Постанова 4824 № 370/1104/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 липня 2023 року місто Київ справа № 370/1104/22 провадження№22-ц/824/9503/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С. сторони: позивач -ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 відповідач - ОСОБА_4 відповідач - ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану адвокатом Бєрьозкою Юрієм Володимировичем, на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року про забезпечення позову, постановлену у складі судді Тандир О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дячук Олена Борисівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий Вадим Володимирович про визнання договору дарування недійсним,- В С Т А Н О В И В: Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року задоволено заяву адвоката Цурки Н.О., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус КМНО Дячук О.Б., приватний нотаріус КМНО Легкий В.В. про визнання договору дарування недійсним. Накладено арешт на: - земельну ділянку за кадастровим номером: 3222789200:02:004:0318, Реєстраційний номер: 122136632227, площа: 0,168 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, що знаходиться: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада; - садовий будинок, розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 379,9 кв.м., житлова площа 189,6 кв.м.; -садовий будинок, розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 197 кв.м., житлова площа 56,7 кв.м., які належать на праві власності відповідачу ОСОБА_5 відповідно до договору дарування №1442, посвідченого 07.07.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В.В. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Бєрьозка Ю.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову, а заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали фактично розглядав справу по суті, оскільки всі доводи позивача, які викладені у заяві про забезпечення позову, а також і в самому позові, були розцінені судом як беззаперечні, що вказує на упередженість суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. ОСОБА_2 24 лютого 2021 року уклав договори дарування садових будинків та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 зі своїми доньками. На момент укладання вказаних договорів відповідач сумлінно виконував свої обов`язки перед позивачем за договором позики від 14 березня 2018 року (повертав, сплачував позивачу грошові кошти), та строк повернення грошових коштів за договором позики ще не настав (23 листопада 2021 року). Договір дарування був укладений більш ніж за 8 місяців до строку повернення коштів за договором позики. Саме у цей проміжок часу, відповідач ОСОБА_2 повернув частково дуже значну суму позики (достроково) 850 000 грн., що свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 не ухилявся від виконання своїх зобов`язань за договором позики та не ставив за мету виводити свої активи, з метою невиконання своїх зобов`язань за договором позики. Після воєнного вторгнення фр на територію України на сімейній нараді розглядалося питання щодо подальшої визначеності проживання, роботи та безпеки обох доньок відповідача ОСОБА_2 , було прийняте рішення щодо дарування вищевказаної нерухомості доньками своїй бабусі. Сторонами, до договору позики було укладено низку додаткових договорів, які є невід`ємними частинами договору позики від 14 березня 2018 року. Згідно до Договору №3 про внесення змін та доповнень до договору позики відповідач зобов`язався повернути суму грошових коштів у розмірі 3 930 000 грн. в строк до 23 листопада 2021 року. Одночасно з укладанням договору позики від 14 березня 2018 року був підписаний договір іпотеки, згідно до умов якого, іпотекодавець ОСОБА_6 передає іпотекодержателю ОСОБА_1 нерухоме майно, яке є її власністю, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . загальною площею 208 кв.м. Ринкова вартість предмету іпотеки складає 13 668 830,13 грн., тобто вартість іпотечного майна (об`єкту нерухомості) значно перевищує суму заборгованості відповідача за договором позики від 14 березня 2018 року. Таким чином позивач ОСОБА_1 має належне забезпечення щодо виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики, та мав право у будь-який час задовольнити свої вимоги в спосіб згідно вимог Закону України «Про іпотеку» та чинного законодавства України. Позивач ОСОБА_1 подав ще два позови до суду до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та про звернення стягнення на предмет іпотеки, що на його думку, свідчить про те, що позивач має на меті свідомо порушити права ОСОБА_5 , яка є законним власником оспорюваного майна, при цьому розуміючи, що у нього більш чим достатньо правових важелів захистити свої законні права та інтереси за договором позики. Тим більше, відповідачка ОСОБА_5 у день укладення договору дарування (7 липня 2022 року) оформила заповіт, згідно до якого, все оспорюване нерухоме майно після її смерті переходить до її сина ОСОБА_2 , що свідчить про те, що ОСОБА_2 жодним чином не ухилявся та не ухиляється від виконання будь-яких своїх зобов`язань за договором позики, не планував та не здійснював жодних дій щодо приховування або виведення своїх активів з метою уникнення виконання зобов`язань. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цурка Н.О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Бєрьозка Ю.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цурка Н.О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання не з`явилися інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про поважність причин своєї неявки суд не повідомили. Суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку та будинок, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач (позичальник) ОСОБА_2 , розуміючи, що сума його заборгованості перед позивачем, а саме: 3080000 грн. - сума основаного боргу (а.