Ухвала КЦС ВС № 305/1115/20

Ухвала Іменем України 24 липня 2023 року місто Київ справа № 305/1115/20 провадження № 61-9952ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Рахівське міське комунальне підприємство «Рахівкомунсервіс», Рахівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Поштак Юстина Степанівна, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мацунич М. В., Джуги С. Д., Куштана Б. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, просила визнати її членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_1 , - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На обґрунтування позову посилалася на таке. Спірна квартира перебуває у комунальній власності та знаходиться на балансі Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс» (далі - РМКП «Рахівкомунсервіс»). З листопада 1978 року відповідно до договору найму житлового приміщення ОСОБА_3 був наймачем спірної квартири. З осені 1984 року позивачка за згоди ОСОБА_3 вселилася до зазначеного житлового приміщення, де проживає до теперішнього часу, а з 11 травня 1989 року, зі згоди ОСОБА_3 , за цією адресою зареєстровано її місце проживання. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були знайомі ще до її вселення, оскільки раніше вона проживала в сусідній квартирі та допомагала йому по господарству, адже його дружина померла і після цього він не завжди бажав дбати про себе належним чином. Після фактичного припинення шлюбних відносин зі своїм чоловіком позивачка змушена була виселитись із сусідньої квартири АДРЕСА_2 , про що довідався ОСОБА_3 та запропонував їй вселитися до його помешкання (квартири АДРЕСА_3 ). Родичі ОСОБА_3 не допомагали та не відвідували його. Позивачка зазначала, що жодних угод вони з ОСОБА_3 про порядок користування житловим приміщенням не укладали, інші особи, крім неї та ОСОБА_3 , у спірній квартирі на момент її вселення не проживали. Комунальні платежі від імені ОСОБА_3 сплачувала вона особисто. Після смерті у 1992 році ОСОБА_3 позивачка продовжила проживати у спірному житловому приміщенні та проживає до теперішнього часу, що підтверджується, зокрема договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, договором про надання послуг з регулярного вивезення та розміщення твердих побутових відходів від 01 серпня 2017 року, укладених з РМКП «Рахівкомунсервіс». Також просила врахувати, що у справі № 305/1849/17 за її позовом про визнання членом сім`ї наймача спірної квартири, у якому судами було відмовлено з підстав подання позову до неналежного відповідача, встановлено, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів від 27 грудня 1990 року № 159 піклувальником наймача ОСОБА_4 був призначений ОСОБА_2 , водночас до виконання обов`язків піклувальника він не приступив, оскільки участі у веденні господарства не брав, не утримував квартиру у належному стані, не вживав заходів щодо догляду за дідусем, не піклувався про нього, не забезпечував його продуктами харчування. Вважала, що, оскільки вона за згоди наймача ОСОБА_3 вселилася до спірної квартири, тому набула право користування житловим приміщенням нарівні з наймачем. Короткий зміст рішень судів Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської від 13 грудня 2022 року у позові відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять документів, на підставі яких позивачка зареєстрована у спірній квартирі. Реєстраційні записи місця проживання позивачки ОСОБА_1 різняться між собою, а саме відповідно до паспорта серії НОМЕР_1 позивачка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , водночас у реєстраційній картці прописки форми А на ОСОБА_1 , виданій МКП «Рахівкомунсервіс», вона зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 за зазначеною адресою. Доказів надання згоди ОСОБА_3 на реєстрацію місця проживання позивачки в його квартирі суду не надано. Суд першої інстанції відхилив письмові докази, які стосуються подій, що мали місце після смерті ОСОБА_3 , оскільки вони підтверджують виключно факт проживання позивачки у спірному житловому приміщенні, проте такі докази не підтверджують обставин проживання її як члена сім`ї наймача квартири. Також суд не врахував показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які стосуються фактів проживання позивачки у квартирі ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з її чоловіком та поодиноких фактів надання йому, ОСОБА_3 , допомоги у веденні господарства. Інших доказів на підтвердження того, що позивачка та наймач квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 постійно проживали разом, вели спільне господарство як члени сім`ї, ОСОБА_8 не надано. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 мала право і можливості до смерті ОСОБА_3 узаконити своє членство в його сім`ї, шляхом укладення шлюбу, чи оформлення опіки, водночас цього не вчинила і доказів того, що позивачка мала намір так вчинити до 30 серпня 1992 року суду не надано. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 травня 2023 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Здійснено розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, врахував положення частини 2 статті 64 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), відповідно до якого членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Щодо відомостей про реєстрацію проживання позивачки у спірному житловому приміщенні, апеляційний суд перевірив та встановив такі обставини. Відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , виданого 26 лютого 1998 року Рахівським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - Рахівський РВ УМВС України в Закарпатській області), на сторінці 11 в розділі «місце проживання» є відтиск штампу «прописаний» у АДРЕСА_5 з 11 травня 1989 року. Відповідно до копії реєстраційної картки прописки (форми А), заведеної на ОСОБА_1 , першим записом зазначено адресу місце проживання: АДРЕСА_6 , водночас, на зворотному боці зазначеної реєстраційної картки прописки (форми А) містяться три штампи прописки позивачки, де третій штамп із відміткою «прописаний» на АДРЕСА_5 з 11 травня 1989 року. Суд апеляційної інстанції також врахував інші письмові докази на підтвердження дати реєстрації місця проживання у спірній квартирі позивачки. Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтвердили суду, що ОСОБА_1 почала проживати у спірній квартирі на прохання ОСОБА_3 , яка доглядала за ним. Після пожежі, яка сталася у спірній квартирі, позивачка здійснила відновлювальні роботи та ремонт, утримувала зазначене житло, крім того, за кошти позивачки усувались наслідки повені, що спричинили пошкодження житла, що сталася у 2001 році. Суд апеляційної інстанції врахував фактичні обставини справи, а саме, що ОСОБА_1 почала проживати у спірній квартирі за згоди ОСОБА_3 з вересня 1984 року, а з 11 травня 1989 року у зазначеному житлі зареєстровано її місце проживання, де вона проживає до теперішнього часу. Також, суд апеляційної інстанції врахував, що ведення з ОСОБА_3 спільного господарства та побуту полягало у тому, що квартиру необхідно було підтримувати у придатному для проживання стані (здійснення косметичного чи поточного ремонту), здійснювати сплату квартирної плати, комунальних послуг, забезпечення побутових умов, водночас, оскільки ОСОБА_3 , 1921 року народження, залишився без годувальника, відповідно мав потребу у забезпеченні продуктами харчування, приготування їжі, здійснення прання одягу, надання лікування та догляду, забезпечення такого догляду здійснювала ОСОБА_1 . Щодо мотивів суду першої інстанції про наявність письмової згоди ОСОБА_3 на вселення позивачки у спірне житлове приміщення, суд апеляційної інстанції зазначив, що норми ЖК України не визначають наявність письмового дозволу наймача на підтвердження свого волевиявлення на здійснення вселення у квартиру іншої особи. Відповідач, зокрема ОСОБА_2 , який з 1993 року зареєстрований у зазначеному житлі (після смерті наймача), не спростував встановлені фактичні обставини справи, а отже, є підстави для задоволення позову. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Поштак Ю. С., у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасувати, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2022 року залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що матеріали справи не містять підтвердження згоди наймача на вселення позивачки у спірну квартиру. Крім реєстрації місця проживання у зазначеному житлі, не підтверджено доказами, що вона була членом сім`ї наймача. Матеріали справи не містять документів, на підставі яких мала місце реєстрація місця проживання позивачки, а надані суду докази на підтвердження такої реєстрації суперечливі. Заявник зазначає, що ОСОБА_1 почала користуватися квартирою АДРЕСА_1 як тимчасовий мешканець, а не як член сім`ї наймача. На переконання ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю наймача припинився договір найму житлового приміщення спірної квартири, відповідно ОСОБА_1 втратила право користування ним. Оскільки позивачка не перебувала у родинних відносинах із наймачем, у спірній квартирі постійно не проживала, спільного господарства з ОСОБА_3 не вела, тому немає підстав для задоволення позову. Заявник посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 щодо необхідності встановлення судами у подібній категорії справ, крім обставин реєстрації прав осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача, певний порядок користування жилим приміщення, й інші обставини, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи воли вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Позиція Верховного Суду У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення. Встановлені судами обставини Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться на балансі РМКП «Рахівкомунсервіс». Відповідно до договору найму жилого приміщення в будинку місцевих рад, який укладено у листопаді 1978 році, наймачем зазначеного житлового приміщення була ОСОБА_9 , яка за життя проживала у зазначеній квартирі зі своїм чоловіком ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла. Відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого 26 лютого 1998 року, на сторінці 11 в розділі «місце проживання» міститься відтиск штампу «прописаний» у АДРЕСА_5 , з 11 травня 1989 року. З копії реєстраційної картки прописки (форми А), заведеної на ОСОБА_1 , первинний запис про реєстрацію її місця проживання зазначено: АДРЕСА_6 , . На зворотному боці зазначеної реєстраційної картки містяться інші штампи реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , відповідно до хронологічного порядку вчинення таких записів в останньому записі зазначено: «прописаний» на АДРЕСА_5 , з 11 травня 1989 року. З довідки Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області від 10 серпня 2013 року № 980 про реєстрацію місця проживання/перебування особи випливає, що ОСОБА_1 зареєстрована з 11 травня 1989 року у АДРЕСА_5 . Зі змісту листа Державної міграційної служби України від 20 жовтня 2014 року № С-2759/6-14 відомо, що місце проживання ОСОБА_1 значиться зареєстрованим з 11 травня 1989 року до теперішнього часу за адресою: АДРЕСА_5 . За змістом довідки Виконавчого комітету Рахівської міської ради народних депутатів від березня 1987 року, виданої для пред`явлення в Райсоцзабез, - ОСОБА_3 перебував на повному утриманні сина ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 отримував соціальну пенсію по втраті годувальника. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з пожежею на АДРЕСА_5 інженером-будівельником ОСОБА_12 складено кошторис для здійснення ремонту квартири на загальну суму 452,00 карбованці. Актами обстеження матеріально-побутових умов від 04 серпня 2014 року та від 12 серпня 2014 року підтверджена обставина проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 . 01 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та МКП «Рахівкомунсервіс» укладено договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; та про надання послуг із регулярного збирання, вивезення та розміщення твердих побутових відходів,

81. Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що у будинку АДРЕСА_7 проживала її свекруха. ОСОБА_3 брат свекрухи. У будинку є дві кімнати. Позивачка святкувала там хрестини своєї доньки. ОСОБА_1 утримує вказану квартиру. За час її проживання у спірному житлі вона робила ремонт. У квартирі були прогнилі стіни. За її кошти усувалися наслідки повені. Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що з позивачкою вона знайома з дитинства. Христини доньки позивачка робила у квартирі ОСОБА_3 . З цього часу ОСОБА_1 почала там проживати та жити на правах доньки покійного ОСОБА_3 . Вона приходила до позивачки у квартиру АДРЕСА_1 , допомагала з ремонтом. Позивачка проживала у спірній квартирі і доглядала за ОСОБА_3 , здійснювала там ремонт. Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 є її двоюрідною сестрою, яка почала проживати у спірній квартирі з 1982 року за запрошенням ОСОБА_3 . У зазначеному житловому приміщенні відбулася пожежа, наслідки якої були усунуті за кошти позивачки. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наявності підстав для визнання ОСОБА_1 членом сім`ї наймача, оскільки викладені позивачкою обставини на обґрунтування позовних вимог підтверджено належними письмовими доказами, які стороною відповідача, зокрема ОСОБА_2 не спростовано. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України). Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України). У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено (далі - Конвенція), що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Статтею 64 ЖК України визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Під час вирішення спору про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року в справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21). У вказаній справі Верховний Суд також дійшов висновку, що відсутність письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну кімнату сама по собі не свідчить про те, що позивач не набув права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що позивач є членом сім`ї квартиронаймача, який не заперечувала проти постійного його проживання у спірній квартирі. У статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача має право за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку. Таким чином, з урахуванням зазначених норм, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що позивачка вселилася у спірну квартиру як член сім`ї наймача, з яким була пов`язана спільним побутом, після смерті ОСОБА_3 продовжує проживати у спірному житлі, зазначені обставини підтверджено належними доказами та показами свідка. Отже, оскільки у справі на підставі належних доказів встановлено законність вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 , як члена сім`ї наймача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав визнання позивачки членом сім`ї наймача. Водночас ОСОБА_2 не спростував доводи ОСОБА_1 , що вона, проживаючи у спірній квартирі тривалий час, має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, яке є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції. Також, Верховний Суд враховує, що у справі не встановлено звернення попереднього квартиронаймача ОСОБА_3 , зокрема до правоохоронних органів щодо перешкоджання позивачкою у користуванні жилим приміщення, інші звернення до органів державної влади. Касаційна скарга таких доводів та обставин також не містить. Аргумент касаційної скарги, що суд апеляційної інстанцій не повинен був приймати та досліджувати на предмет достатності та допустимості докази, подані позивачкою на підтвердження фактичного проживання у спірній квартирі, оскільки тимчасове користування житлом не зумовлює наявність права користування зазначеним нерухомим майном, Верховний Суд визнає надуманим, оскільки докази сторони позивача у сукупності всіх обставин, які підтверджують факт проживання особи у спірному жилому приміщенні, тривалість проживання у цьому житлі, спільний побут з попереднім квартиронаймачем, членом сім`ї якого є особа, яка звернулася до суду з відповідними позовом, зумовлюють можливість позитивного вирішення позову особи, яка просить визнати за нею право користування житлом. Щодо доводу заявника, що ОСОБА_1 не підтверджено допустимими доказами наявність письмової згоди наймача спірної квартири - ОСОБА_3 на вселення позивачки у квартиру Верховний Суд дійшов таких висновків. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 задовго до смерті ОСОБА_3 (за три роки) була зареєстрована у спірному житловому приміщенні, а відсутність заяв (звернень) наймача до правоохоронних та державних органів щодо застережень у реєстрації місця проживання, зокрема позивачки у спірній квартирі, перешкоджання йому у користуванні житлом та іншого характеру звернення, свідчить про реєстрацію ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 за згодою наймача, що відповідає частинам другій, третій статті 64 та частини першої статті 65 ЖК України у редакції, чинній на час реєстрації у 1989 році позивачки у спірній квартирі. Водночас відповідно до змісту частини першої статті 65ЖК України необхідна письмова згода на вселення у займане житлове приміщення всіх членів сім`ї наймача, якщо такі є, а тому, у разі, якщо у житловому приміщенні проживає лише наймач вселення інших осіб могло відбутися за його мовчазною згодою - без письмової згоди. Довід касаційної скарги, що у зв`язку зі смертю наймача припинився договір найму житлового приміщення спірної квартири, відповідно ОСОБА_1 втратила право користування ним, є надуманим та суперечить частині першій статті 106 ЖК України, відповідно до якої повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. Аргумент касаційної скарги, що крім реєстрації місця проживання у зазначеному житлі не підтверджено доказами, що ОСОБА_1 була членом сім`ї наймача спростовано встановленими судом апеляційної інстанції обставинами підтвердженими доказами, зокрема і показаннями свідків, переоцінка яких відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Посилання ОСОБА_2 на те, що матеріали справи не містять документів, на підставі яких відбулася реєстрація місця проживання позивачки, а надані суду докази на підтвердження такої реєстрації суперечливі Верховний Суд відхиляє, оскільки суд касаційної інстанції вже констатував, що реєстрація позивачки у спірному житловому приміщенні відбулася за згодою ОСОБА_3 на підставі частини першої статті 65 ЖК України, а щодо суперечливості відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції послідовно дослідив письмові докази щодо зазначеної обставини, здобутих з різних джерел, як то паспорт громадянина України ОСОБА_1 так і відомості органів місцевого самоврядування, які за відсутності доводів ОСОБА_2 про їх належність та допустимість, не викликають розумних сумнівів. Довід касаційної скарги, що оскільки позивачка не перебувала у родинних відносинах із наймачем, тому відсутні підстави для задоволення позову є помилковим тлумаченням частини другої статті 64 ЖК України, оскільки статус «інші особи» не окреслюють виключно осіб кровного споріднення, тому законодавець на початку речення зазначеної норми права відокремлює: подружжя, осіб кровного споріднення та інших осіб, водночас із застереженням, що ці особи (інші) постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Верховний Суд визначє безпідставним посилання ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 відповідно до статті 99 ЖК України, є тимчасовим жильцем спірної квартири, а не членом сім`ї наймача, оскільки статус особи тимчасового жильця, порядок його вселення та проживання у житловому приміщення, врегульовані статтям 98, 99 ЖК України, свідчить, що така особа тимчасово проживатиме у житловому приміщенні (незначний, короткий термін), водночас у цій справі ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 1989 року і проживає в ній до теперішнього часу, тобто понад тридцять років, що виключає застосування до такої особи статусу тимчасовий жилець. Посилання ОСОБА_2 на неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 є безпідставними, з огляду на те, що Закарпатський апеляційний суд застосував зазначений висновок суду касаційної інстанції, у якому сформульовано такий висновок: у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача. Тому суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин, підтверджених належними доказами обґрунтовано задовольнив. позов ОСОБА_1 . Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, дослідження та оцінки доказів, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України. Висновки Отже, з урахуванням наведеного, відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_2 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Поштак Юстина Степанівна, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рахівського міського комунального підприємства «Рахівкомунсервіс», Рахівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 , про визнання членом сім`ї наймача квартири відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник О. В. Ступак