Постанова 4856 № 120/9939/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/9939/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 25 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовані протиправність дій щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, тому метою нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2020 по 24.11.2022, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 09.10.2020 по 08.04.2021 включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 09.10.2020 по 08.04.2021, включно, в сумі 82 365,38 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначає, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу. Так, якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, він має право не давати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним здійснять повний розрахунок. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 056.10.2020 за №148 позивача виключено із списків особового складу військової частини із 09.10.2020. Після звільнення зі служби позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення, тому звернувся до суду з метою захисту своїх прав. На виконання судових рішень у справах №120/275/21-а та №120/18425/21-а відповідачем на особовий рахунок позивача було зараховано кошти в сумі 82370,85 грн. Остаточний розрахунок проведено 24.12.2022. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.10.2020 по 24.12.2022, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом. Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII). Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України. Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19. Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними, тому судом відхиляються. Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, а саме 20.09.2021, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, а саме 20.09.2021, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. положення статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022, які діяли на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення, передбачають обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців. Відповідно до матеріалів справи, 24.12.2022 на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах №120/275/21-а та №120/18425/21-а військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату позивачу недоплачене за час військової служби грошове забезпечення в загальній сумі 82370,85 грн. Тобто час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні зі служби включає період з 09.10.2020 по 24.12.2022 (включно), що становить 807 календарних днів. Колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (30.12.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX. А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 467 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 182 календарний день (період з 09.10.2020 по 08.04.2021). Згідно з довідкою-розрахунком відповідача №38 від 19.01.2023 середній заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (серпень-вересень 2020 року) становив 25689,80 грн. щомісячно. Середньоденний заробіток позивача становить 842,28 грн. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 153 296,51 грн. (842,28 грн. х 182 календарний день). Колегія суддів звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення на суму 82 370,85 грн. з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 153 296,51 грн., що істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум. Так, у постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч.5 ст.242 КАС України. В постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Колегія суддів враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі. При вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми (82370,85 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 09.10.2020 по 24.12.2022 становить 53,73% (82370/153296,51 х 100%). Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 53,73% розраховується наступним чином: 842,28 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 53,73% х 182 (дні затримки розрахунку) = 82 365,38 грн. Отже, враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 82 365,38 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача. Виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку. Колегія суддів зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо виплати грошового забезпечення. У зв`язку з цим між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішувався судом. Тобто невиплата відповідачем усіх сум, належних позивачу при звільненні, не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства. В даному ж випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав. Разом з тим така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця. Стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відповідність вищезазначеної суми 82 365,38 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.