с.26), строк повернення якої постійно відкладався за проханням ОСОБА_2 , та строк якої вже настав (23 листопада 2021 року п.4.2. договору, а.с.24), на сьогоднішній день ним не погашена, у 2021 році належні йому на праві приватної власності вказані об`єкти нерухомого майна безоплатно відчужив відповідачам у справі. Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення прав позивача, у разі, якщо під час розгляду спору у даній справі будуть встановлені факти порушення таких прав, оскільки на даний час відповідачі можуть розпорядитися садовим будинком та земельною ділянкою на власний розсуд. Застосування обраного заявником заходу забезпечення позову направлено насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача. Застосування такого заходу забезпечення позову не порушує прав та законних інтересів відповідача. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів. Відповідно до положень п.п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно п.6 зазначеної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та садових будинків, скасування рішень про державну реєстрацію вказаного майна. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 14 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики. За умовами п. 1.1. договору позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 3930000,00 грн., що є еквівалентом 150 000 доларів США, за курсом продажу готівкового долара США, встановленого ПАТ КБ «Приватбанк» на момент підписання договору. За умовами п.4.1 договору, строк остаточного повернення позики сторонами погоджено у 12 календарних місяців отримання грошових коштів. Остаточною датою повернення повної суми позики є 14 березня 2019 року. Сторонами до договору укладено ряд додаткових договорів, якими, зокрема, неодноразово, продовжено строк повернення позики. Так відповідно до договору № 3 про внесення змін та доповнень до договору позики від 14 березня 2018 року сторонами викладено п.4.2. договору у наступній редакції «4.2. позичальник у строк до 23 листопада 2021 року зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики у розмірі 3930000 грн., що є еквівалентом 150000 доларів США, за курсом продажу готівкового долара США, встановленого ПАТ КБ «Приватбанк» на момент підписання договору (100 доларів США =2 620,00 грн.») Станом на 14 січня 2022 року сума заборгованості за договором становить 3080000 грн., на підтвердження чого між позивачем та відповідачем складено акт звірки заборгованості від 14 січня 2022року. Станом на дату звернення з даним позовом до суду заборгованість не зменшилась, відповідач ухиляється від виконання зобов`язання. Судом встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 червня 2022 року №303126791 вбачається, що у 2021 році, розуміючи, що сума заборгованості, строк повернення якої постійно відкладається за проханням позичальника, стало відомо, що належні па праві приватної власності позичальнику - ОСОБА_2 об`єкти нерухомого майна, а саме: 1) земельна ділянка за кадастровим номером: 3222789200:02:004:0318, Реєстраційний номер: 122136632227, площа: 0,168 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, що знаходиться: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада; 2) садовий будинок, розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 379,9, житлова площа (кв.м): 189,6; 3) садовий будинок, розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею (кв.м): 197, житлова площа (кв.м): 56.7, було відчужено на підставі договорів дарування № 637, №638 та № 639, посвідчених 24.02.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О.Б. на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , дочок ОСОБА_2 . В подальшому, зазначені об`єкти нерухомого майна були знову відчужені на користь ОСОБА_5 на підставі договору дарування №1442, посвідченого 7 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В.В., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 липня 2022 року № 305403047 та №305403048. Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. На час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що ОСОБА_5 , як новий власник майна, може розпорядитися ним, зокрема відчужити його іншим особам до вирішення справи по суті, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Матеріали справи підтверджують існування між сторонами спору, а реєстрація за відповідачем ОСОБА_5 права власності на майно, що належало відповідачу ОСОБА_2 та було відчужено, свідчить про існування у останньої, можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись цим майном. Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_5 , оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19. Право на мирне володіння майном, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. В даному випадку втручання у право власності ОСОБА_5 у вигляді обмеження на відчуження спірного майна здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, оскільки здійснене для захисту прав і свобод інших осіб, зокрема позивача. При цьому, відповідачі не позбавляються права володіння та користування спірним майном. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_2 жодним чином не ухилявся та не ухиляється від виконання будь-яких своїх зобов`язань за договором позики, не планував та не здійснював жодних дій щодо приховування або виведення своїх активів з метою уникнення виконання зобов`язань, є безпідставними. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка ОСОБА_5 у день укладення договору дарування (7 липня 2022 року) оформила заповіт, згідно з яким, все оспорюване нерухоме майно після її смерті переходить до її сина ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт та скласти новий, має право внести до заповіту зміни. Отже доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану адвокатом Бєрьозкою Юрієм Володимировичем, залишити без задоволення. Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Постанова складена 27 липня 2023 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус