Постанова 4857 № 460/8318/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/8318/23 пров. № А/857/11247/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевич Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі № 460/8318/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій,- суддя в 1-й інстанції Гудима Н.С., час ухвалення рішення 24.05.2023 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 24.05.2023 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд: -визнати протиправною відмову відповідача у призначенні житлової субсидії, що викладена у листі від 09.03.2023 №8119-4801/В-02/8-1700/23; -зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву від 14.12.2022 та призначити житлову субсидію ОСОБА_1 з моменту початку опалювального сезону за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вона є внутрішньо переміщеною особою та на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що звернулася до відповідача з заявою про призначення субсидії за адресою реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 . Проте, відповідачем протиправно відмовлено в призначені субсидії. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі № 460/8318/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що з врахуванням всіх показників та доходів всіх членів сім`ї субсидія для позивача за адресою фактичного проживання як внутрішньо переміщена особа в м.Здолбунів не передбачена. Таким чином, апелянт вважає, що відповідач та суд першої інстанції фактично позбавили її права на отримання субсидії. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі № 460/8318/23 та задовольнити позовні вимоги. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. Фактичним місцем проживання якої є АДРЕСА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 немає права на отримання субсидії за зареєстрованим місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, виданого на її ім`я. Відповідно до довідки від 21.04.2022 №5607-7000883700 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Фактичним місцем проживання є АДРЕСА_2 . 15.12.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою про отримання житлової субсидії за зареєстрованим місцем проживання (м. Краматорськ). 06.01.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 житлової субсидії. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, на звернення позивача щодо призначення субсидії, листом від 09.03.2023 за №8119-4801/В-02/8-1700/23 повідомило, що підстави для призначення субсидії на житло, в якому вона зареєстрована, але тимчасово не проживає, відсутні. Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні житлової субсидії, позивач звернулася до суду з даним позовом. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Предметом розгляду даної справи є наявність підстав для отримання житлової субсидії за зареєстрованим місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулює Закон України від 09.11.2017 року №2189-VIII «Про житлово - комунальні послуги» (далі по тексту - Закон №2189-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2189-VIII предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Пунктом 5 ст.1 Закону №2189-VIII визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Приписами п.7 ч.1 ст.4 Закону №2189-VIII встановлено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належать, зокрема, встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі. З аналізу наведених норм спеціального Закону, яким врегульовано правові відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг, слідує, що єдиним органом, який може визначати на законодавчому рівні умови призначення та порядок надання громадянам житлових субсидій, є Кабінет Міністрів України. Умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату управління багатоквартирним будинком, користування житлом або його утримання, послуг з транспортування та розподілу природного газу та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива визначає Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848 (далі по тексту - Положення №848; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п.3 Положення №848 житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку. За змістом п.4 Положення №848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках). Згідно з п.22 Положення №848 житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства: які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку); які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому на підставі договору наймання (оренди) житла (далі - орендарі), за рішенням суду, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, у разі, коли їм нараховується плата за житлово-комунальні послуги; які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому без укладеного договору наймання (оренди) житла, у разі, коли вони є внутрішньо переміщеними особами. У випадках, передбачених абзацами третім і четвертим цього пункту, склад домогосподарства декларується заявником під час звернення за призначенням житлової субсидії з додаванням до заяви відповідних документів, що підтверджують проживання за фактичною адресою домогосподарства. Житлова субсидія не може призначатися одночасно за зареєстрованим місцем проживання особи та за місцем її фактичного проживання. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що житлова субсидія є безповоротною адресною допомогою споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що фактично проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги. Таким чином, як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, юридично значущим фактом є саме фактичне проживання особи за тією адресою, за якою призначається житлова субсидія, і споживання житлово-комунальних послуг за цією адресою. Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується апелянтом, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. Фактичним місцем проживання якої є АДРЕСА_2 . З мотивів вищенаведеного, апеляційний суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 немає права на отримання субсидії за зареєстрованим місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не проживає та не споживає житлово-комунальних послуг за цієї адресою. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі № 460/8318/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 02.08.2023 року