Постанова 4857 № 460/29040/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/29040/22 пров. № А/857/8441/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Курильця А.Р., Носа С.П., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Махаринець Д.Є.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Рівне 18 квітня 2023 року у справі №460/29040/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В : 13.09.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні з лав Збройних Сил України 23.06.2016; - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» за період з 24.06.2016 по 07.09.2022 в розмірі 883984,20грн; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до судового рішення у справі №460/14195/21; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 24.06.2016 по день її фактичної виплати 07.09.2022 у відповідності до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 07.03.2022 по 06.09.2022 у сумі 7181 грн. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 24.06.2016 по 07.09.2022. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 24.06.2016 по 07.09.2022 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Суд першої інстанції вказав, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд першої інстанції зазначив, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України. Суд першої інстанції вказав також, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, якими встановлено обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном. Суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 07.09.2022 відповідної суми на виконання рішення суду, такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст.117 КЗпП України. Також суд першої інстанції вказав, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки судом встановлено, що відповідачем протиправно не проведено позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 24.06.2016 по 07.09.2022, позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у відповідній частині та ухвалити нове, яким задовольнити позов в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» за період з 24.06.2016 по 06.03.2022. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме редакцію Кодексу законів про працю України. Скаржник вказує, що стаття 117 КЗпП України в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби у 2016 році будь-яких обмежень не містила. Скаржник зазначає, що стягнення судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби 23.06.2016 в сумі 7191 грн. не відповідає завданню адміністративного судочинства. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, навівши мотиви з яких вважає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині законним та обґрунтованим. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи встановлено, що Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 23.06.2016 №142, ОСОБА_1 з 23.06.2016 виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до Рівненського ОМВК Рівненської області. На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 у справі №460/14195/21 Військова частина НОМЕР_1 07.09.2022 провела з ОСОБА_1 остаточний розрахунок, що підтверджується роздруківкою по картковому рахунку про зарахування коштів в сумі 88 639,34 грн. Вважаючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Враховуючи положення статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому предметом перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову. Спірним є застосування судом першої інстанції статті 117 Кодексу Законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022. Відповідно до статті 117 КЗпП України у вказаній редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Відповідачем повний розрахунок з позивачем проведено лише 07.09.2022, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України та в період дії нової редакції статті 117 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.» За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Вказана частина переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання тому числі й після прийняття судового рішення. Суд апеляційної інстанції зауважує, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 правова позиція суду касаційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу). Разом з тим, правова позиція суду касаційної інстанції основана на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни. Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності встановлених статтею 117 КЗпП України, оскільки право на відшкодування за несвоєчасну виплату належних сум виникло у позивача 07.09.2022, коли, як і на дату звернення позивача до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому така підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що у період дії статті 117 КЗпП України в первинній редакції позивач не набув права на отримання відповідного відшкодування (середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку), а тому при прийнятті Закону № 2352-IX від 01.07.2022 не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги в оскаржуваній частині та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України у первинній редакції. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні правильно викладено мотиви відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №460/29040/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді А. Р. Курилець С. П. Нос