Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/3693/22-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/3693/22-а Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк О.В. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 02 серпня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : в жовтні 2022 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 12.07.2021 №Ф-107153-56 на суму 37788,74 грн. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.05.2023 адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державним реєстратором припинено державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 від 15.08.2022, номер запису 200380060001021514. Згідно з даними інтегрованої картки платника податків у позивача наявна заборгованість по єдиному соціальному внеску за періоди з 2017 року по 4 квартал 2020 року в сумі 37788,74 грн. Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-107153-56 від 12.07.2021 на суму 37788,74 грн. Згідно наявних в справі податкових декларацій про майновий стан і доходи за період 2017-2020 роки, виписок з банківського рахунку ФОП за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 підтверджується відсутність доходів у позивача з 01.01.2017 по 30.11.2020. Вважаючи вимогу про сплату боргу протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Законодавчо вирішено списати зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування та не отримували доходу упродовж з 01.01.2017 по 01.12.2020, за визначених законодавцем умов і процедурою. Судом першої інстанції встановлено, що позивач не скористався зазначеною можливістю щодо списання зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування та не отримували доходу упродовж з 01.01.2017 по 01.12.2020, так як йому було невідомо про існування боргу зі сплати єдиного соціального податку. Також позивач стверджував, що не отримував від відповідача вимог про сплату боргу з єдиного соціального податку та будь-якої інформації про наявність такого боргу. На думку суду першої інстанції, факт невикористання позивачем процедури списання недоїмки зі сплати внеску, ніяким чином не доводить законність вимоги, оскільки законодавчо визначено, що вона прийнята на підставі дискримінаційних норм права. Крім того, позивачем доведено факт того, що про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) останній дізнався 07.09.2022 під час ознайомленням із матеріалами виконавчого провадження, на підставі якого і відкрито виконавче провадження, що підтверджується матеріалами справи. Підсумовуючи вищенаведене суд першої інстанції зазначив, що позивач не скористався можливістю щодо списання зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування та жодних доходів від підприємницької діяльності у період з 01.01.2017 по день внесення запису про припинення реєстрації як фізичної особи-підприємця у державному реєстрі - не отримував. На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування відповідачем боргу з єдиного соціального внеску та винесення вимоги про сплату боргу, як фізичній особі-підприємцю, який не отримує дохід, за цей період є протиправним. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За приписами абзаців першого, третього - п`ятого частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. 03.06.2020 опубліковано Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 № 592-ІХ, яким законодавець визнав дискримінаційними норми закону про ЄСВ, стосовно нарахування та сплати єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями, які не отримують дохід (далі - Закон №592-ІХ), та вніс наступні зміни до пункту 2 частини першої статті 7 Закону, а саме: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ вбачається, що його прийняття обумовлено, зокрема тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід. Крім цього, розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ доповнено пунктом 9-15. Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-УІ (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. Законом України від 04.12.2020 №1072-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 04.12.2020 №1072-ІХ внесено зміни до п. 9 прим. 15 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Цими змінами процедури, передбачені при списанні сум недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів і пені на виконання вимог Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» продовжені до 01.03.2021. Відповідно до внесених Законом №1072-ІХ змін підлягають списанню у порядку, визначеному Законом №2464-VІ, несплачені станом на 01.12.2020 суми недоїмки, нараховані фізичним особам - підприємцям (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за період з 01.01.2017 до 01.12.2020, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо дотримано такі умови: - такими платниками у відповідних місяцях періоду з 01.01.2017 до 01.12.2020 не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб; - якщо до 01.03.2020 подано необхідні документи, а саме: а) для фізичних осіб - підприємців (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування): - заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, яка подається державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця (якщо така заява не подавалася раніше); - заяву про списання заборгованості; - звітність відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону №2464-VI за період з 01.01.2017 до 01.12.2020, які подаються до податкового органу за основним місцем обліку (якщо така звітність не подавалася раніше або була подана з помилками). Отже, законодавець визначив, що фізичні особи-підприємці, які обрали загальну систему оподаткування і не отримували доходу, дискримінували по відношенню до фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та не отримували доходу. Таким чином законодавчо вирішено списати зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців, за визначених законодавцем умов і процедурою. Тобто, передумовою для списання несплаченої суми недоїмки, нарахованої платникам єдиного внеску, є звернення платника із відповідною заявою до контролюючого органу, а також подання державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи-підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу звітності. Таким чином, норми вказаного законодавства передбачають здійснення певних активних дій з боку суб`єкта господарювання спрямованих на реалізацію вказаних положень. В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював наступний правовий висновок: особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Крім того, посилаючись на ухвалу Великої Палати Конституційного Суду України від 13.04.2021 у справі №1-302/2019 (7130/19) про закриття конституційного провадження, позивач зазначає, що Велика Палата Конституційного Суду України зробила висновок, що Законом України від 13.05.2020 №592-ІХ скасовано обов`язок фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності), осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та членів фермерського господарства сплачувати мінімальний розмір єдиного соціального внеску за місяці, у яких не було отримано доходу (прибутку). Разом з тим, Закон України від 13.05.2020 №592-ІХ набрав чинності з 01.01.2021. Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-107153-56 від 12.07.2021, згідно з якою позивачу визначено грошове зобов`язання з єдиного соціального внеску за 2018, 2019, 2020 роки в загальному розмірі 37788,74 грн, прийнята відповідачем відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції, чинній впродовж цих календарних років. Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано доказів подання до податкового органу заяви про списання несплаченої станом на 01.01.2021 суми недоїмки, нарахованої ОСОБА_1 у відповідності до пункту 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Тобто, позивач не перевірив наявність у нього недоїмки, не подав відповідну заяву та звітність з нарахування ЄСВ самостійно до 01.03.2020, у зв`язку з чим не скористався зазначеною можливістю щодо списання зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску фізичних осіб-підприємців. При цьому, рішення про списання такої недоїмки приймається контролюючим органом після аналізу та перевірки поданих суб`єктом господарювання документів, а тому твердження про безумовне списання позивачеві такої заборгованості є лише його припущенням. Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення адміністративного позову. Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, при розгляді справи судом першої інстанції не надано оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області задовольнити повністю. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.