Постанова КАС ВС № 620/3683/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 року м. Київ справа № 620/3683/19 адміністративне провадження № К/9901/7612/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., за участі: секретаря судових засідань: Жураковської Б.М., представника Позивача: Кінебаса О.М., представника Відповідача: Лисиці О.С., розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року (суддя Ткаченко О.Є.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року (головуючий суддя Оксененко О.М., судді: Лічевецький І.О., Мельничук В.П.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень, вимоги, ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1.Короткий зміст позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (надалі також - Відповідач, скаржник), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2019 року №00009751305; - визнати про протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2019 року №00009691305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 787675,50 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2019 року №00009651305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2081532,04 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2019 року №00009661305; - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 26 липня 2019 року №Ф-0000972130; - визнати протиправним та скасувати рішення від 26 липня 2019 року №00009731305 про застосування штрафних санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; - визнати протиправним та скасувати рішення від 26 липня 2019 року №0009741305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску; - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 04 жовтня 2019 року №Ф-219999-53. Позов обґрунтовано тим, що наданими документами підтверджується отримання економічного ефекту у вигляді прибутку, а також можливість встановити, що замовниками послуг були відомі в Україні юридичні особи, які здійснюють діяльність в більшості регіонів України, що обумовлювало необхідність залучення ряду фізичних та юридичних осіб для поширення рекламних матеріалів. Ці документи містять чітку деталізацію, яка дозволяє визначити, які саме рекламні матеріали, в яких містах, в який період та в якій кількості поширювалися, а фотографії підтверджують реальність цих робіт. Посилання ж контролюючого органу на те, що йому невідомо, де саме рекламна продукція, якого саме замовника, ким та в якій кількості поширювалась, розсилалась та розповсюджувалась спростовується договорами та додатками до них з замовниками послуг, які містять достатню деталізацію. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року, позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що порушень пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України щодо заниження суми чистого оподатковуваного доходу в період, що перевірявся, покладених в основу податкового повідомлення-рішення від 26 липня 2019 року №00009651305, не встановлено, що свідчить про безпідставність донарахування грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб. Оскільки Позивачем підтверджено реальність укладених договорів та отримання доходу від господарської діяльності, суди визнали обґрунтованим віднесення до складу податкового кредиту за 2017-2018 роки сум на придбання бухгалтерських послуг, послуг з оренди складських та офісних приміщень, поширення рекламних матеріалів, рекламної розсилки, рекламних послуг, транспортних послуг відповідно до вимог чинного податкового законодавства, що слугувало підставою для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26 липня 2019 року №00009751305 та №00009691305. Визнання безпідставними висновків щодо заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2017-2018 роки стало підставою для визнання протиправними і скасування й вимог про сплату боргу (недоїмки) від 26 липня 2019 року №Ф-0000972130 та від 04 жовтня 2019 року №Ф-219999-53. Оскільки під час розгляду справи судами не виявлено заниження суми єдиного внеску, що підлягав до сплати у 2017-2018 роках, оскаржувані рішення щодо штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 26 липня 2019 року №00009731305 та №0009741305 також визнано судами протиправними і скасовано. 