Постанова 4852 № 160/3223/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 липня 2023 року м. Дніпросправа № 160/3223/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 року (головуючий суддя Ніколайчук С.В.) в адміністративній справі №160/3223/22 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військовій частині НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 11.02.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військовій частині НОМЕР_1 , в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 року по 23.12.2021 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 року по 23.12.2021 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з ним у повному обсязі розрахунків по виплаті індексації грошового забезпечення, яка була гарантована Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Позивач звернувся до відповідача з заявою про неотримання суми індексації грошового забезпечення, однак жодного пояснення та перерахунку чи виплати індексації грошового забезпечення здійснено не було. Таким чином, позивчау не було здійснено нарахування та виплату невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.12.2021 року, та не здійснено виплату компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії протиправними, що порушують її права, в зв`язку із чим звернулася з цим позовом до суду та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно та за період з 01.03.2018 року по 23.12.2021 року включно. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно та за період з 01.03.2018 року по 23.12.2021 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що позивачці під час служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.01.2016 року по 23.12.2021 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Враховуючи наявність факту невиплати ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 23.12.2021 року, з урахуванням наведених вище норм права та висновків Верховного Суду, суд зробив висновок про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.12.2021 року. З метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача, виникає необхідність зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., та за період з 01.03.2018 р. по 23.12.2021 р. Разом з тим, вказав, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зокрема, визначення базового місяця, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення. Зауважив, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за спірний період, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., та за період з 01.03.2018 р. по 23.12.2021 р., із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - березень 2018 року, не підлягають задоволенню, оскільки є передчасно заявленими, позивачу відповідачем ще не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за спірний період, а отже і відсутнє порушене право позивача. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує, що як за період з квітня 2018 року по листопад 2018 року не було перевищено порогу індексації, тому у позивача право на індексацію за вказаний період не настало. Надалі з 01.12.2018 позивачці виплачувалася індексація грошового забезпечення до моменту виключення зі списків особового складу військової частини 23.12.2021 року. Зазначає, що спір щодо ненарахованої суми та невиплаченої індексації виник лише з 29.12.2021 року. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2021 року №76-РС звільнена з військової служби відповідно до п. "а", пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо недоотриманої суми індексації грошового забезпечення. Вимоги позивачки, викладені у заяві від 29.12.2021 року вх.№992, відповідачем виконані не були. Позивачка вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування ї Й індексації грошового забезпечення за вказаний період протиправною. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII, норми Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно ч.1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (№2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (№2011-XII) визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. В силу ч.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (№2011-XII) грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так, статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (№1282-XII) визначено, що: індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (№1282-XII) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ч.6 ст.2 ЗУ №1282-XII). Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (№1282-XII) встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (№1282-XII) встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст.5 ЗУ № 1282-XII). Слід зазначити, що згідно статті 16 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-ІІІ (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів. За змістом статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (№2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч.2 ст.19 ЗУ №2017-III). Порядок проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 (Порядок №1078) визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 06.02.2003 р. №491-IV Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці 2 цього пункту. За змістом пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. Щодо позовних вимог в частині індексації грошового забезпечення позивачки за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд вважає, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації грошового забезпечення до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації. Матеріалами справи підтверджується, що 23.12.2021 року позивачка була виключена зі списків особового складу військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 №270 та 11.02.2022 року звернувся до суду за захистом права на індексацію свого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та за період з 01.03.2018 року по 23.12.2021 року, оскільки відповідач це право не визнавав. Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі Кечко проти України (Заява N63134/00, Страсбург, 08.11.2005 року) Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні, тобто військовими частинами. Саме по собі здійснення розрахунку індексації заробітної плати (грошового забезпечення), без факту виплати відповідної суми індексації, жодним чином не свідчить про виконання роботодавцем його безумовного обов`язку щодо проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення). До таких висновків прийшов також Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 року у справі № 380/1513/20, при розгляді аналогічних до спірних правовідносин. Разом з цим, відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям не може позбавляти особу права на отримання належних йому сум, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі №825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19, де Верховний Суд вказав, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення. Позивачка зазначає, що їй під час служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.01.2016 року по 23.12.2021 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Натомість, відповідач довідками-розрахунками (що підписані командиром ВЧ ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3 ) підтверджує, що позивачці у період з 01.01.2016 року по 23.12.2021 року здійснено нарахування індексації грошового забезпечення (а.с. 51, 52). Колегія суддів апеляційної інстанції надаючи оцінку даним правовідносинам зазначає, що зазначені довідки-розрахунки вказують на те, що позивачці нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, при цьому інших підтверджень, щодо не виплати індексації грошового забезпечення позивачкою до матеріалів справи не надано. Водночас, незгода позивачки з розміром нарахованої індексації та виплаченої індексації не дає підстав для висновку, що індексація за вказаний період не була нарахована. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачкою не доведені обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги. При цьому, відповідачем, доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень. Однак, суд першої інстанції на зазначені обставини, норми права та докази не звернув увагу та припустився помилкового висновку про можливість задоволення позову за відсутності доказів, які підтверджують, що позивачці не нараховано та не виплачено індексацію. Як наслідок, вказане рішення підлягає скасуванню, в задоволенні позову слід відмовити. Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Оскільки відповідачем доведено нарахування та виплату позивачці за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 23.12.2021 індексації грошового забезпечення, при цьому, позивачкою не надано доказів, що їй не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за вказаний період, то колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Вищезазначене є мотивом для врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини, спростовують доводи позивачки. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі. Керуючись 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідача Військовій частині НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 26.07.2023 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко