Постанова 4803 № 204/302/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6561/23 Справа № 204/302/23 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про стягнення заборгованості по заробітної плати, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про стягнення заборгованості по заробітної плати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він працює у відповідача з 2006 року, за фахом - машиніст гірничих виїмкових машин 6 розряду з повним робочим днем в шахті з 01.01.2020 року, по теперішній час. 21.04.2022 року на підставі Указу президента від 24.02.2022 року №269/2022 призваний у Збройні Сили України під час загальної мобілізації. Відповідач починаючи з 21.04.2022 року до 18 липня 2022 року включно проводив нарахування і виплату середньої заробітної плати позивачу. У відповідності до Наказу генерального директора ПАТ ШУ «Покровське» Яковенко В.Г. «про внесення змін щодо збереження середнього заробітку та правил обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку певним категоріям працівників» у зв`язку з тим, що 19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-IX, який вніс ряд суттєвих змін до КзпП. Серед ключових змін як вважає відповідач є те, що його положення скасували збереження середнього заробітку мобілізованим і відстороненим від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України, на підставі чого відповідач помилково прийняв вказане рішення про зупинення нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку, без зарахування цього періоду до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. 24.04.2022 року позивач ОСОБА_1 під час мобілізації отримав державні соціальні гарантії у вигляді збереження роботодавцем його середнього заробітку як працівника, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Згідно вказаним нормам законодавства Воєнний стан не припинився, позивач не звільнений і до сьогодні, за мобілізацією виконує свій обов`язок у відповідності до ст. 65 Конституції України яка передбачає що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України і що кожен громадянин відбуває військову службу відповідно до закону, зміни які були прийняті до норм частини 3 статті 119 КЗпП України до нього не застосовуються, гарантії які він отримав від держави, він має право отримувати до встановленого терміну (настання обставини - закінчення воєнного стану і його демобілізація, або його звільнення). Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на його користь борг по виплаті середньої заробітної плати за період з липня 2022 року по час постановлення рішення судом, та зобов`язати відповідача в подальшому з часу стягнення середнього заробітку за рішенням суду, проводити нарахування та виплату середньої заробітної плати ОСОБА_1 на час виконання державних або громадських обов`язків на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період на час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення та стягнути судові витрати які на час звернення з цим позовом становлять 30000 грн. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Шахтоуправління «Покровське» про стягнення заборгованості по заробітної плати відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» за фахом машиніст гірничих виїмкових машин 6 розряду з повним робочим днем, що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_1 . Відповідно до військового квитка серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 призваний у Збройні Сили України під час загальної мобілізації. Отже, на теперішній час ОСОБА_1 , який був призваний під час загальної мобілізації, проходить військову службу у Збройних Силах України. До 18 липня 2022 року ОСОБА_1 , як працівнику, прийнятому на військову службу, Приватним акціонерним товариством «Шахтоуправління «Покровське» на підставі за ч. 3 ст. 119 КЗпП України виплачувався середній заробіток. Наказом генерального директора Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» від 19 липня 2022 року працівникам, які до 18 липня 2022 року (включно) були увільнені від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема і ОСОБА_1 , з дати видання цього наказу було припинено збереження та виплату середнього заробітку із збереженням за ними місця роботи і посади на весь період увільнення від роботи. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом. У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову перед вищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту». Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції станом на 31 липня 2020 року, тобто станом на дату підписання ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на даний час. Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» №

147. Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень. Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. Таким чином, передбачався обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом і дії відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» щодо припинення нарахування та виплати середнього заробітку є правомірними. Твердження позивача стосовно дії в часі норми права, а саме незастосування ч. 3 ст. 119 КЗпП України до трудових відносин, які виникли до внесення змін до цієї статті, тобто до 19 липня 2022 року, колегія суддів відхиляє. Так, частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Правову позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. В ухвалі від 09 липня 1998 року № 6-уп/98 зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції. У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України в частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. А починаючи з 19 липня 2022 року відповідач Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське» не має обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, так як стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року на теперішній час відсутні, оскільки починаючи з 19 липня 2022 року частиною 3 статті 119 КЗпП України вже не передбачено збереження за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом середнього заробітку на підприємстві, а передбачено лише збереження місця роботи, посади. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: