Постанова Київський апеляційний суд № 752/3267/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №752/3267/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2887/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 липня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. при секретарі Баллі Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року (суддя Машкевич К.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача, розірвання договору про надання послуг, відшкодування збитків та моральної шкоди, встановив: у січні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання договору про надання послуг від 6 листопада 2020 року №1006-АН, стягнення завданих збитків в сумі 23217грн 80коп. та моральної шкоди в розмірі 11 000грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що 6 листопада 2020 року між нею та відповідачем був укладений договір №1006-АН про надання послуг, відповідно до п. 1.1 якого відповідач зобов`язався організувати роботи по виготовленню металево-пластикових конструкцій і закупці додаткових матеріалів, установці та передачі у її власність ПВХ конструкцій і додаткових матеріалів. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору вона зобов`язалася оплатити та прийняти готові вироби та роботу відповідно до умов договору. Позивачка зазначала, що вартість договору складала 36 000грн, передплата становила 22 000грн, приблизна дата доставки вказаних матеріалів визначена 14 листопада 2020 року. Позивачка посилалася на те, що нею була сплачена передплата в сумі 22 000грн, про що на договорі зроблено запис відповідачем. Однак, у встановлений договором строк відповідач зобов`язання за договором не виконав, вироби та матеріали, зазначені у договорі, не поставив, на її неодноразові телефонні дзвінки відповідач змінював дати поставки та на дату подачі позову до суду свої зобов`язання не виконав. Крім того позивачка вважала, що у зв`язку з простроченням відповідачем своїх зобов`язань, відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з відповідача за період з 6 листопада 2020 року по 25 січня 2021 року на її користь підлягає стягненню пеня в сумі 584,76грн. Також, відповідно до ст. 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 146,47грн та інфляційні нарахування в сумі 486,57грн. Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачка зазначила, що вона завдана неналежним виконанням договору у вигляді відсутності будь-яких дій з його виконання, тому вона оцінює її у розмірі 50% сплачених нею коштів, що становить 11 000грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року позов задоволено частково, розірвано договір, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 №1006-АН від 6 листопада 2020 року. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 22 000грн, пеню в сумі 684,76грн, 3% річних в сумі 86,68грн та індекс інфляції в сумі 486,20грн, а також моральну шкоду в сумі 1 000грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 908грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не дослідив договір №1006-АН від 6 листопада 2020 року належним чином та не звернув увагу на те, що підпис, який підтверджує отримання від позивача 22 000грн, вчинений не особою, що підписувала вказаний договір від імені відповідача, а невідомою особою, оскільки між цими підписами є суттєва різниця у їх написанні та виконанні, а тому суд дійшов помилкового висновку щодо вчинення запису про отримання коштів саме відповідачем та не з`ясував, якою особою було вчинено підпис на договорі про отримання коштів. Відповідач стверджує, що він не є особою, що укладала з позивачем спірний договір, а його підпис є підробленим. Він не знайомий з позивачем, жодного разу з нею не зустрічався, у свою чергу, позивачка уклала договір з невідомими особами та не пересвідчилася у тому, що укладає договір саме з ним особисто, не перевірила повноваження та документи, що посвідчують особу, та передала кошти невідомій особі. Також відповідач зазначає, що у грудні 2020 року на претензію позивачки повідомив, що договору з нею не укладав, замовлення не приймав, грошових коштів від неї не отримував, що у договорі зазначені не його адреса та телефон, підпис від його імені не відповідає дійсності, а підприємницьку діяльність він здійснює без печатки. Однак позивачка вказані відомості суду не повідомила і до позовної заяви не додала претензію та відповідь на неї. Відповідач посилається на те, що договір з позивачкою є неукладеним, оскільки він його не підписував, та не тягне за собою будь-які наслідки, тому позов задоволенню не підлягає. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що відповідач не довів належними доказами свою непричетність до шахрайських дій, на які посилається в доводах апеляційної скарги, а тому апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника-адвоката Донець Ю.Б., які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення позивачки ОСОБА_2 , яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 6 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір, предметом якого є роботи по виготовленню МП конструкцій та закупки додаткових матеріалів, установці та передачі у власність замовника ПВХ конструкцій та додаткових матеріалів по розцінкам виконавця. Пунктом 2.1. договору сторони погодили вартість договору - 36 000грн та перший внесок у сумі 22 000грн. Згідно пункту 3.2. виконавець виготовляє виріб та зобов`язується передати його замовнику протягом 22 робочих днів з моменту укладення договору. На договорі зроблена відмітка про отримання передоплати 22 000грн. Прізвище та посада особи, яка отримала грошові кошти, не зазначені. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором підряду, що є підставою для розірвання договору, стягнення пені відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», 3% річних та інфляційні втрати. Також суд першої інстанції вважав, що на підставі ст. 1212 ЦК України з відповідача підлягають стягненню отримані ним у якості передоплати грошові кошти. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Форма договору підряду може бути як усною, так і письмовою, і визначається відповідно до положень статей 205, 207-209 ЦК України. Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначила, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що не укладав з позивачкою договору 6 листопада 2020 року, наявні у договорі підписи йому не належать і грошових коштів від позивачки він не отримував. За клопотанням відповідача апеляційним судом була призначена судова почеркознавча експертиза підпису від імені ФОП ОСОБА_1 на договорі від 6 листопада 2020 року. Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17 січня 2023 року № 15742/15743/22-32, підписи від імені ОСОБА_1 у рядку « З інформацією ознайомив (виконавець)» та у графі «Виконавець» у договорі № 1006-АН від 6 листопада 2020 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (с.с.4-9 т.2). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 доведено під час апеляційного розгляду, що договір підряду від 6 листопада 2020 року з ОСОБА_2 він не укладав, тому у нього не виникло будь-яких зобов`язань щодо виконання цього договору, оскільки з неукладеного правочину не виникають договірні зобов`язання, він не породжує жодних цивільних правовідносин, а значить він і не породжує для сторін правочину будь-яких прав та обов`язків. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Вказані положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Позивачкою не надано доказів, що саме ФОП ОСОБА_1 отримав передоплату у розмірі 22 000грн. У письмових поясненнях, наданих до Київського апеляційного суду 25 січня 2022 року, ОСОБА_2 зазначала, що 6 листопада 2020 року за місцем її проживання прийшов замірник на ім`я ОСОБА_3 , якого вона викликала по телефону, вказаному на відповідному сайті в Інтернеті. Саме він надав їй договір, який вже містив підпис ОСОБА_1 , та йому вона передала передоплату у розмірі 22 000грн, про що він зробив відмітку на договорі. Отже, безпосередньо відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти не передавала, як встановлено судом ФОП ОСОБА_1 договір з ОСОБА_4 не укладав, доказів, що особа, яка отримала грошові кошти, діяла від імені відповідача, матеріали справи не містять, а відтак відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 22 000грн. Доводи ОСОБА_2 про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи є неповним, оскільки експертами не досліджувався підпис особи на договорі, яка підтвердила отримання від неї 22 000грн, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при призначенні апеляційним судом судової почеркознавчої експертизи таке питання перед експертами не ставилося. При цьому колегія суддів зазначає, що позивачка не була позбавлена можливості при призначенні судом судової почеркознавчої експертизи запропонувати суду питання, які на її думку, потребували висновку експерта, однак своїм правом не скористалася і не надала доказів, які б спростували висновки експертів. Посилання ОСОБА_2 , що їй був наданий для огляду оригінал витягу з реєстру платників єдиного податку від 6 квітня 2018 року на ім`я ФОП ОСОБА_1 та надана його копія, що на думку позивачки, свідчить про вчинення стосовно неї шахрайських дій за участю відповідача, є припущеннями, на яких відповідно до положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватися судове рішення. Також не може бути підставою для задоволення позовних вимог твердження ОСОБА_2 про те, що ФОП ОСОБА_1 , будучи обізнаним про укладення від його імені договору з позивачкою та використання невідомими особами витягу з реєстру платників єдиного податку від 6 квітня 2018 року, виданого на його ім`я, і печатки, не звернувся до правоохоронних органів, оскільки звернення до правоохоронних органів є правом особи, а не її обов`язком. Крім того, відповідачем до апеляційної скарги приєднана копія його заяви до Подільського управління поліції від 22 вересня 2021 року. Також з матеріалів справи вбачається, що 21 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася до органів поліції, у зв`язку із чим відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про що вона повідомила ОСОБА_1 , направивши йому претензію 2 грудня 2020 року. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За обставин даної справи та наданих пояснень ОСОБА_2 встановлено, що нею не перевірялися документи особи, яка передала їй договір від 6 листопада 2020 року з підписами від імені ФОП ОСОБА_1 та якій позивачка передала 22 000грн, доказів, що позивачка укладала договір саме з відповідачем у даній справі суду нею надано не було, відповідачем доведено, що він договір з позивачкою не укладав, а відтак правових підстав для задоволення позовних вимог немає. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частина перша статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки правовідносини сторін не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 2 724грн. Частина 2 статті 141 ЦПК України визначає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Згідно частини 3 статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Відповідачем надана апеляційному суду копія платіжного доручення від 27 червня 2022 року про оплату ним проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 9 060грн 96коп. (с.с.189 т.1). Враховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені відповідачем судові витрати у вигляді оплати судової почеркознавчої експертизи. 7 червня 2023 року представником ФОП ОСОБА_1 - адвокатом Донець Ю.Б. подана заява про відшкодування понесених відповідачем витрат на правову допомогу у сумі 10 000грн. 27 червня 2023 року ОСОБА_2 подала заяву про відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що у апеляційній скарзі та у підготовчому засіданні ФОК ОСОБА_1 не зазначав попередній орієнтовний розмір судових витрат на правову допомогу. Також позивачка зазначає, що ні відповідачем, ні його представником не надані докази у підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу представником ОСОБА_1 - адвокатом Донець Ю.Б. до апеляційного суду надано: - копія договору про надання правової допомоги, укладеного 1 листопада 2021 року між адвокатом Донець Ю.Б. та ФОП ОСОБА_1 ; - копія додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 1 листопада 2021 року, згідно якої сторони досягли згоди, що фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги адвоката становить 10 000грн. У пункті 4 додаткової угоди визначений обсяг наданих послуг і виконаних робіт адвокатом: - ознайомлення з матеріалами справи, що надані клієнтом; - надання клієнту усних консультацій по справі; - збирання, систематизація та оформлення необхідних доказів з метою їх подальшої подачі до суду; - підготовка апеляційної скарги; - підготовка заяви про призначення експертизи; - підготовка клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження; - представництво адвокатом інтересів клієнта в суді. У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 не зазначав орієнтовний розмір витрат, які він поніс або очікує понести на правову допомогу, однак вказана обставина не є обов`язковою підставою для відмови у відшкодуванні цих витрат. Угода між адвокатом Донець Ю.Б. та ФОП ОСОБА_1 була укладена 1 листопада 2021 року, тобто після подання апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає, що відповідач має правові підстави на відшкодування витрат на правову допомоги. Разом з цим, укладення договору з адвокатом Донець Ю.Б. після подання апеляційної скарги спростовує надання адвокатом послуг зі складання апеляційної скарги, написання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та заяви про призначення експертизи, які були складені 28 вересня 2021 року та підписані ФОП ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів вважає, що зазначенні у пункті 4 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 1 листопада 2021 року надані адвокатом послуги з приводу складання апеляційної скарги та написання заяв про поновлення строку на апеляційне оскарження і призначення судової експертизи, не підлягають відшкодуванню за рахунок позивачки. Доводи позивачки про обов`язок суду у попередньому засіданні з`ясувати розмір заявлених сторонами судових витрат є безпідставними, так як під час апеляційного провадження попереднє судове засідання не проводиться. Посилання позивачки на ненадання відповідачем та його представником доказів про оплату гонорару, не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, так як такі витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.№923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18. Враховуючи вищевикладене, складність даної справи, ціну позову та обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачу підлягає відшкодуванню 2 000грн витрат на правову допомогу. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача, розірвання договору про надання послуг, відшкодування збитків та моральної шкоди відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який зареєстрований у АДРЕСА_2 , судові витрати у сумі 13 784грн 96коп. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 21 липня 2023 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова