне майно до інших осіб, відповідно не виникне необхідність залучення до розгляду справи інших осіб та збільшення позовних вимог. Задовольняючи заяву про забезпечення позову в повному обсязі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обрані позивачем способи шляхом заборони вчиняти будь-які дії не направлені на забезпечення виконання можливого рішення суду про стягнення боргу та не забезпечать ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки Позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси Позивача на той випадок, коли Відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Суд першої інстанції не обґрунтував свій висновок, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії може призвести до утруднення чи неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову про стягнення боргу Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого королівства») положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. Апеляційний суд встановив, що за обставинами даної справи відсутні підстави вважати, що незастосування всіх одночасно, вказаних в заяві представника Позивача заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання можливого рішення суду в даній справі. Апеляційний суд приходить до висновку, що вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Відповідача щодо розпорядження майном, яке фактично перебуває у його власності, та забезпечує збереження балансу інтересів сторін та узгоджувалось із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності. Висновок суду про необхідність вжиття судом першої інстанції одночасно з накладенням арешту, інших заходів забезпечення позову є помилковим та порушує вищенаведений баланс. Так, предметом даного позову є вимога про стягнення боргу з відповідача за договором позики. Отже, інші, окрім арешту, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову очевидно є неспівмірними з предметом заявлених у справі позовних вимог, є невиправданим надмірним обмеженням прав власника на спірне майно. З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів Позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог Заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, який Заявник просив вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, суд мав прийти до висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову частково, а в задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовити. Відповідно до правових висновків викладених у постанові від 19.02.2021 р. у справі № 643/12369/19 Верховний Суд виходить з того, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (судця) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог: пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові. Верховний Суд роз`яснив, що: арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна; заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном. Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. Згідно ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями зокрема є ухвали. Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається зокрема з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Але суд першої інстанції «мотивує» оскаржувану ухвалу лише цитуванням норм ЦПК України, що регулюють вжиття судом заходів забезпечення позову та посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», але фактично оскаржувана ухвала не містить мотивувальної частини судового рішення, судом ніяким чином не обґрунтована доведеність Заявником необхідності застосування інших заходів забезпечення позову окрім накладення арешту. Тобто фактично мотивувальна частина в оскаржуваній ухвалі взагалі відсутня і зводиться лише до цитування норм процесуального законодавства та Постанови Пленуму Верховного Суду України, що регулюють забезпечення позову. Відповідно до абзацу 3 пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали. Невмотивованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції щодо застосування судом інших заходів забезпечення позову окрім накладення арешту залишає нез`ясованим факт існування обставин стосовно того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Зазначена ж обставина, згідно з частиною 3 статті 153 ЦПК України, є фактично умовою застосування заходів забезпечення позову. Відсутність такої умови перешкоджає застосуванню таких заходів забезпечення. Внаслідок чого оскаржувана ухвала про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії не лише не містить умови для їх застосування, але й не відповідає змістовній меті застосування цих засобів: забезпечення виконання потенційно можливого рішення, яким позовні вимоги Позивача будуть задоволені. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок ОСОБА_2 є неправомірним втручанням у право приватної власності, оскільки не було додержано пропорційності («справедливого балансу») приватних інтересів Відповідачки до вжиття забезпечення позову, оскільки земельна ділянка та будинок в с.Шпитьки, Бучанського району Київської області належать ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності з її чоловіком ОСОБА_3 , і є єдиним помешканням сім`ї арешт вказаного майна порушує права і законні інтереси як Відповідачки, так і членів її сім`ї, які є його власниками, зареєстрованими та проживають у ньому, не заслуговують на увагу та відхиляються судом, як безпідставні, оскілки, згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_2 є єдиним власником земельної ділянки з кадастровим номер 3222488201:01:007:5102 та житлового будинку реєстраційний номер 2004667232224 за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування ухвали суду про забезпечення позову в частині встановлення заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна із постановлення нового рішення про відмову в задоволенні заяви в цій частині. Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Розподіл судових витрат, в тому числі і щодо оскарження ухвали про забезпечення позову, має бути зроблено районним судом по завершенню розгляду даної цивільної справи, в порядку ст.141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 149, 150, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Тарасовою Ліною Олександрівною, - задовольнити частково. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року скасувати в частині заборони ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна: земельної ділянки з кадастровим номер 3222488201:01:007:5102 та житлового будинку реєстраційний номер 2004667232224 за адресою: АДРЕСА_1 . Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви в цій частині. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна