Постанова 4852 № 160/26901/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 липня 2023 року м. Дніпросправа № 160/26901/21 Головуючий суддя І інстанції Горбалінський В.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 року в адміністративній справі №160/26901/21 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 41449.20 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 року адміністративний позов Головного управління ДПС у Дніпропетровській області було задоволено. Стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати з фізичних осіб у сумі 41449.20 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що податкові зобов`язання за податковими повідомленнями-рішеннями, на підставі яких була сформована сума податкового боргу були нараховані податковим органом протиправно. Зауважено, що частина податкового боргу, яка була нарахована на підставі податкового повідомлення-рішення від 01.11.2017 року №132865-0000, була звернута до стягнення поза межами строку, визначеного ПК України. Відзив від позивача на адресу суду не надходив. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є платником податків, зборів (обов`язкових платежів) і перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області. Податковий борг ОСОБА_1 виник на підставі: - заборгованості зі сплати орендної плати з фізичних осіб у розмірі 31 309,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №132865-0000 від 01.11.2017 року; - заборгованості зі сплати орендної плати з фізичних осіб у розмірі 2 535,05 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №117710-0000-0403 від 29.10.2018 року; - заборгованості зі сплати орендної плати з фізичних осіб у розмірі 2 535,05 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №254075-5550-0403 від 26.04.2019 року; - заборгованості зі сплати орендної плати з фізичних осіб у розмірі 2 535,05 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №10557-0415-0403 від 02.12.2020 року; - заборгованості зі сплати орендної плати з фізичних осіб у розмірі 2 535,05 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №593022-2409-0403 від 23.04.2021 року. 19.03.2019 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області надсилалась ОСОБА_1 податкова вимога форми «Ф» №33884-55/26 на загальну суму 40 156,28 грн. Відповідачем податковий борг у добровільному порядку не сплачений, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правомірним є стягнення з відповідача суми податкового боргу у загальному розмірі 41449.20 грн., оскільки доказів самостійного погашення заборгованості останній суду не надав. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Приписами п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Положеннями ст. 54 Податкового кодексу України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. Відповідно до п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, у разі коли сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. Згідно з п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. При цьому, положеннями п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Так, відповідно до п. 59.1, п. 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Згідно пунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. За правилами пункту 95. 4 ст. 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов`язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення №132865-0000 від 01.11.2017 року, №117710-0000-0403 від 29.10.2018 року, №254075-5550-0403 від 26.04.2019 року, №10557-0415-0403 від 02.12.2020 року, №593022-2409-0403 від 23.04.2021 року направлялись на адресу реєстрації відповідача та були отримані останнім. Також, на адресу відповідача надсилалась податкова вимога від 19.03.2019 року № №33884-55/26, яка була повернута на адресу відповідача з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Згідно п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Відповідно до п. 42.5 ст. 42 Податкового кодексу України, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Таким чином, з огляду на встановленні обставини щодо наявності у відповідача, на час прийняття рішення судом першої інстанції, суми податкового боргу у розмірі, що останнім не спростовано, та зважаючи на дотримання контролюючим органом порядку стягнення заборгованості, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог. Що стосується посилань відповідача на пропуск податковим органом строку стягнення податкового боргу за податковим повідомленням-рішення від 01.11.2017 року №132865-0000, передбаченого ст. 102 Податкового кодексу України, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно з п.57.2 ст.57 Податкового кодексу України, у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування. Згідно п. 287.5 ст. 287 Податкового кодексу України, податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше,- за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення від 01.11.2017 року № 132865-0000 було отримано відповідачем 03.11.2017 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 9). Відтак, сума податкового зобов`язання за наведеним повідомленням-рішенням отримала статус податкового боргу 03.01.2018 року (після спливу 60 денного строку, передбаченого п. 287.5 ст. 287 Податкового кодексу України). В свою чергу, строк визначений ст. 102 Податкового кодексу України на стягнення наведеної суми податкового боргу спливав 03.01.2021 року. Між тим, відповідно до п. 52.2 Перехідних положень Податкового кодексу України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу. Відтак, починаючи з 18.03.2020 року строк на стягнення податкового боргу був зупинений в силу дії закону по останній календарний день місяця (включно). З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом податковий орган звернувся до суду 24.12.2021 року, тобто в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), що свідчить про безпідставність наведених доводів відповідача. Також, посилання відповідача на протиправність нарахування грошових зобов`язань за наведеними податковими повідомленнями-рішеннями, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними, оскільки оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження податкового повідомлення-рішення. Саме такий спосіб захисту прав платника податків визначений положеннями статей 55, 56 ПК України. В свою чергу, у межах розгляду справи про стягнення заборгованості, суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.08.2019 року по справі № 2340/4023/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Так, з матеріалів справи вбачається, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких була сформована спірна сума податкового боргу, відповідачем в судовому порядку оскаржені не були. Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311 ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 року в адміністративній справі №160/26901/21 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко суддя С.В. Сафронова