1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій скаржник посилається на пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України). У відзиві на касаційну скаргу Позивач наполягає на обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ Головним управлінням ДФС у Чернігівській області відповідно до направлень від 27 травня 2019 року №1265 та №1266 та плану-графіка проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення, трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року. За результатами проведення вказаної перевірки складено акт від 25 червня 2019 року №497/13/ НОМЕР_1 , у якому було встановлено порушення: - пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 ПК України - занижено суму чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 7863357,56 грн, у тому числі за 2017 рік на 4609686 грн, за 2018 рік на 3662478 грн. Усього донараховано податку на доходи фізичних осіб - 1415404,49 грн, у тому числі за 2017 рік 796484,70 грн, за 2018 рік - 618919,79 грн; - підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 ПК України - занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за результатами 2017 року на 66373,71 грн, за результатами 2018 року на 51576,65 грн. Усього донараховано військового збору за актом перевірки - 117950,36 грн, в тому числі за 2017 рік - 66373,71 грн, за 2018 рік - 51576,65 грн; - підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - занижено суму єдиного соціального внеску за 2017 рік на 69075,32 грн та за 2018 рік на 98143,10 грн. Донараховано єдиного соціального внеску за результатами перевірки всього на суму 167218,42 грн, у тому числі за 2017 рік на 69075,32 грн та за 2018 рік на 98143,10 грн; - пунктів 198.2, 198.5 статті 198 ПК України - не нараховано податкові зобов`язання на суму 1602497 грн, а саме за січень 2017 року - 88060 грн, за лютий 2017 року - 127503 грн; березень 2017 року - 124326 грн; квітень 2017 року - 57589 грн; травень 2017 року - 65564 грн; червень 2017 року - 67010 грн; липень 2017 року - 74156 грн; серпень 2017 року - 59796 грн; вересень 2017 року - 72563 грн; жовтень 2017 року - 82248 грн; листопад 2017 року - 48180 грн; грудень 2017 року - 100640 грн; за січень 2018 року - 55258 грн; за лютий 2018 року - 56559 грн; березень 2018 року - 10058 грн; квітень 2018 року - 35744 грн; травень 2018 року - 42752 грн; червень 2018 року - 82260 грн; липень року 2018 року - 143337 грн; вересень 2018 року - 12174 грн; жовтень 2018 року - 66534 грн; листопад 2018 року - 51792 грн; грудень 2018 року - 78394 грн. Усього донараховано податку на додану вартість 1602497 грн, а саме за січень 2017 року- 88060 грн, за лютий 2017 року - 127503 грн; березень 2017 року- 124326 грн; квітень 2017 року- 57589 грн; травень 2017 року - 65564 грн; червень 2017 року - 67010 грн; липень 2017 року - 74156 грн; серпень 2017 року - 59796 грн; вересень 2017 року -72563 грн; жовтень 2017 року - 82248 грн; листопад 2017 року - 48180 грн; грудень 2017 року - 100640 грн; за січень 2018 року - 55258 грн; за лютий 2018 року - 56559 грн; березень 2018 - 10058 грн; квітень 2018 року - 35744 грн; травень 2018 року - 42752 грн; червень 2018 року - 82260 грн; липень 2018 року - 143337 грн; вересень 2018 року - 12174 грн; жовтень 2018 року - 66534 грн; листопад 2018 року - 51792 грн; грудень 2018 року - 78394 грн; - пункту 120-1.2 статті 120-1 та пункту 201.10 статті 201 ПК України; - пункту 176.2 статті 176, пункту 119.2 статті 119 ПК України; - пункту 63.3 статті 63 ПК України та Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300; - частини дев`ятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; - статті 126 ПК України. За результатом цієї перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2019 року №00009751305, №00009691305, №00009651305, №00009661305; вимогу про сплату богу (недоїмки) від 26 липня 2019 року №Ф-0000972130; рішення від 26 липня 2019 року №00009731305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; рішення від 26 липня 2019 року №0009741305 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. У подальшому податковим органом винесено вимогу про сплату богу (недоїмки) від 04 жовтня 2019 року №Ф-219999-53. Рішенням про результати розгляду скарги від 09 жовтня 2019 року у задоволенні скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішень про застосування штрафних санкцій відмовлено, а рішенням про результати розгляду скарги від 05 листопада 2019 року податковим органом відмовлено у задоволенні скарги про скасування вказаних податкових повідомлень рішень.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу) Скаржник стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Верховного Суду щодо обставин, які можуть свідчити про нереальний характер господарських операцій, викладених у постановах від 31 березня 2020 року по справі №824/434/15-а та від 21 лютого 2020 року по справі №826/17443/15, а зазначаючи про порушення судами норм процесуального права зауважує на неповному з`ясуванні обставин цієї справи наполягаючи на тому, що дослідженню підлягає суть господарських відносин та їх реальність з оцінкою саме первинних документів, наявних в матеріалах справи. Акцентує на тому, що у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32019270000000053, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 27 серпня 2019 року за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 212 Кримінального кодексу України, здобуто нові докази про ухилення від сплати податків та які додатково вказують на проведення безтоварних операцій по придбанню ТМЦ (послуг) у контрагентів Позивача, зокрема: протоколи допиту свідків, протокол тимчасового доступу, протокол огляду; висновок експертів від 25 лютого 2021 року №660/662/696-710/21-24 за результатами проведення судової економічної експертизи у кримінальному провадженні №32019270000000053, які додано скаржником до матеріалів касаційної скарги. При цьому Відповідач звертає увагу на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2017-2018 років шляхом проведення безтоварних операцій по придбанню ТМЦ (послуг) у ТОВ «Авіоніка-Транс», ТОЙ «Аззам», ФОП ОСОБА_2 ухилився від сплати податків на загальну суму 2966324,3 грн, що підтверджується висновком експерта. Скаржник просить врахувати ці обставини та надати їм належну правову оцінку. Окремо по виявленим епізодам податкових правопорушень, покладених в основу оскаржуваних рішень у цій справі Відповідач зазначає таке: - щодо віднесення до складу витрат бухгалтерських послуг, отриманих від ФОП ОСОБА_2 , акцентує на тому, що віднесення до складу витрат вартості послуг за нормою пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачає їх пряму пов`язаність, зокрема, з виконанням робіт. Оскільки бухгалтерські послуги не пов`язані прямо з виробництвом товарів або наданням послуг, а є супутніми у веденні підприємницької діяльності, такі витрати не входять, як вважає скаржник, до переліку витрат, пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем; - щодо віднесення до складу витрат поширення рекламних матеріалів, послуг з рекламної розсилки, розповсюдження рекламних матеріалів, рекламних послуг, отриманих від ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Авіоніка-Транс» зауважує на тому, що згідно з інформацією податкового органу ані ФОП ОСОБА_2 , ані ТОВ «Авіоніка-Транс» не мали господарських можливостей надання Позивачу послуг у сфері реклами, адже згідно з проведеною документальною плановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_2 встановлено, що основним видом діяльності підприємця є «Вантажний автомобільний транспорт», як і ТОВ «Авіоніка-Транс», у ФОП ОСОБА_2 працює 7 найманих працівників (водії та бухгалтер), а у ТОВ «Авіоніка-Транс» єдиним працівником є ОСОБА_2 . Формальне оформлення первинних документів не дає можливості, як стверджує Відповідач, достеменно встановити, ким та яким чином поширювались (проведення промо-акцій, рознесення рекламних листівок по поштовим скринькам, роздача в руки тощо) рекламна продукція, та надання цих послуг саме Позивачу; - щодо віднесення до складу витрат транспортних послуг від ТОВ «Аззам» Відповідач не заперечує, що Позивачу цим контрагентом було надано транспортні послуги, однак, як стверджує скаржник, згідно з наданими до перевірки документами не видається можливим ідентифікувати які саме ТМЦ, звідки та куди перевозилися, де відбувалось місце завантаження та місце розвантаження, вантажоодержувача товару, до перевірки не надано платіжних документів щодо оплати цих послуг, а відтак і з`ясувати їх господарську доцільність, а тому й пов`язаність з підприємницькою діяльністю Позивача не видається можливим; - щодо віднесення до витрат оренди приміщень у ТОВ ТОВ «Авіоніка-Транс» та ФОП ОСОБА_2 , скаржник зазначає, що до перевірки було надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) про надання в оренду складських та офісних приміщень від ФОП ОСОБА_2 , з яких неможливо, на думку скаржника, встановити де розташовані ці приміщення, як вони використовувались у підприємницькій діяльності та які умови найму і сума орендної плати. Також надано було договір оренди нерухомого майна від 01 січня 2017 року №01/14-17 між ФОП ОСОБА_2 (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар), відповідно до якого Позивачу надано в оренду частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, за результатом проведеної документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 було встановлено, що це приміщення вже перебуває в оренді у ФОП ОСОБА_3 згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 15 липня 2016 року №150716, строк дії якого складає до 15 серпня 2018 року, чим спростовано, як доводить скаржник, надання цього ж приміщення в оренду Позивачу; - щодо віднесення до складу витрат коштів, витрачених на придбання напоїв в асортименті у ТОВ «Малинка Маркет», то для підтвердження використання в господарській діяльності цих напоїв Позивачем надано договір про надання послуг від 15 січня 2017 року №15/01/17 з ФОП ОСОБА_4 , предметом якого є надання Позивачем послуг з семплінгу товарів з рекламною метою (рекламна видача для безкоштовної дегустації напоїв з метою популяризації продукту та залучення більшої кількості покупців в торгову точку замовника). Згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунком вартість послуг склала 84300 грн (ПДВ 14050 грн), а до складу податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 було віднесено суму ПДВ 73044 грн за податковою накладною №41 від 30 вересня 2018 року. Згідно з поясненнями Позивача залишки товарно-матеріальних цінностей відсутні. Отож, як доводить скаржник, Позивачем безпідставно віднесено до складу витрат суми за вказаними операціями. Скаржник в аспекті наведених доводів наголошує на необхідності урахування матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32019270000000053, а саме задокументовані результати допитів в якості свідків декількох осіб, які фактично здійснювали поширення рекламних послуг від ФОП ОСОБА_1 , показання яких додатково підтверджують встановлені в ході перевірки порушення. Ці протоколи допитів наявні в матеріалах справи, але не враховані судами попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи. Наведене, як вважає скаржник, доводить порушення процесуального права, оскільки кожен вагомий аргумент сторони має бути почутим судом, а вимоги щодо обґрунтованого судового рішення вимагають надання оцінки усім доводам сторін. 3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу) Позивач насамперед акцентує на тому, що всупереч покладенню обов`язку доказування правомірності своїх рішень на суб`єкта владних повноважень згідно з правилами КАС України, Відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді не спростовано належними та допустимими доказами предмета та підстав заявленого позову. Натомість в порушення приписів статей 72-80 КАС України, як стверджує Позивач, Відповідач намагається долучити у суді касаційної інстанції нові письмові докази, зокрема: копії протоколів допиту свідків, протоколів огляду та висновку експертів від 25 лютого 2021 року №660/662/696-710/21-24, які Позивачу навіть не були вручені та не були подані ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду. Щодо матеріалів кримінального провадження, зокрема, протоколів допиту, то за відсутності вироку суду такі матеріали, як зауважує Позивач, не доводять вчинення особою правопорушення. Окрім того, відповідно до статті 95 Кримінального процесуального кодексу України протоколи допиту свідків, отримані на стадії досудового розслідування, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінального провадження в суді. Позивач наполягає, що протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні в адміністративному суді, чого в межах даної справи здійснено не було. Окрім того, Відповідачем не надано жодних доказів про те, що кримінальне провадження, у межах якого були допитані свідки, стосується безпосередньо Позивача чи його посадових осіб. Тому, як доводить Позивач, згадані Відповідачем протоколи допиту свідків не відповідають вимогам належності та допустимості доказів у розумінні КАС України й не можуть бути прийняті касаційним судом, а будь-яких інших доказів на підтвердження викладених у акті перевірки висновків Відповідач суду не надав. По суті спірних господарських операцій стверджує, що придбання бухгалтерських послуг, послуг з оренди складських та офісних приміщень, поширення рекламних матеріалів, рекламної розсилки, рекламних послуг, транспортних послуг підтверджено належними первинними документами, які дозволяють чітко встановити зміст послуг, й судами вірно враховано те, що відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням нереальності операцій. 4.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Заслухавши учасників справи у судовому засіданні, переглядаючи оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права Суд виходить з такого. Відповідно до абзацу 4 пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Як встановлено у пункті 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. У пункті 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Відповідно до змісту пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (підпункти 1.1 - 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України). Згідно з пунктом 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Як встановлено у частині п`ятій статті 8 цього ж Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У пункті 2 частини одинадцятій статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Судами у цій справі встановлено, що в основу спірних рішень покладено висновки Відповідача про нереальність укладених з Позивачем угод щодо надання послуг у сфері поширення (розповсюдження) рекламних матеріалів, транспортних послуг, послуг щодо оренди нерухомого майна та надання бухгалтерських послуг. Зокрема, суди встановили, що протягом охопленого перевіркою періоду Позивачем було укладено ряд договорів, за якими він виступав виконавцем певних робіт/послуг, а саме: договір про надання послуг від 10 вересня 2014 року №10/09 з ТОВ «Алло», предметом якого є послуги по доставці рекламних матеріалів та іншої поліграфічної продукції шляхом безадресного розповсюдження на певній території; договори від 01 січня 2017 року №01.01.2017 та №02.01.2017 з ТОВ «Руш», предметом якого є розповсюдження та/або доставка поліграфічної продукції кінцевому споживачу; договір від 03 січня 2018 року №01.01.2018 з ТОВ «Руш», предметом якого є надання послуг, пов`язаних з інформуванням погодженим способом невизначеного кола осіб (споживачів) про діючі і майбутні маркетингові/рекламні заходи; договір про надання послуг від 15 липня 2016 року №15-07/1 з ТОВ «ДЦ Україна», предметом якого є надання консультаційних послуг та маркетингова підтримка акцій в магазинах, що використовують знак для товарів та послуг «Watsons»; договір про надання послуг від 01 серпня 2017 року №300817 з ПАТ «Ідея Банк», предметом якого є надання рекламних та супутніх послуг, які спрямовані на неперсоніфіковане інформування потенційних клієнтів щодо асортименту послуг та пропозицій серед потенційних клієнтів на території України; договори про надання послуг від 04 липня 2016 року №04/07/16 та від 05 травня 2017 року №05/05/17з ТОВ «Стиль Д», предметом яких є надання послуг по розповсюдженню рекламно-інформаційних матеріалів; договір про надання послуг (виконання робіт) від 01 грудня 2017 року з ТОВ «Чернігівський автоцентр Камаз», предметом якого є надання рекламних та інших послуги, у тому числі, але не виключно, послуги по розробці макетів рекламної та сувенірної продукції, створенню та проведенню рекламних кампаній (створення та розміщення реклами в газетах, у періодичних виданнях, на радіо й телебаченні, у мережі Інтернет та інших засобах масової інформації створення та розміщення засобів реклами на відкритому повітрі, наприклад, білбордів, панелей, рекламних рамок, віконного оформлення, виставкових залів, розміщення реклами на транспортних засобах тощо, розповсюдження або доставку рекламних матеріалів або зразків, створення стендів та інших демонстраційних поверхонь і сайтів), проведення маркетингових кампаній та інших рекламних послуг задля залучення й утримання клієнтів (просування товарів, реклама в місці продажу, реклама товарів шляхом розсилання поштою рекламних матеріалів на адреси передбачуваних покупців, визначених на основі списків, складених чи придбаних рекламодавцем, маркетингові консультації), посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, виготовленню та або/поставці поліграфічної, сувенірної та іншої продукції, послуги з дизайну, розробки макетів, інших видів послуг; договір від 10 січня 2016 року №06/09 з ПП «Український кур`єр», предметом якого є надання послуг з доставки поліграфічної продукції в системі власної адресної доставки тиражу; договір від 11 липня 2018 року №110718 з ТОВ «Фрінет», предметом якого є надання послуг з розповсюдження поліграфічної та рекламної продукції по повній базі адрес виконавця або її частини; договір від 20 липня 2017 року №1 з ТОВ «Комфі Трейд», предметом якого є надання послуг в області реклами та маркетингу; договори від 07 вересня 2017 року №07/09/17 та від 05 березня 2018 року №05/03/18 з ТОВ «Незалежна Лабораторія Інвітро», предметом яких є надання послуг по розповсюдженню рекламних матеріалів; договір від 01 січня 2018 року №1 з ТОВ «Фудком», предметом якого є надання послуг з розповсюдження поліграфічної та рекламної продукції по повній базі адрес виконавця або її частини; договір від 01 січня 2018 року №2 з ТОВ «Альвар», предметом якого є надання послуг з розповсюдження поліграфічної та рекламної продукції по повній базі адрес виконавця або її частини; договір про надання послуг від 01 січня 2017 року №04/01/17 з ТОВ «Харків на долонях», предметом якого є надання послуг з розповсюдження рекламних листівок шляхом неперсоналізованої роздачі «з рук в руки» або доставки по поштовим скринькам. Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, Позивачем як замовником послуг було укладено: договір про надання послуг з розповсюдження поліграфічної продукції від 01 липня 2015 року №КД-22/15 з виконавцем ТОВ «Кур`єрська служба України», предметом якого є надання послуг з розповсюдження поліграфічної продукції; договір про надання послуг від 01 січня 2017 року №01/01/17 з виконавцем ДП «Одеса Медіа», предметом якого є надання послуг з розповсюдження рекламних листівок шляхом неперсоналізованої роздачі «з рук в руки» або доставки по поштовим скринькам; договір про надання послуг від 01 січня 2017 року №03/01/17 з виконавцем ДП «Виробничо-поліграфічне підприємство «Друкарський Дім», предметом якого є надання послуг з розповсюдження рекламних листівок шляхом неперсоналізованої роздачі «з рук в руки» або доставки по поштовим скринькам. На виконання умов укладених договорів й підтвердження обґрунтованості віднесення до складу витрат на поширення рекламних матеріалів, послуг з рекламної розсилки, рекламних послуг, Позивачем було укладено з ТОВ «Авіоніка-Транс» (виконавець) договір про надання послуг від 02 січня 2017 року №10/01/17, предметом якого є надання послуг з розповсюдження рекламних листівок шляхом неперсоналізованої роздачі «з рук в руки» або доставки по поштовим скринькам, виконання якого підтверджено: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), квитанціями до прибуткового касового ордеру та додатками-деталізаціями, додатками-замовленнями, податковими накладними; а також договір з ФОП ОСОБА_2 (виконавець) про надання послуг від 02 січня 2017 року №02/01-17-2, предметом якого є надання послуг з розповсюдження рекламних листівок шляхом неперсоналізованої роздачі «з рук в руки» або доставки по поштовим скринькам, виконання якого підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), квитанціями до прибуткового касового ордеру та додатками-деталізаціями, додатками-замовленнями, банківською випискою податковими накладними. Крім того, суди з`ясували, що між Позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір про надання бухгалтерських послуг від 01 січня 2017 року, на підтвердження виконання умов якого та правомірності віднесення до складу витрат бухгалтерських послуг, отриманих згідно умов вказаного договору, до суду були надані: трудовий договір від 01 липня 2017 року №01/07, податкові накладні, акти виконаних робіт, квитанції до прибуткових касових ордерів. Щодо віднесення до складу витрат транспортних послуг, наданих Позивачу ТОВ «Аззам», суди встановили, що між Позивачем (замовник) та ТОВ «Аззам» (перевізник) було укладено договір перевезення від 12 січня 2017 року №12/01/17, предметом якого визначено доставку рекламно-поліграфічної продукції зі складів замовника по всій території України. На підтвердження виконання цього договору надано: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), квитанції до прибуткових касових ордерів та товарно-транспортні накладні, в яких зазначено вантаж матеріали в асортименті (листівки, журнали, газети). Крім того, ТОВ «Аззам» (орендар) укладено з ТОВ ««Авіоніка-Транс» (орендодавець) договір оренди транспортного засобу від 01 січня 2017 року №70, предметом якого є надання в термінове платне користування тягач та напівпричепи в кількості 5 шт. з метою здійснення господарської діяльності. Щодо віднесення до складу витрат оренди складських приміщень у ТОВ «Авіоніка-Транс» та ФОП ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій встановили, що ФОП ОСОБА_2 є власником частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29 березня 2016 року укладеного з ПАТ «Укрсиббанк». 1 січня 2017 року між Позивачем (орендар) та ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна №01/14-17, за яким орендареві надано у тимчасове платне користування (оренду) частину цього нерухомого майна (що складається з приміщень першого поверху тамбур 3-101 площею 2,9 кв.м, офіс 3-102 площею 61,7 кв.м, офіс 3-103 площею 63,7 кв.м, загальною площею 128,3 кв.м) для здійснення господарської (підприємницької) діяльності, зокрема, для зберігання, сортування рекламних газет, листівок та іншої продукції, призначеної для проведення рекламних акцій. Також між ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна від 1 січня 2017 року №6-01-2017 щодо частини цього об`єкта нерухомості (що складається з приміщень наступних приміщень: 3-104 площею 1,4 кв.м, 3-105 площею 1,6 кв.м, 4-101 площею 2,7 кв.м, 4-102 площею 62,6 кв.м, 4-103 площею 6,8 кв.м, загальною площею 75,1 кв.м) з означеною метою. 1 січня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) укладено договір №010117 щодо суборенди цього нерухомого майна (що складається з приміщень наступних приміщень: 3-104 площею 1,4 кв.м, 3-105 площею 1,6 кв.м, 4-101 площею 2,7 кв.м, 4-102 площею 62,6 кв.м, 4-103 площею 6,8 кв.м, загальною площею 75,1 кв.м). Також, між ТОВ «Малинка Маркет» (орендодавець) та ТОВ «Авіоніка Транс» (орендар) укладено договір суборенди (піднайму) нерухомого майна від 01 січня 2018 року №01/23-18, предметом якого є оренда частини нерухомого майна магазину продовольчих і непродовольчих товарів (загальною площею 578,6 кв.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 114,8 кв.м. Своєю чергою, між ТОВ «Авіоніка Транс» (орендодавець) та Позивачем (орендар) було укладено договір суборенди (піднайму) цього нерухомого майна від 01 січня 2018 року №7-01-18, до якого додано акт приймання-передачі частини цього приміщення, яке було передано в користування, податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів. Що формування витрат за рахунок придбання напоїв у ТОВ «Малинка Маркет» під час судового розгляду суди встановили, що між ФОП ОСОБА_4 (замовник) та Позивачем (виконавець) укладено договір про надання послуг від 15 січня 2017 року №15/01/17 щодо надання послуг з семплінгу товарів (рекламна видача для безкоштовної дегустації напоїв з метою популяризації продукту та залучення більшої кількості покупців в торгову точку замовника). На виконання вказаного договору Позивачем 30 вересня 2018 року для проведення промо-акції, а саме: безкоштовної видачі напоїв з рекламною метою в період з 07 жовтня 2018 року по 02 червня 2019 року в ТОВ «Малинка Маркет» було придбано напої Кока-кола (1,5л) та Берн (0,5 л) на загальну суму 73044 грн з ПДВ, що підтверджується рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковою накладною, квитанціями до прибуткових касових ордерів та податковою накладною. Відхиляючи доводи Відповідача про те, що реальність операцій Позивача щодо розповсюдження рекламної продукції спростовується, з-поміж іншого, протоколами допитів свідків ОСОБА_6 щодо розповсюдження рекламних листівок улітку 2016 року, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - з літа 2019 року, суди обох інстанцій обґрунтовано виходили з того, що період проведеної перевірки Позивача охоплюється періодом 1січня 2017 року - 31 грудня 2018 року. У цьому аспекті суди правильно вказали й на те, що за наявності кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків при з`ясуванні реальності господарських операцій повинні досліджуватись операції безпосередньо щодо учасників таких операцій на предмет їх оцінки у межах кримінального провадження. Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18 висловився про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. У цій постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. З такими висновками у подальшому погодилась й Велика Палата Верховного Суду у постанові 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19. Також Великою Палатою у цій же постанові зазначено про те, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. В матеріалах цієї справи відсутні вироки, які б набрали законної сили, як щодо Позивача, так і у відношенні його контрагентів, доказів протилежного Відповідачем не надано й не доведено у суді. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у касаційній скарзі Відповідач посилається на те, що судами ухвалено рішення без застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у постановах від 21 лютого 2020 року по справі №826/17443/15, від 31 березня 2020 року по справі №824/434/15-а. Проте, у цих постановах Верховним Судом продемонстровано сталі та послідовні підходи й критерії оцінки судами реальності господарських операцій платників податків, а цитати, наведені Відповідачем у касаційній скарзі стосуються загальних підходів дослідження й аналізу змісту конкретних операцій та їх наслідків. Слід додати, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі узгоджуються з такою практикою Верховного Суду, та не свідчать про невідповідність правозастосування. При цьому варто врахувати й те, що відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Натомість висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені за відмінних зі спірними обставин та виходячи з особливостей та специфіки конкретних операцій. Так, предметом спірних операцій по справі №826/17443/15 було постачання обладнання комп`ютерної та офісної техніки, а у справі №824/434/15-а - послуги з прибирання території у межах яких виконавці зобов`язувались надати послуги з експлуатації механізмів та спеціальної техніки для виконання робіт з прибирання снігу, льоду, глини та іншого сміття. Таким чином, за результатом дослідження доказів в матеріалах справи та аналізу встановлених у ході судового розгляду обставин судами попередніх інстанцій зроблено правильні висновки про обґрунтованість відображення у податковому обліку Позивача наслідків господарських операцій з його контрагентами, висновки податкового органу за якими безпідставно покладено в основу оскаржуваних у цій справі рішень. Висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З цих підстав касаційним Судом не можуть бути прийнятими до розгляду подані Відповідачем разом з касаційно скаргою нові докази, а саме: протоколи допиту свідків, протокол тимчасового доступу, протокол огляду, висновок експертів від 25 лютого 2021 року №660/662/696-710/21-24 за результатами проведення судової економічної експертизи у кримінальному провадженні №32019270000000053. Як зазначає скаржник, ці матеріали є новими доказами, здобутими у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32019270000000053, отримані у 2021 році, а отже такі не були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій. Суд зауважує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі приймати й оцінювати нові докази у справі, а лише переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, у випадку встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі, вказані обставини будуть підставами для перегляду судових рішень за нововиявленим обставинами згідно з пунктом 2 частини другої статті 361 КАС України (аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року по справі №0340/1408/18). Враховуючи встановлені обставини цієї справи, на підставі їх дослідження та аналізу судами надано належну юридичну оцінку доводам сторін, підстав не погодитися з якою судом касаційної інстанції не встановлено. Суд касаційної інстанції не вдається до їх переоцінки, оскільки об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Доводи ж касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з мотивами судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися при оцінці доказів і встановленні обставин справи, - що знаходиться поза межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 КАС України. Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, тому Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною четвертою статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно й правильно встановили обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України). З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 3, 4, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Н.Є. Блажівська Судді О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх