Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/79/23

Справа № 352/79/23 Провадження № 22-ц/4808/831/23 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Луганської В.М., секретаря Петріва Д.Б., з участю ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, що вчинені під впливом тяжкої обставини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 16 травня 2023 року під головуванням судді Бабій О.М. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У січні 2023 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, що вчинені під впливом тяжкої обставини. Ухвалою Тисменицького районного суду від 07 лютого 2023 року відкрито провадження в справі. Розпорядженням голови Тисменицького районного суду від 08.03.2023 року справу передано до Івано-Франківського міського суду, на підставі п.2 ч.1 ст. 31 ЦПК України, оскільки після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2023 року справу прийнято до провадження. Позивачка ОСОБА_1 15 травня 2023 року подала заяву про забезпечення вказаного позову. Заява мотивована тим, що будинок та земельна ділянка, які були відчужені за оспорюваними договорами купівлі-продажу, на даний час зареєстровані за відповідачем. Останній має можливість переоформити такі на інше ім`я шляхом відчуження та на даний час вживає заходи з продажу будинку, що свідчить про бажання зробити розгляд цього спору та виконання майбутнього рішення неможливим. Відповідач здійснював та здійснює спроби у незаконний спосіб виселити з будинку осіб, що проживають в ньому: ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачку і її малолітню доньку ОСОБА_3 та прописаного у будинку ОСОБА_2 . ОСОБА_4 не повернув належне майно і земельну ділянку та відсутній з кінця 2021 року на території України. Посилаючись на те, що відповідач має реальні можливості вчиняти дії спрямовані на продаж спірного майна, що утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду і не сприятиме ефективному захисту порушених прав позивачів, а накладення арешту на майно відповідача і заборона йому вчиняти певні дії може реально забезпечити виконання рішення суду у цій справі, просила вжити заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на земельну ділянку за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1075708826258 та домоволодіння АДРЕСА_1 ; заборонити відповідачеві вчиняти певні дії: розпоряджатися і/або користуватися спірним майном, а саме: заборонити відповідачу продавати або передавати спірне майно, передавати грошові суми, перебудовувати будинок, здійснювати виселення всіх проживаючих осіб, а особливо осіб старшого віку та малолітніх, та здійснювати виселення та виписку зареєстрованої особи - ОСОБА_2 , або ж здійснювати реєстрацію, перереєстрацію інших осіб і таке інше по спірному майну до моменту ухвалення рішення судом. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 16 травня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду. Зазначає, що до заяви про забезпечення позову було долучено докази, що підтверджують ризики відчуження майна, а висновок суду про неподання таких є безпідставним. Невірними є посилання суду першої інстанції на те, що відповідач є власником майна з 2017 року та матеріали справи свідчать про те, що між сторонами існує триваючий спір, відкриті кримінальні провадження. Так відповідач не був і не є власником майна, оскільки реєстрації в держреєстрі не є підтвердження власності нерухомого майна і земельної ділянки. Саме тривалий спір та відкриті кримінальні провадження свідчать про те, що майно і земельна ділянка набуті незаконним шляхом через привласнення та шахрайські злочинні дії. Також, оскільки були вжиті заходи забезпечення у попередньому позові, введений воєнний стан та інші заходи тощо, хибним є твердження суду першої інстанції, що провадження в цій справі відкрито ще в лютому 2023 року та за період з 2017 року (вчинення оспорюваних правочинів), ні з часу відкриття провадження відповідач не відчужив нерухоме майно. Судом першої інстанції прийнято позицію сторони відповідача, яка базується тільки на голослівстві, поданій недостовірній інформації адвокатом відповідача та третіми особами. Окрім того відстежується особиста неприязнь та ненависть з особистих мотивів. Таким чином, безпідставним є посилання суду першої інстанції, що доводи позивачки не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому та у заяві не наведено посилань, що за наявності заборони на відчуження нерухомого майна, існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження відповідачем будинку та земельної ділянки на користь третіх осіб. Вказує, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, що підтверджують обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позовних вимог. При цьому, суд не має права порушувати право людини на життя та здоров`я людей та на захист порушених прав, і тому в цьому полягає незаконність і (або) необґрунтованість ухвали. Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу суду, якою задовольнити заяву про забезпечення позовних вимог в повному обсязі. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній. Інші учасники справи в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з їх неявкою не вбачає. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Встановлено, що ОСОБА_1 ,звертаючись з позовом в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 просила визнати угоди купівлі-продажу, серія та номер: 605 виданий 14.04.2017, недійсними, де земельна ділянка за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 1075708826258 та домоволодіння АДРЕСА_1 , що укладені між нею та відповідачем ОСОБА_4 . Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій у разі задоволення позову може бути ускладнено чи стане неможливим виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Фундаментними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. На обґрунтування поданої заяви про забезпечення ОСОБА_1 вказала, що відповідач має можливість переоформити на інше ім`я шляхом відчуження будинок та земельну ділянку, які були відчужені за оспорюваними договорами купівлі-продажу та на даний час зареєстровані за ним, вживає заходи з продажу будинку, що свідчить про бажання зробити розгляд цього спору та виконання майбутнього рішення неможливим. Також відповідач здійснював та здійснює спроби у незаконний спосіб виселити з будинку осіб, що проживають в ньому: ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачку і її малолітню доньку ОСОБА_3 та прописаного у будинку ОСОБА_2 . При цьому, відповідач не повернув належне майно і земельну ділянку та відсутній з кінця 2021 року на території України. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що така є необґрунтованою. До заяви не долучено доказів, що підтверджують ризики відчуження майна. Також відповідач є власником майна з 2017 року і в матеріали справи є дані про існування між сторонами триваючого спору, а також відкриті кримінальні провадження. В свою чергу, Тисменицьким районним судом провадження в цій справі відкрито ще в лютому 2023 року. Ні за період з 2017 року (вчинення оспорюваних правочинів) ні з часу відкриття провадження відповідач не відчужив нерухоме майно. Доводи позивачки не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому. У заяві не наведено посилань на те, що за наявності заборони на відчуження нерухомого майна, існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження відповідачем будинку та земельної ділянки на користь третіх осіб. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції. Заявниця не обґрунтувала, яким чином вжиття заявлених заходів забезпечення позову забезпечить позивачам реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, прийнятого на їх користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, враховуючи, що предметом позову у цій справі є визнання недійсними угод купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння, що укладені між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 755/5333/20, провадження № 61-17180св20, вказав, що предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів (договору позики та договору іпотеки). В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. При цьому, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення, ускладнити або зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Заявником не надано будь-яких доказів щодо спроможної вірогідності саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення, ускладнити або зробити неможливим ефективний захист та поновлення порушених прав позивачів. Також заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Оскільки при пред`явленні заяви про забезпечення позову не доведена повністю умова за заявленими вимогами, а саме достатньо обґрунтоване припущення щодо унеможливлення або утруднення виконання рішення по суті позовних вимог, ускладнення чи неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, не заслуговують на увагу посилання апелянта про безпідставність висновків суду першої інстанції, а також про порушення судом першої інстанції права людини на життя та здоров`я та на захист порушених прав. Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 (провадження № 61-21685св19) зазначив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Заявником не обґрунтовано, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися спірним майном до моменту ухвалення рішення судом призведе до неможливості ефективного захисту її порушених прав чи законних інтересів, за захистом яких вона звернулася. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 визнається наявність колишньої заборони на відчуження спірного нерухомого майна. Не заслуговують на увагу доводи апелянтки про те, що відповідач не був і не є власником майна та суперечать вимогам п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, згідно яких позов забезпечується саме накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно вимог заяви про забезпечення позову заявник просила накласти арешт на земельну ділянку та домоволодіння. Доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено, тому ухвалу слід залишити в силі, а апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення. Керуючись ст. 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 16 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанов и складено 02 серпня 2023 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.М. Луганська