Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/971/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року справа №200/971/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 200/971/23 (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 057350004790 від 04.01.2023 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 14.12.2022 ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з урахуванням досягнення необхідного віку для призначення пенсії 50 років. В обґрунтування позову зазначила, що 14 грудня 2022 року звернулась через портал ПФУ із заявою про призначення їй пенсії. Пенсійним органом прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148. Рішення відповідача є протиправним та таким, що порушує конституційні права позивача на соціальний захист. При цьому відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.01.2023 року № 057350004790 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 14 грудня 2022 року на підставі пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Вирішено питання судових витрат по справі. Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги . Право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону № 1058 позивач набуде після досягнення 55 років. Проте позивачу на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах виповнилося 51 рік 5 місяців 5 днів. Суд першої інстанції, зобов`язуючи відповідача призначити позивачу пенсію, втрутився у дискреційні повноваження пенсійного органу, оскільки функції щодо призначення пенсії громадянам належать виключно органам Пенсійного фонду України. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП Діловодство спеціалізованого суду. Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України). Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему Електронний суд матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи. Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі Електронний суд. Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий 30.01.2009, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Відповідно до копії свідоцтва про шлюб від 08.06.1991 серії НОМЕР_3 громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклали шлюб, про що в книзі записів актом громадянського стану зроблено запис за №

111. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 18.03.1994, серії НОМЕР_4 , шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано. Відповідно до свідоцтва про шлюб від 04.10.2008 серії НОМЕР_5 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклали шлюб, про що в книзі записів актом громадянського стану зроблено запис за № 231. 14.12.2022 позивач, за допомогою Веб-порталу Пенсійного фонду України, звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 04.01.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (на заміну рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 19.12.2022 № 057350004790) прийняло рішення № 057350004790, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки заявниця не досягла 55-річного віку. В рішенні вказано, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж заявниці на дату звернення становить 35 років 08 місяців 17 днів, пільговий стаж заявниці становить 22 роки 02 місяці 24 дні. До страхового стажу роботи зараховані всі періоди. До пільгового стажу роботи зараховані всі періоди. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач на час звернення з заявою про призначення пенсії досягла пенсійного віку 50 років, має необхідний страховий та пільговий стаж, тому має право на призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом. Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України „Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах». За приписами статті 12 Закону № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення). Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ). Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20. Таким чином, відмова ГУ ПФУ в Донецькій області Михайлюченко Л.А., яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною. Щодо дискреційних повноважень пенсійного органу з призначення пенсій громадянам суд зазначає наступне. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Отже, враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що пенсійним органом встановлена наявність у позивача страхового стажу (35 років 08 місяців 17 днів) та пільгового стажу (22 роки 02 місяці 24 дні), що є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, колегія суддів вважає, що в даному спорі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд, а у пенсійного органу є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки це обов`язок призначити позивачу пенсію. Такий висновок суду повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в чисельних постановах, зокрема, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). На підставі викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивач, правильним є визначення судом першої інстанції обов`язку відповідачу призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 14 грудня 2022 року на підставі пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 200/971/23 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 200/971/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 02 серпня 2023 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 02 серпня 2023 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв