Постанова 4818 № 644/5397/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м. Харків справа № 644/5397/21 провадження №22-ц/818/1333/23 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого: Маміної О.В., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю секретаря:.Сізонової О.О. учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 стягувач - ОСОБА_2 особа чиї дії оскаржуються - державний виконавець Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Брижатий Володимир Дмитрович розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на порушення прав та законних інтересів протиправними рішеннями, неправомірними діями та бездіяльністю державного виконавця під час перебування виконавчого документа на виконанні в органі державної виконавчої служби та здійснення виконавчого провадження державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Брижатим Володимиром Дмитровичем, стягувач ОСОБА_2 , - скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року, постановлену суддею Поповою О.В., в с т а н о в и в : У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Брижатого Володимира Дмитровича щодо порушення строків перебування виконавчого документа на виконанні в органі державної виконавчої служби, порушення строків здійснення виконавчого провадження; закінченим виконавче провадження з примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду (справа №644/6503/15-ц, провадження №2/644/192/16), у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення - 1 рік, та закінченням присікальних строків здійснення виконавчого провадження - 6 місяців, застосувати наслідки закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, а саме зняти арешт з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй, та зняти заборону на відчуження, що накладена згідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.09.2015 року у справі №644/6503/15-ц, провадження №2/644/192/16 та вилучити запис про обтяження № 11376830 від 29.05.2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити її скаргу. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що судом не здійснено всебічного і повного з`ясування обставин справи. зауважує, що її права порушуються протягом шести років в зв`язку із відсутністю ефективного юридичного захисту. Вважає, що у державного виконавця не було законних прав для виконання рішення суду більше ніж 1 рік. У відзиві на апеляційну скаргу начальник Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Арутюн Барсегян просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Брижатим В.Д. в межах своїх повноважень та з дотримання строків прийняв до свого провадження виконавчий документ, в якому заявниця є боржником, підстав для закінчення виконавчого провадження на сьогоднішній час не має. Зазначений висновок суду відповідає фактичним обставинам справи. Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09.03.2016 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 22 січня 2013 року в розмірі 15567 гривень 57 коп. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2331 гривню 46 коп. В частині стягнення інфляційних витрат відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним було відмовлено. Рішення набрало законної сили 25 травня 2016 року. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.09.2015 року у справі №644/6503/15-ц, (провадження №2/644/192/16) накладено арешт на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , та заборонено її відчуження. На виконання рішення суду від 09.03.2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова видав виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми заборгованості за договором позики та суми судового збору. Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року було передбачено можливість добровільного виконання боржником судового рішення. Станом на час подання скарги боржником ОСОБА_1 рішення не виконано. Виконавчий лист, виданий 13 червня 2016 року. Постановою державного виконавця Індустріального ВДВС Брижатого В.Д. від 15.07.2016 року на підставі виконавчого листа, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, було відкрито виконавче провадження, (т.2, а.с.107). Вказане виконавче провадження №51682398 було завершено 26.09.2017. Згідно відмітки державного виконавця Брижатого В.Д. 26.09.2017 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Стягувач звернулась до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В.В. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляком В.В. від 18 липня 2018 року було відкрито виконавче провадження. У своїй скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що строк проведення виконавчих дій розпочався з 15.07.2016 та закінчився 15.01.2017, вважає дії приватного виконавця Попляка В.В. протиправними. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, що був чинним на момент видачі виконавчого листа, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців , інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом. Зі змісту прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10.2016 року, вбачається, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із неможливістю у повному обсязі чи частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Велика Палата Верховного Суду від 26.06.2018 року у постанові № 727/1256/16-ц зазначила, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання». З викладеного вбачається, що виконавчий лист на виконання рішення суду від 09.03.2016 року державним виконавцем Брижатим В.Д. було прийнято до виконання в межах строків, визначених Законом України «Про виконавче провадження» як в старій так і в новій редакції та розпочато виконавчі дії. Відтак, суд приходить до висновку, що виконавчий лист, виданий 13 червня 2016 року на підставі рішення суду від 09.03.2016 року, був поданий у передбачений чинним законодавством строк. Зі змісту прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05.10.2016 року, вбачається, що після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. У редакції Закону України «Про виконавче провадження», чинної станом на час відкриття виконавчого провадження, відсутня норма, щодо встановлення строку для виконання рішення суду. Тому доводи скарги щодо шестимісячного строку вчинення виконавцем виконавчих дій не ґрунтуються на вимогах Закону. Щодо доводів ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження та застосування наслідків закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 09.03.2016 року судова колегія зазначає наступне. Так, статтею 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за N 489/20802, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо). Положенням ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» визначений вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, серед яких немає оскарження дій, рішень та бездіяльності виконавця боржником через тривалість його виконання. Отже підстав передбачених спеціальною нормою ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» для закінчення виконавчого провадження і застосування наслідків закінчення немає. Крім того, рішення суду від 09.03.2016 року наразі залишається не виконаним. В постанові від 22 січня 2020 року по справі № 359/11170/15 Верховний Суд зазначив, що на підставі пункту 6 частини першої статті 49 Закону України № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення. Отже на цій підставі підлягає закінченню виконавче провадження з виконання рішень про стягнення періодичних грошових виплат, для яких законом встановлений кінцевий строк виконання (про стягнення аліментів до досягнення дитиною повноліття, про стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тощо). З огляду на викладене, виконавче провадження з примусового виконання рішення щодо стягнення визначеної судом суми заборгованості не підлягає закінченню на підставі наведеного законодавчого припису. Посилання в скарзі на ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV є безпідставним, оскільки норма зазначеної статті регулює строки здійснення державним виконавцем виконавчого провадження, недодержання яких не є підставою для закінчення виконавчого провадження. Ці строки є службовими і з огляду на їх правову природу та обов`язковість судових рішень, не знімають з виконавця зобов`язання виконати судове рішення. Ст.12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вирішив справу на підставі самостійно обраного заявником обсягу доказів і прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність тих обставин які б дозволяли задовольнити скаргу. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують. Ухвала суду постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина Повне судове рішення складено 02 серпня 2023 року.