Постанова 4824 № 372/3603/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: №372/3603/21 номер провадження №22-ц/824/7757/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Білич І.М. суддів Лапчевська О.Ф., Слюсар Т.А. секретаря Рагушіній І.В. за участі: представника скаржника - адвоката Таран В.А. представника позивача - адвоката Максименка В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал Банк» на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Обухівського районного суду Київської області від 23 травня 2022 року Зінченко О.М., у цивільній справі №372/3603/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про захист прав споживача шляхом зобов`язання вчинити певні дії,- в с т а н о в и л а: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Універсал Банк» за результатами розгляду якого просив зобов`язати останнє реструктуризувати заборгованість позивача за кредитним договором №006-2008-494 від 05 березня 2008 року укладеного між ВАТ «Універсал Банк», яке в подальшому змінило своє найменування на АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що 05 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», яке в подальшому змінило своє найменування на АТ «Універсал Банк» та ним укладено кредитний договір № 006-2008-494, за умовами якого, відповідач надає позивачу грошові кошти в сумі 60 000 долари США, а позивач зобов`язується повернути кредит, а також сплатити проценти у розмірі 13,45% річних. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним договором, того ж дня між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, яким передано банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 18 серпня 2021 року позивач направив відповідачу заяву про реструктуризацію кредитної заборгованості у порядку п. 5 Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», у задоволенні якої банком було відмовлено з посиланням на пропуск строку для звернення з вказаною заявою. Позивач вважав, таку відмову протиправною, оскільки, згідно пп. 3 п. 7 Перехідних Положень Закону України «Про споживче кредитування», реструктуризація зобов`язань передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім випадків, зокрема, у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява. На час набрання чинності вказаним Законом, на розгляді у суді перебувала справа про визнання кредитного договору № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року недійсним, судове рішення по якій ухвалено 09 серпня 2021 року. Враховуючи наведене, із заявою про реструктуризації боргу він звернувся до відповідача у строк, встановлений Законом. Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано АТ «Універсал Банк» реструктуризувати заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №006-2008-494 від 05 березня 2008 року, що був укладений між ВАТ «Універсал Банк», яке в подальшому змінило своє найменування на АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2023 року заяву АТ «Універсал Банк» про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення. Не погоджуючись із заочним рішенням суду, АТ «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, просило заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що згідно приписів Закону України «Про споживче кредитування», строком подачі позивачем заяви про проведення реструктуризації валютного кредиту був термін з 23 квітня 2021 року по 23 липня 2021 рік. Однак, із відповідною заявою до банку він звернувся 18 серпня 2021 року, тобто з пропуском строку на подання такої заяви. При цьому, перебування на розгляді суду справи № 756/11753/20 про визнання кредитного договору № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року недійсним, не може свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки позивач не з`являвся у судові засідання по вказаній справі які були призначені на: 16 лютого, 01 квітня, 24 травня, 23 червня, 09 серпня 2021 року та мав нагоду подати заяву про залишення позову без розгляду до судових засідань, призначених на 24 травня та 23 червня 2021 року. Крім того, Законом чітко встановлено, що у разі пропуску строку на звернення із заявою про проведення реструктуризації, кредитор має право продовжити даний строк за клопотанням позичальника, в разі поважності причин його пропуску. Проте, жодних клопотань про продовження такого строку, позивач до заяви не долучив, у самій заяві зазначене питання не порушив. Крім того, за іпотекодавцем ОСОБА_3 , крім квартири, що є предметом іпотеки, зареєстровано на праві власності житловий будинок, що свідчить про невідповідність зобов`язань за кредитним договором умовам Закону. Також скаржник вважав, що судом було порушено умови та порядок проведення заочного розгляду справи, який передбачений ст.ст. 280, 281 ЦПК України. 18 квітня 2023 року від позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу з яких вбачається, що останній не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін. Зазначаючи, що сам по собі факт наявності судового спору між кредитодавцем та позичальником відносно договору щодо якого подається заява про реструктуризацію, є підставою, в силу п.п. 3 п. 7 Перехідних Положень Закону України «Про споживче кредитування», для відрахування строку для подання цієї заяви більш ніж три місяці з дня набрання чинності Законом, але не пізніше двох місяців з дня набрання чинності рішенням суду. Таким чином, враховуючи наявність між сторонами спору у справі № 756/11753/20, вважав, що із заявою про проведення реструктуризації він звернувся у строк, встановлений Законом. Посилання скаржника на неналежне дослідження судом першої інстанції питання невідповідності зобов`язання позивача вимогам Закону, є необґрунтованим та протиправним. Дана справа була розглянута судом з дотриманням порядку проведення заочного розгляду справи. У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, зазначених у ній. Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Так, судом при розгляді справи встановлено, що 05 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 006-2008-494 згідно п. 1.1.якого, банк зобов`язався надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти у сумі 60 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути кредит, а також сплатити проценти у розмірі 13,45 % річних в порядку, на умовах та в строки визначені договором. Кредит надано на споживчі потреби (п. 1.3 договору) (т. І а.с. 05-10). З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, 05 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (т. І а.с. 67-70). Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року у справі № 756/11753/20 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про захист прав споживачів шляхом визнання кредитного договору недійсним (т. І а.с. 18-19). Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 серпня 2021 року у справі № 756/11753/20 позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про захист прав споживачів шляхом визнання кредитного договору недійсним залишено без розгляду (т. І а.с. 20-21). 18 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Універсал Банк» із заявою, у якій просив реструктуризувати його заборгованість за кредитним договором № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року (т. І а.с. 23-25, 26). Листом від 02 вересня 2021 року АТ «Універсал Банк» повідомило ОСОБА_1 про те, що банком прийнято рішення про відмову у задоволенні надісланої ним заяви 27 серпня 2021 року про здійснення реструктуризації за кредитним договором (т. І а.с. 27). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на дату набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті, між позивачем та відповідачем перебував у Оболонському районному суді міста Києва судовий спір про визнання кредитного договору недійсним (справа № 756/11753/20), а відтак, строк для подання заяви про реструктуризацію в силу підпункту 3 пункту 7 Перехідних Положень Закону України «Про споживче кредитування», збільшився на час розгляду цієї справи та граничним строком подання заяви в даному випадку був жовтень 2021 року, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано представником відповідача. Зазначаючи також при цьому, що у позивача відсутнє будь яке інше житлове нерухоме майно у власності, предмет іпотеки є єдиним його місцем проживання, позивач є іпотекодавцем свого єдиного місця проживання, а відтак, на спірні відносини між позивачем та відповідачем поширюються вимоги абзацу 2 пункту 7 Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту. 23 квітня 2021 року набув чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» і розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 7, яким передбачено, що зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом. Відповідно до пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом. Згідно п.п. 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків, зокрема, у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі; Звертаючись до суду, позивач просив зобов`язати відповідача реструктуризувати заборгованість за кредитним договором №006-2008-494 від 05 березня 2008 року, посилаючись на його неправомірну відмову у задоволенні заяви від 18 серпня 2021 року про реструктуризацію кредитної заборгованості, з підстави пропуску строку на звернення з такою заявою. Колегія суддів вважає, що висновки суду про дотримання позивачем строків звернення до відповідача з заявою про реструктуризацію боргових зобов`язань за кредитним договором № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи та повністю узгоджувалися з діючими нормами законодавства. Відповідно до абз.2 підпункту 3 пункту 7 Розділу 1У «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» законодавець встановив варіанти строків для позичальника на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за якими подається заява, та /або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотеко держателем про задоволення вимог іпотеко держателя, та за відсутності рішення суду, що набрало законної сили: заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності п.7 Розділу 1У Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі. В той же час, судом першої інстанції не було взято до уваги, те, що позивачем за результатами розгляду ставиться питання щодо зобов`язання відповідача реструктуризувати заборгованість без визнання права на проведення такої реструктуризації як і визнання неправомірною відмову банку у проведенні. Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частинами 1-2 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно ч.ч. 1-2 ст. 5 ЦК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (стаття 13 ЦПК України). Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Однак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач фактично оскаржує дії банку, щодо відмови у задоволенні його заяви про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості, при цьому, вимоги щодо визнання дій щодо такої відмови неправомірними та незаконними, позивач не заявляє. Разом з тим, сама по собі позовна вимога про визнання зобов`язання відповідача здійснити реструктуризацію заборгованості, за обставин даної справи, не призведе до захисту права, яке вважає порушеним позивач. На вищевказані обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову. Пунктом 2 ч.1 ст.374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2022 року скасувати та постановити нове, за яким: ОСОБА_1 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» 3 405 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 19 липня 2023 року. Суддя-доповідач: Судді: