Постанова 4856 № 600/4068/22-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4068/22-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 25 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки з наступними позовними вимогами: - визнати протиправною бездіяльність Чернівецького міського територіального центру комплектації та соціальної підтримки щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу"; - зобов`язати Чернівецький міський територіальний центр комплектації та соціальної підтримки звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу". Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2022 про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Зобов`язано Чернівецький міський територіальний центр комплектації та соціальної підтримки розглянути по суті рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп."г" п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу", та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", указів Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022 та "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року № 69/2022 року перебуває на військовій службі. Починаючи з 10.04.2008 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , від спільного шлюбу з якою має неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. 20.03.2014 р. заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців у справі №725/650/14-ц шлюб між позивачем та ОСОБА_2 було розірвано. Стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина до досягнення повноліття. Згідно свідоцтва про шлюб від 23 липня 2014 року яким зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. Згідно акту від 13.06.2022 р. комісії дільничного комітету ТОВ "Вайт Лаіонс" встановлено що ОСОБА_2 проживає без реєстрації з батьком ОСОБА_1 .. Вказане підтверджується актом, підписаного сусідами. 28.06.2022 р. між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні. Згідно вказаного договору батьки визначили місце проживання - з батьком. 01.07.2022 р. позивачем подано рапорт на ім`я командира взводу охорони про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову служби". 07.07.2022 р. на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 повернено без реалізації службові матеріали щодо звільнення у запас солдата ОСОБА_1 27.09.2022 р. представником позивача подано заяву про звільнення з військової служби ОСОБА_1 разом з рапортом. 12.10.2022 р. ТВО начальника Чернівецького ОТЦК та СП надано відповідь на заяву, відповідно до змісту якої позивачу потрібно особисто подати рапорт по команді та документи що підтверджують звільнення. 11.11.2022 р. позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби. На момент звернення до суду з вказаним позовом відповіді на вказаний рапорт не було. Не погоджуючись з бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що рапорт позивача від 11.11.2022 р. про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992№2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу", Чернівецьким міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було. Вказане, на думку суду, свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 11.11.2022 про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов`язання Чернівецького міського територіального центру комплектації та соціальної підтримки звільнити позивача з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу", суд вказав, що ці позовні вимоги в даній частині не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем. З огляду на зазначене, суд прийняв рішення про зобов`язання Чернівецького міського територіального центру комплектації та соціальної підтримки розглянути по суті рапорт про звільнення позивача з військової служби на підставі п. 2, ч. 4, ст.26 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу", та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, враховуючи вимоги частини 1 статті 308 КАС України, апеляційному перегляду за апеляційною скаргою відповідача в частині задоволених позовних вимог. Так, згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", однак, відповіді на вказаний рапорт не надано та вказано, що останнім не було надано достатніх документів для його розгляду. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів враховує наступне. Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. З матеріалів справи встановлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Позивач подавав рапорти з метою звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". При цьому встановлено, що позивач подавши рапорт 11.11.2022 р. про звільнення з військової служби, відповіді на нього не отримав. Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008). Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону. Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008. Пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009№ 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. З наведеного слідує, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що рапорт позивача від 11.11.2022 р. про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992№2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу", Чернівецьким міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було. В апеляційній скарзі апелянт вказав, що позивачу вже була направлена обгрунтована відповідь з відмовою та роз"ясненням на рапорт від 01.07.2022 року, однак жодних доказів на підтвердження зазначеного чи спростування доводів позивача відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 11.11.2022 про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Чернівецький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Чернівецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.