Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/8954/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/8954/20 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т.А. Категорія 64 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С., за участю секретаря Кравчук Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/8954/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 8 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А., - ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що за договором дарування від 6 червня 2018 року набула у власність 1/2 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Власницею іншої 1/2 частини цього житлового приміщення є відповідачка, яка чинить їй перешкоди у користуванні житлом, а саме не допускає до квартири, внаслідок чого позбавляє можливості в ній проживати та користуватися за призначенням. Зокрема, ОСОБА_2 встановила власні замки , ключі від яких не надає за жодних умов та стверджує, що навіть у разі демонтажу запірних пристроїв дверей замінить демонтовані замки на нові та не надасть їй ключі. Таким чином, просила суд зобов`язати відповідачку не чинити перешкоди у користуванні її власністю - 1/2 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_2 та вселити її у вищевказану квартиру. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 8 лютого 2023 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні її власністю - 1/2 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_2 та вселити ОСОБА_1 в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 грн. судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що вона чинить будь-які перешкоди позивачці у користуванні належною їй часткою у вищевказаній квартирі, а сам факт звернення до правоохоронних органів не може бути належним доказом порушення її прав. Відсутність будь-яких належних доказів того, що вона чинить перешкоди позивачці у здійсненні її прав, зумовлює неможливість застосування судом ч. 1 ст. 391 ЦК України. Крім того, вважає неспівмірними заявлені позивачкою витрати на оплату правничої допомоги у справі. Натомість ухвалення судового рішення за відсутності сторін унеможливило надання нею заяви про зменшення суми витрат на таку допомогу. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 6 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В., ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 (а.а.с. 7-9). Співвласником частини вказаної квартири є ОСОБА_2 .. При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 чинить позивачці перешкоди у користуванні належною їй частиною вказаної квартири. Заперечуючи проти позову, представник відповідачки зазначив про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні цим житлом. Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Належним чином дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, оскільки позивачка позбавлена можливості користуватися належною їй частиною спірної квартири. Сам факт звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, оскарження відповідачкою рішення у цій справі в апеляційному порядку, а також подання ОСОБА_2 позовної заяви про переведення на неї прав покупця й витребування частини спірної квартири, свідчать про те, що між сторонами існує спір щодо цього житлового приміщення, відтак порушене право власності позивачки підлягає судовому захисту обраним нею способом, шляхом вселення до спірної квартири. Щодо питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне. 23 липня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Омельчуком І.М., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №535 від 2 вересня 2010 року, був укладений договір про надання правничої допомоги. У пункті 5 договору про надання правничої допомоги сторонами погоджено, що за надання правничої допомоги, юридичних послуг, клієнт сплачує виконавцеві фіксовану суму 15000 грн, які становлять оплату за надані послуги згідно цього договору. Вказана сума коштів має бути сплачена клієнтом на користь виконавця не пізніше 7 днів після набрання законної сили судовим рішенням. Частиною 8 статті 141 ЦПК України, визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до положень ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 цієї статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 4 ст.137 ЦПК України також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт ( наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт ( надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами ( ч.5 ст. 137 ЦПК України). Відповідно до ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. У вказаній постанові також зазначено, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при визначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуг годин помножена на вартість такої ( однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України №5076-VI як « форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Подання детального опису робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт ( надання послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу ( у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 та адвокат Омельчук І.М. дійшли згоди про фіксований розмір гонорару, який становить 15000 грн., відтак та обставина, що у детальному описі наданих послуг не зазначено час, який був витрачений адвокатом на надання тієї чи іншої послуги, не свідчить про неможливість розподілу цих витрат. Безпідставним є також й посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд не врахував критерій співмірності витрат на правничу допомогу, оскільки відповідачка не подала до суду відповідне клопотання, адже обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається виключно на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Так, розгляд цієї прави відбувся в порядку загального позовного провадження. Таким чином, відповідачка мала можливість скористатися своїм правом щодо звернення до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, проте цього не зробила. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду. Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 8 лютого 2023 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 26 липня 2023 року