Постанова Дніпровський апеляційний суд № 459/3924/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3405/23 Справа № 459/3924/21 Суддя у 1-й інстанції - Старовецький В.І. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., за участю секретаря Шумило І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №459/3924/21 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Брух Андрій Олексійович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення нарахованої, але не отриманої пенсії в порядку спадкування, за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2023 року, встановив: У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Брух А.О., звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі за текстом ГУ ПФУ в Донецькій області) про стягнення нарахованої, але не отриманої пенсії в порядку спадкування. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що Червоноградським міським судом Львівської області було розглянуто цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання права власності на суми нарахованої, але недоотриманої пенсії в порядку спадкування після смерті її чоловіка. Позовні вимоги позивачки задоволені та визнано за ОСОБА_1 право власності на нараховану, але недоотриману пенсію ОСОБА_2 в розмірі 8 531,39 гривень в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім того судом видано виконавчий лист. Позивачка вказує на те, що Пенсійний фонд відмовляється виконувати рішення суду, оскільки вважає, що рішення суду не дає права нарахування та виплати позивачці нарахованої, але недоотриманої пенсії після смерті її чоловіка. Вважає, що управління Пенсійного фонду чине перешкоди у отриманні нею недоотриманої пенсії після смерті її чоловіка, оскільки вона набула право власності на недоотриману суму пенсії у встановленому законом порядку та як спадкоємець має право на її одержання без обмеження будь-яким строком. Просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі 8 531, 39 гривень. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 8 531,39 гривень. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908 гривень, а також витрати по оплаті за правову допомогу в сумі 3000 гривень. В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Донецькій області просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 квітня 2021 року по справі № 459/1657/20 визнано за позивачкою право власності на нараховану, але не виплачену пенсію ОСОБА_2 в порядку спадкування. Посилається, що дане рішення не давало управлінню права нарахувати та виплатити позивачці недоотриману пенсію ОСОБА_2 оскільки не встановлювало прямого зобов`язання. У зв`язку з цим посилається, що при розгляді питання виплат недоотриманої пенсії померлого уповноважений орган Пенсійного фонду має керуватися загальними нормами законодавства. За результатами розгляду наданих документів, враховуючи відсутність належних відомостей щодо причин пропуску строку, передбаченого ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Управлінням було надано роз`яснення щодо неможливості виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_2 . Зазначає, що за наслідками обміну інформацією з органами соціального захисту населення, керуючись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ОСОБА_2 була призупинена виплата пенсії. За відновленням виплати пенсії ОСОБА_2 до Органів Пенсійного фонду України не звертався та 01 травня 2016 року пенсійна справа була знята з обліку. Пенсійні кошти у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , які не нараховувалися за життя спадкодавця, не входять до складу спадщини. Також посилається, що враховуючи фактичні обставини та складність справи, стягнуті судом витрати на правничу правову допомогу в сумі 3 000 гривень є завищеними. Письмовий відзив на апеляційну скаргу не наданий. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи. Адвокатом Брух А.О., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , подано заяву з проханням розглянути справу без їх участі. Апеляційну скаргу просить залишити без задоволення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Донецькій області підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції, врахувавши, що за позивачкою було визнано право власності на спадкове майно, яке складається з недоотриманої суми пенсії, рішенням суду, яке набрало законної сили, відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивачки як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового майна, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 квітня 2021 року визнано за ОСОБА_1 право власності на нараховану, але недоотриману пенсію ОСОБА_2 у розмірі 8 531, 39 гривень в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду набрало законної сили. На підставі зазначеного рішення позивачці було видано виконавчий лист. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка набула право власності на успадковане майно у вигляді недоотриманої пенсії в розмірі 8 531,39 гривень як спадкоємець за законом. Після отримання виконавчого листа позивачка звернулася із вказаним листом до Костянтинівського міськрайонного відділу ДВС, який 17 червня 2021 року, повернув їй виконавчий лист без виконання, посилаючись на п.10 ч. ч.4 ст. 4 закону України «Про виконавче провадження», мотивуючи тим, що позивачка із вказаним листом має звернутися до органів казначейства. Після звернення позивачкою до органів держказначейства, їй було роз`яснено, що зазначене рішення містить вимогу тільки щодо визнання права власності та відсутня вимога, щодо стягнення коштів. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З відповіді ГУ ПФУ в Донецькій області, щодо звернення ОСОБА_1 про виплату недоотриманої суми пенсії від 28 серпня 2021 року, вбачається, що рішення суду від 20 квітня 2021 року не є підставою для нарахування та виплати їй недоотриманої пенсії ОСОБА_2 . Отже, спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді призначеної, нарахованої, але невиплаченої пенсії спадкодавця. Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у неї як спадкоємця після смерті чоловіка права на спадкування недоотриманої суми пенсії, однак відповідач незаконно перешкоджає реалізації її прав, як спадкоємця, на отримання належного їй спадкового майна. Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Донецькій області посилається на норми, передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою регламентується припинення виплати пенсійних виплат та їх поновлення, та на ст. 52 вказаного Закону, якою врегульована можливість виплати сум пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю за умови надання свідоцтва про право на спадщину. При цьому зазначає, що обчислення розміру пенсії, що могла буди нарахована, проводиться згідно з частино. 2 ст. 49 вказаного Закону з урахуванням вимог ст. 46 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання про неспроможність вказаних доводів апеляційної скарги відповідача, оскільки позивачка захистила своє справо спадкоємця на отримання недоотриманих пенсійних виплат свого чоловіка шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою про право власності в порядку спадкування на нараховану, але недоотриману пенсію померлого чоловіка в сумі 8 531,39 гривень і рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 квітня 2021 року, яке набуло законної сили, визнано за ОСОБА_1 право власності на нараховану, але недоотриману пенсію ОСОБА_2 в сумі 8 531,39 гривень в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За викладених обставин, суд першої інстанції встановивши, що позивач має право на спадкове майно - пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним у цих правовідносинах, дійшов вірного висновку про порушення відповідачем права власності позивачки на вказану суму грошових коштів, яке підлягає судовому захисту способом примусового виконання обов`язку в натурі, тобто стягнення її на користь ОСОБА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги відповідача щодо завищеного розміру витрат на правничу допомогу колегія суддів враховує наступне. Позивач на підтвердження понесених витрат надала до суду копію Договір про надання юридичних послуг від 15 листопада 2021 року, копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1093207, опис послуг з надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_3 ОСОБА_1 згідно договору про надання юридичних послуг від 15.11.2021 року та копію квитанції № 17 від 15 листопада 2021 року про сплату адвокату 3000 гривень. (а.с.18, 19, 20, 21) Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до положень вказаної вище статті, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. В силу частин 3, 4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Частиною 5 статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 20 травня 2020 року у справі № 154/1435/18-ц та від 17 березня 2021 року у справі № 712/1720/19. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 ст. 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Відповідачем при розгляді справи у суді першої інстанції не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Щодо аргументу апеляційної скарги про те, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, апеляційний суд звертає увагу, що в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником відповідача, а отже є визначеним. З огляду на умови договору про надання правової допомоги та встановлення у ньому фіксованої ціни наданих послуг, враховуючи складання і підписання адвокатом Брух А.О. всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, доходить висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 3 000 гривень є реальними та підтверджуються належними доказами. Отже, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.п «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 26 липня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста