Постанова Дніпровський апеляційний суд № 188/1464/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6471/23 Справа № 188/1464/22 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Деркач Н.М. суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., при секретарі - Усик А.Д., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення осіб апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2023 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно нарахованих і виплачених коштів та судових витрат, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області (ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2023 року замінено позивача на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно нарахованих і виплачених коштів та судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 з 24 вересня 2018 року була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець та знаходилась на обліку у Лисичанському відділені управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (Лисичанське відділення) як страхувальник-роботодавець, яка одночасно була і застрахованою особою. 23 лютого 2021 року КНП «Лисичанська багатопрофільна лікарня» Лисичанської міської ради відповідачу видано листок непрацездатності АДЕ № 192148 з 23 лютого 2021 року до 28 червня 2021 року у зв`язку з вагітністю і пологами на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 - після). Перебуваючи у відпустці по вагітності і пологах відповідач 24 лютого 2021 року припинила підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця. 02 березня 2021 року відповідач звернулась до Лисичанського відділення із заявою щодо виплати їй допомоги по вагітності та пологах за умовами Порядку надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування України застрахованим особам у разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації, припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця або незалежної професійної діяльності. За заявою відповідача на підставі наказу Лисичанського відділення «Про призначення матеріального забезпечення» від 10 березня 2021 року № 80-ОД та наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 22 квітня 2021 року № 136- ОД відповідачу призначено та виплачено допомогу по вагітності та пологах згідно листка непрацездатності АДЕ № 192148 за період з 23 лютого 2021 року до 28 червня 2021 оку у сумі 24 835.86 грн. (платіжне доручення № 994 від 22 квітня 2021 року). Перевіркою діяльності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та його відділень за період з 01 квітня 2019 року по 01 квітня 2021 року, проведеною у період з 31 травня 2021 року по 16 червня 2021 року Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України, встановлено факт зайвого призначення та виплати допомоги по вагітності та пологах ОСОБА_1 . Таким чином, відповідачці ОСОБА_1 були надміру виплачені бюджетні кошти в сумі 24 638,75 грн. Термін повернення вказаних надміру виплачених бюджетних коштів встановлено і відповідачем не виконано: вказані кошти не повернуто. На теперішній час вказана сума надміру нарахованих бюджетних коштів не повернута. Вважає, що вказані гроші відповідачем отримані і використані в інтересах сім`ї, кошти отримані безпідставно, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивач просив стягнути з відповідача безпідставно отримані 24 638,75 грн, судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року, у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно нарахованих і виплачених коштів та судових витрат, відмовлено. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2023 року стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі - 18 000 гривень. Не погодившись з такими рішеннями суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та додаткове рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими. Від адвоката відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить залишити оскаржувані рішення суду без змін, а також відшкодувати витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 24 вересня 2018 була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець та знаходилась на обліку у Лисичанському відділені управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (Лисичанське відділення) як страхувальник-роботодавець, яка одночасно була і застрахованою особою. 23 лютого 2021 року Комунальним некомерційним підприємством «Лисичанська багатопрофільна лікарня» Лисичанської міської ради відповідачу видано листок непрацездатності АДЕ № 192148 з 23 лютого 2021 року до 28 червня 2021 року у зв`язку з вагітністю і пологами на 126 календарних днів (70 календарних днів до передбачуваного дня пологів і 56 - після). Перебуваючи у відпустці по вагітності і пологах відповідач 24 лютого 2021 року припинила підприємницьку діяльність фізичної особи- підприємця, про що свідчать Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та витяг з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України. 02 березня 2021 року відповідач звернулась до Лисичанського відділення із заявою щодо виплати їй допомоги по вагітності та пологах за умовами Порядку надання матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування України застрахованим особам у разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації, припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця або незалежної професійної діяльності, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України № 54 від 10 жовтня 2017 року. Зазначений порядок визначає умови надання Фондом матеріального забезпечення застрахованим особам у разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації, припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця або незалежної професійної діяльності та відсутності правонаступника за страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), у період роботи (здійснення діяльності) застрахованих осіб відповідно до абзацу другого частини першої статті 30 Закону №1105-ХІУ за видами матеріального забезпечення: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві). За заявою відповідача на підставі наказу Лисичанського відділення «Про призначення матеріального забезпечення» від 10 березня 2021 року № 80-ОД та наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 22 квітня 2021 року № 136- ОД відповідачу призначено та виплачено допомогу по вагітності та пологах згідно листка непрацездатності АДЕ № 192148 за період з 23 лютого 2021 року до 28 червня 2021 оку у сумі 24 835.86 грн. (платіжне доручення № 994 від 22 квітня 2021 року). Перевіркою діяльності управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України у Луганській області та його відділень за період з 01 квітня 2019 року по 01 квітня 2021 року, проведеною у період з 31 травня 2021 року по 16 червня 2021 року Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України, встановлено факт зайвого призначення та виплати допомоги по вагітності та пологах ОСОБА_1 . Позивач вважав, що відповідачці ОСОБА_1 були надміру виплачені бюджетні кошти в сумі 24 638.75 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, суд першої інстанції виходив з того, що нормами Закону не передбачено право Фонду скорочувати суму виплати, оскільки Закон чітко вказує, що допомога виплачується за весь період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами та Законом не передбачені випадки, що така допомога може надаватись за певну кількість днів в залежності від того продовжує застрахована особа підприємницьку діяльність чи припинила таку діяльність. Крім того, суд вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відсутні будь-які докази того, що позивач нарахував на користь відповідача допомогу по вагітності та пологах в результаті примусу, в результаті рахункової помилки та/або в результаті недобросовісних дій відповідача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступних підстав. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Виходячи з аналізу вказаних норм закону, повернення допомоги по вагітності та пологах можливо у випадках, коли особа навмисно подала недостовірні відомості, тобто в діях зазначеної особи має бути наявний прямий умисел, тобто намір ввести в оману орган державної влади. Колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, які б підтверджували, що відповідач ОСОБА_1 при поданні заяви на виплату допомоги по вагітності та пологах діяла недобросовісно. У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Між тим, тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум, тому згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України ці обставини має довести позивач. Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18). Оскільки при вирішенні спору не було встановлено, що позивач (платник грошових коштів) довів факт недобросовісності відповідача (набувача грошових коштів), а тому немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення надміру виплаченої державної допомоги. Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано рішення Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. Європейський суд з прав людини вказує, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року). Разом з тим, Європейський суд з прав людини зазначає, що вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах (рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, від 02 грудня 2011 року). Враховуючи встановлені у справі обставини, соціальний статус відповідача, відсутність умислу щодо навмисного приховування інформації, необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що примусове стягнення надміру виплаченої державної допомоги по вагітності та пологах в сумі 24 638,75 грн, може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря. Таким чином, оскільки грошові кошти у вигляді державної допомоги по вагітності та пологах надані позивачем добровільно та за відсутності недобросовісності зі сторони відповідача, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наявним у справі доказам та з урахуванням всіх обставин у справі правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про те, що надмірне нарахування та виплата допомоги по вагітності та пологах відповідачці виникла внаслідок рахункової помилки у зв`язку з невірно визначеним періодом нарахування допомоги, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у позовній заяві не було зазначено такої підстави позову як рахункова помилка та відповідно не була предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Між тим, додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2023 року, з яким не погоджується апелянт, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі - 18 000 гривень. Стягуючи понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 18 000 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу в особі адвоката Забара Альони Володимирівни, а саме: копією договору № 240 від 03.01.2023 року, копіює додаткової угоди № 1 від 03.01.2023 року, звіт від 14.04.2023 року, адвокатським ордером № 1063949 від 10 січня 2023 року, копією свідоцтва адвоката серії ДП № 3812 від 17 серпня 2018 року, копією акту № 14 від 24.03.2023, акту № 3 від 27.01.2023, акту № 15 від 20.03.2023, платіжною інструкцією № @2РL604401 від 20.03.2023, платіжною інструкцією № @2РL036038 від 01.02.2023, платіжна інструкція № @2РL587412 від 03.01.2023, акт № 23 від 16.05.2023, акт № 22 від 14.04.2023, платіжною інструкцією № @2РL262452 від 14.04.2023, платіжною інструкцією № @2РL262470 від 14.04.2023 на загальну суму 18 000 гривень. Колегія суддів не погоджується з таким додатковим рішенням суду. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області заперечувало проти такого розміру витрат на правничу допомогу, вважає його неспівмірним зі складністю справи та таким, що не відповідає вимогам розумності. Із матеріалів справи встановлено, що у межах розгляду справи адвокатом Забара А.В. на підставі угоди про надання правничої допомоги було подано від ОСОБА_1 клопотання про передачу справи за підсудністю (а.с. 46), клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 53), відзив на позовну заяву (а.с. 57-60). Також адвокат брала участь у судових засіданнях 27 січня 2023 року - 36 хвилин, 20 березня 2023 року - 10 хвилин, 14 квітня 2023 року - 37 хвилин. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми на відшкодування витрат на правничу допомогу. Надавши оцінку доказам щодо витрат відповідачки на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з урахуванням заперечень позивача, колегія суддів вважає за необхідне, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, а саме: критерію реальності наданих адвокатських послуг, конкретних обставин справи, її складності та обґрунтованості таких витрат, зменшити стягнуті з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу з 18 000 гривень до 9 000 грн. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу адвокат Забара А.В. заявила клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 5 000 грн, до відзиву на апеляційну скаргу позивача адвокат надала ордер на надання правничої допомоги, акт виконаних робіт №42 від 23 червня 2023 року про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції у даній справі, рахунок на оплату 5000 грн та платіжну інструкцію @2PL161403 про сплату 5000 грн за правову допомогу. Отже, враховуючи вищевикладені норми закону та правові висновки Верховного Суду, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, в порядку розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити клопотання представника відповідачки щодо розподілу судових витрат та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 2 000 грн, з урахуванням критерію реальності наданих адвокатських послуг, конкретних обставин справи, її складності та обґрунтованості таких витрат. У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області слід задовольнити частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року залишити без змін, а додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2023 року змінити, зменшивши стягнуті з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу з 18 000 грн до 9 000 грн., а також стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 2 000 грн. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року - залишити без змін. Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2023 року змінити, зменшивши стягнуті з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу з 18 000 грн до 9 000 грн. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 2 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида І.Ю. Ткаченко