Постанова 4805 № 295/8610/15-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/8610/15-ц Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. Категорія 18 Доповідач Микитюк О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Микитюк О. Ю. суддів Григорусь Н.Й. Борисюка Р.М. при секретарі Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу №295/8610/15-ц за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання договору недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. в м. Житомирі, встановив: У червні 2015 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №284/24-15 від 13.07.2007 в розмірі 249705,24 грн. В обґрунтування позову банк зазначив, що 13.07.2007 між ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №284/24-15, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 35000 доларів США зі сплатою 13,5% річних з кінцевим терміном повернення до 12 липня 2020 року. В подальшому з відповідачем було укладено додаткові угоди, за умовами останньої від 10.08.2012 було змінено валюту кредитування та переведено суму залишку по кредиту 27 249,90 доларів США в гривню за курсом 8,12 за один долар США, що склало 253157,73грн, змінено графік платежів, відсоткову ставку та термін повернення кредиту до 12 липня 2027 року. Проте, відповідачка не виконала умови цих зобов`язань і станом на 22.01.2015 року заборгувала банку 249705,24 грн. У серпні 2015 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов. Після уточнення позовних вимог остаточно просила визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг та визнати договір кредиту № 284/24-15 від 13.07.2007 недійсним. Зустрічні позовні вимоги обґрунтувала тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» не вчиняв дії щодо передачі їй грошових коштів (кредиту) в сумі 35000 доларів США, не задокументував в бухгалтерському та податковому обліку видачу іноземної валюти у такому розмірі. На думку відповідача, кредитний договір є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами договору без передання грошових коштів (кредиту), не породжує обов`язку позичальника повернути грошові кошти (кредит). Позивач до цього часу не виконав зобов`язання щодо надання з операційної каси банку грошових коштів (кредиту) в сумі 35000 доларів США з банківського особового клієнтського (поточного, 2620) рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором, шляхом оформлення видаткового касового документа - заяви на видачу готівки (кредиту) в сумі 35 000 доларів США, оформленої належним чином. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 березня 2020 року первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-банк» заборгованість за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007 у розмірі 249705,24 грн. та 2497,06 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог та про відмову у задоволенні первісного позову Банку. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам зустрічної позовної заяви. Апелянт, зокрема, вказує на те, що позивач не надав суду первісних бухгалтерських документів, які підтверджують отримання ОСОБА_1 з банківського (поточного) рахунку готівкову валюту у сумі 35000 доларів США за кредитним договором №284/24-15 від 13.07.2007. При цьому, невиконання банком грошового зобов`язання за кредитним договором, є підставою для визнання даного договору недійсним на підставі ч.1 ст. 1051 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що в кредитному договорі відсутня інформація про сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, умови кредитного договору є несправедливими для позивача, як споживача банківських послуг. Також зазначає, що на момент укладення спірного кредитного договору у Банка не було індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу, а тому з урахуванням положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» даний договір повинен бути визнаний недійсним. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено. Постановою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року постанова Житомирського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року скасована, справа направлена на новий апеляційний розгляд. У грудні 2022 року назву банку змінено з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Встановлено, що 13.07.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №284/24-15, за умовами якого кредитор надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та пільгового характеру використання грошові кошти в сумі 35000,00 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою 13,5% річних та погашенням суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання (т.1 а.с.10-15). 28 жовтня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту №284/24-15 від 13.07.2007 року, згідно якого з 20.10.2008 процентну ставку за користування кредитом визначено на рівні 15,00% річних, та визначено розмір ануїтетних платежів в розмірі 489,49 доларів США на місяць (т. 2 а.с.3) 30 вересня 2010 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін №2 до Договору кредиту №284/24-15 від 13.07.2007 року, згідно якого сторони дійшли згоди, зокрема, змінити схему погашення кредиту з ануїтентної на стандартну (т.2 а.с.5-6). 26 травня 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін №3 до Договору кредиту №284/24-15 від 13.07.2007 року, згідно якого сторони дійшли згоди викласти Договір кредиту в новій редакції. Пунктами 1.1.1. погашення кредиту буде здійснюватися на суму залишку по кредиту 30 279,90 доларів США (т. 2, а.с.9-15). 10 серпня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін №3 до Договору кредиту №284/24-15 від 13.07.2007 року, згідно якого сторони дійшли згоди змінити валюту кредиту та перевести суму кредиту 27249,90 доларів США із нарахованими процентами в сумі 3927,16 доларів США в гривню за курсом 8,12 грн за 1 долар США, що станом на дату укладення договору про внесення змін загалом становить 253157,73 грн. Зміна валюти здійснюється шляхом рефінансування наявної на дату укладення договору про внесення змін заборгованості за Договором кредиту (окрім нарахованих пені та штрафу); встановити максимальний ліміт кредитування в сумі 253157,73 грн., погоджено процентну ставку - 9,9 % річних та термін повернення кредиту до 12 липня 2027 року. Додатком до договору про внесення змін №3 є графік погашення кредиту (т.2 а.с.23-26). Також додаткові угоди від 30 вересня 2010 року, 26 травня 2011 року, 10 серпня 2012 року містять детальний розпис сукупної вартості, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту (т.2 а.с.7-8, 20-22, 27-31). Крім того, з наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що в період 10.08.2012 по 03.02.2014 ОСОБА_1 було здійснено 23 платежі в рахунок сплати відсотків за кредитом. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приписами частини першої статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Зі змісту статей 1048-1052 ЦК України вбачається, що істотними умовами кредитного договору є: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Частиною третьою статті 215 ЦК України як підставою недійсності правочину визначено недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу , відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Так, за частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанцій, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходили із того, що вимоги зустрічного позову є недоведеними та необґрунтованими, оскільки в укладеному між сторонами кредитному договорі та додатків до нього, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, валюта кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. При укладенні договору позичальник була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та проти підписання, погодилась на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки доказів протилежного позивачем не надано. Позивач скористувалась наданими їй відповідачем кредитними коштами та виконувала умови договору. Доводи апелянта про те, що банк не надав первісні бухгалтерські документи на підтвердження видачі кредитних коштів, що свідчить про безгрошовість оспореного договору, колегія суддів відхиляє, оскільки, як встановлено у процесі розгляду цієї справи, ОСОБА_1 протягом тривалого часу здійснювала погашення за кредитним договором, укладала додаткові угоди до нього, писала особисто заяви на реструктуризацію заборгованості, та лише у серпні 2015 року, після подачі банком позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, заявила про його недійсність та безгрошовість, незважаючи на сплату щомісячних платежів протягом тривалого часу. Факт часткового виконання зобов`язань за договором не спростовано та не досліджено судом. Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 215 ЦК України та ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 , з урахуванням принципу змагальності сторін, зобов`язана була довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення заявлених нею вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надала. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що недоліки у веденні бухгалтерського обліку мають наслідком застосування регулятором ринку фінансових послуг відповідних санкцій та притягнення до адміністративної/дисциплінарної відповідальності посадових осіб банку, але такі обставини не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним та не звільняють позичальника, у разі надання йому банком коштів, від повернення кредиту та сплати процентів за користування коштами. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів правомірності надання банком кредиту в іноземній валюті не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи з положень ст.526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно розрахунку заборгованості за Кредитним договором, станом на 22.01.2015 заборгованість ОСОБА_1 за Договором кредиту становить 249705,24грн., з яких: заборгованість за кредитом - 227704,99 грн., заборгованість за відсотками - 16093,05 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 1704,02 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 1410,86 грн., інфляційні витрати за кредитом - 1502,12 грн., інфляційні витрати за відсотками - 1290,20 грн. (т.1 а.с.5-6). Задовольняючи позовні вимоги Банку та стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором районний суд виходив з того, що банк свої обов`язки за кредитним договором виконав повністю, а відповідач свої договірні зобов`язання з повернення кредиту належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. Такі висновки суду є правильними та обґрунтованими, оскільки позивачем доведено факт отримання відповідачем кредиту та наявності заборгованості у відповідача, однак ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунків заборгованості наданої позивачем. Разом з тим, вимоги Банку щодо стягнення заборгованості за пенею підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність: по стягненню неустойки (штрафу, пені) - один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). ОСОБА_1 подала заяву про застосування строків позовної давності (т.1 а.с.27-38). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснила 03 лютого 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся 09 червня 2015 року, колегія суддів дійшла висновку, що банком пропущено строк позовної давності щодо частини платежів по пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 12.03.2014 по 09.06.2014 на суму 213,48 грн, про застосування якої заявлено відповідачем у справі (а.с.69-71). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вимоги АТ «Сенс Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків підлягають до часткового задоволення на суму 2901,40 грн, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості та судових витрат підлягає зміні. Керуючись ст.259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 березня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007 та судових витрат змінити, зменшивши розмір заборгованості з 249705,24 грн. до 249491,76 грн. та розмір судового збору з 2497,06 грн. до 2494,92 грн. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді