Постанова 4803 № 199/2216/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4850/23 Справа № 199/2216/23 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 липня 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2023 року, - В С Т А Н О В И В: 13 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Заявник просив суд встановити факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період часу з липня 1997 року до часу відкриття спадщини - дати смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви зазначив, що заявник не має можливості оформити спадкові права за померлою ОСОБА_2 , чим порушуються його права, а тому він вимушений звернутись із даною заявою до суду в порядку окремого провадження (а.с.2-5). Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Роз`яснено заявнику, що із вказаними вимогами слід звернутися до суду в порядку позовного провадження. Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 судовий збір у сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок, сплачений згідно з квитанцією від 13.03.2023 року №25 в АТ «Ощадбанк» (а.с. 11). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.16-20). Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з огляду на таке. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту потрібно заявнику для отримання спадщини та вбачається спір про право на отримання спадщини. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду 1 інстанції та вважає такі висновки передчасними виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України). Згідно зі статтею 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У частині четвертій статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Отож, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567 цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів». Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Відмовляючи у відкритті провадження у справах про встановлення юридичних фактів з підстав передбачених ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суди повинні зазначати та встановлювати, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, та між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним. Такий висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, постанова від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі №520/19532/19, від 14 вересня 2022 року у справі №755/17019/21. Відповідно до положень п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 - для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення, суддя зобов`язаний провести підготовчі дії, передбачені ст.143 ЦПК ( в редакції 1502-06 ), зокрема, з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Частиною 3 ст. 42 ЦПК України передбачено, що у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи. Відповідно до положень ч. 4,6 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Судом першої інстанції не зазначено, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, тобто не встановив, між ким існує реальний спір. Тому, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зокрема є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, з мотивів, викладених в мотивувальній частині постанови, керуючись положеннями ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справанаправленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 259, 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2023 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: