Постанова 4824 № 759/10428/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №759/10428/22 Головуючий у І інстанції - Петренко Н.О. апеляційне провадження №22-ц/824/8374/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Кононенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного закладу вищої освіти «Київський міжнародний університет» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв`язку із порушенням зобов`язання, - установив: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до Приватного закладу вищої освіти «Київський міжнародний університет» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв`язку із порушенням зобов`язання. Свої вимоги мотивувала тим, що 10 січня 2020 року між нею та відповідачем, Приватним закладом вищої освіти «Київський міжнародний університет», було укладено договір №094 про надання освітніх послуг. Термін навчання за даним договором становить з 01 вересня 2019 року по 01 липня 2021 року. Розмір оплати за навчання за даним договором та Додатковою угодою від 22 вересня 2020 року становить 66600 грн. Згідно умов Договору Відповідач ПРЗВО «КиМУ» добровільно взяв на себе зобов`язання перед замовником та одержувачем освітньої послуги в особі Позивача ОСОБА_1 , зокрема, видачі Позивачу документа державного зразка про вищу освіту ступеню Магістр спеціальності Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, за умови виконання Позивачем обов`язків зазначених у п.п. 2.2 та 2.3 Договору. Позивач, зі своєї сторони, будучи замовником та отримувачем освітньої послуги, а також будучи студенткою ПРЗВО «КиМУ» одночасно, виконала усі взяті на себе за договором та додатковою угодою зобов`язання, а саме: оплата освітніх послуг у повному обсязі в розмірі 66600 грн.; успішне опанування освітньої послуги, а саме складання усіх заліків та іспитів, захист магістерської роботи. Однак, після закінчення терміну навчання встановленого у договорі, закладом освіти «КиМУ» не було видано позивачу диплому про здобуту освіту. 11 лютого 2022 року позивачкою було направлено скаргу до ПРЗВО «КиМУ» з вимогою усунути порушення зі сторони ПРЗВО «КиМУ» та видати позивачці ОСОБА_1 належний їй диплом магістра. Жодної відповіді станом на дату подання даної позовної заяви від ПРЗВО «КиМУ» не надходило. Звертала увагу суду на те, що позивач ОСОБА_1 не може отримати належний їй диплом магістра з вини ПРЗВО «КиМУ» вже майже протягом двох років, що завдало їй значних моральних страждань та матеріальних збитків. Таким чином, враховуючи вищевказане, Приватний заклад вищої освіти «КиМУ» своїми неправомірними діями, які виражаються у невиконанні Відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання освітніх послуг №094 від 10 січня 2020 року, завдав позивачці значної матеріальної та моральної шкоди. 30 серпня 2021 року Позивачку за результатами успішно пройденої співбесіди було запрошено на безоплатне стажування до іноземної (Об`єднані Арабські Емірати) компанії Zamota Тгаdе - F.Z.C строком на три місяці на посаді проектного менеджера (Ргоjесt manager). Однією з головних умов компанії Zamota Тгаdе - F.Z.C для кандидатів на посаду проектного менеджера було наявність у робітника диплому магістра за спеціальністю міжнародні відносини. Враховуючи попередні листування позивача з проректором з навчально-виховної роботи ПРЗВО «КиМУ» Данченко Т.В., яка запевняла позивача, що свій диплом магістра остання отримає, а позивач запевнила свого потенційного роботодавця, що диплом магістра надасть пізніше у зв`язку з чим розпочала проходити стажування у компанії. 29 листопада 2021 року позивач отримала від компанії Zamota Тгаdе - F.Z.C пропозицію на роботу. Однак, у зв`язку з тим, що станом на 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 належний їй диплом магістра з вини ПРЗВО «КиМУ» не отримала, роботодавець вимушений був відмовити позивачу у працевлаштуванні, оскільки вимоги компанії з 30 серпня 2021 року до кандидатів (стосовно наявності диплому магістра за напрямком міжнародних відносин) не змінилися. Згідно пропозиції на роботу (Job Offer) від компанії Zamota Тгаdе - F.Z.C остання пропонувала позивачу щомісячні виплати заробітної плати у розмірі 1000 доларів США. Таким чином, доходи, які позивач могла отримати не є абстрактними, адже дійсно не були ним отримані внаслідок порушення її прав відповідачем, ПРЗВО «КиМУ», внаслідок чого, позивач має право на отримання упущеної вигоди у розмірі 238350 грн., наявність якої було встановлено та доведено. Просила суд, стягнути з відповідача на її користь кошти, сплачені згідно договору, про надання освітніх послуг №094 від 10 січня 2020 року та додаткової угоди від 22 вересня 2021 року у сумі 66600 грн., відшкодування у вигляді упущеної вигоди у сумі 238350 грн., моральну шкоду у сумі 100000 грн; судові витрати у розмірі 4049 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року, у задоволенні позову було відмовлено. 06 березня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Приватного закладу вищої освіти «Київський міжнародний університет» на користь ОСОБА_1 судових витрат, а саме витрат на правову допомогу в розмірі 5500 грн. В обґрунтування заяви посилався на те, що 28 лютого 2023 року в ході судових дебатів представник позивача заявив, що позивач понесла витрати на правову допомогу вже під час розгляду справи в суді, а тому відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України відповідні докази будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Всього позивач оплатила за надану правову допомогу 5550 грн., що підтверджується рахунками на оплату, квитанціями та актом про надання послуг. Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року, відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат. Не погодившись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку, оскільки вважає зазначені рішення незаконними та необґрунтованими, постановленими з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги в частині оскарження основного рішення зазначила, що вона являється громадянкою України. У 2014 році вона отримала атестат українського зразка про повну загальну середню освіту. 09 липня 2019 року Позивач отримала документ про освітній ступінь бакалавра - диплом бакалавра, виданий Федеральним державним бюджетним освітнім закладом вищої освіти «Кубанський державний університет» м. Краснодар. 15 жовтня 2019 року Позивач передала за розпискою приймальній комісії Приватного закладу вищої освіти «Київський міжнародний університет» документи, для її зарахування на перший курс магістратури: - заяву; - оригінал диплому бакалавра від 09 липня 2019 року та додатку до нього, виданого Федеральним державним бюджетним освітнім закладом вищої освіти «Кубанський державний університет» м. Краснодар; - фотокартки у кількості 4 шт.; - копію паспорту та ідентифікаційного коду. 30 листопада 2019 року наказом №296 Позивача було зараховано на перший курс магістратури заочної форми здобуття освіти за кошти фізичних осіб на підставі Правил прийому до ПЗВО «Київський міжнародний університет» у 2019 році та рішення приймальної комісії від 30 листопада 2019 року, протокол №22. 10 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ПЗВО «Київський міжнародний університет» було укладено договір №094 про надання освітніх послуг. Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів Замовника здійснити надання Одержувачу освітньої послуги, а саме надання вищої освіти за ступенем Магістр та спеціальністю 291 міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії. Згідно підпункту 2.1.4 п.2.1 Договору, Виконавець зобов`язується видати Одержувачу документ про вищу освіту державного зразка (якщо відповідно до законодавства за освітньою програмою передбачено видачу такого документа) за умови виконання Одержувачем навчального навантаження в обсязі, необхідному для здобуття певного ступеня вищої освіти. Згідно підпункту 2.2.2.3. п. 2.2. Договору, Замовник має право вимагати від Виконавця: видачі Одержувачу документа про вищу освіту державного зразка (якщо відповідно до законодавства за освітньою програмою передбачено видачу такого документа) за умови виконання Одержувачем начального навантаження в обсязі, необхідному для здобуття певного ступеня вищої освіти. Відповідно до п. 5.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до строку виконання Університетом зобов`язання, передбаченого п. 1.1 Договору. Відповідно до п. 3.1 Договору та Додаткової угоди від 22 вересня 2020 року розмір оплати за навчання становить 66600 грн. Позивач, зі своєї сторони, будучи одержувачем освітньої послуги виконала усі взяті на себе за Договором та Додатковою угодою зобов`язання, а саме: - сплатила освітні послуги у повному обсязі в розмірі 66600 грн.; - успішно виконала навчальне навантаження, а саме склала усі заліки та іспити, захистила магістерську роботу. Відповідач свої зобов`язання за Договором не виконав - не видав Позивачу диплом про здобуту вищу освіту. Термін навчання за Договором становив з 01 вересня 2019 року по 01 липня 2021 року. 30 серпня 2021 року (після завершення навчання) ОСОБА_1 , за результатами успішно пройденої співбесіди, була запрошена на безоплатне стажування до іноземної (Об`єднані Арабські Емірати) компанії Zamota Trade - F.Z.C строком на три місяці на посаді проектного менеджера. Однією з головних умов компанії Zamota Trade - F.Z.C для кандидатів на посаду проектного менеджера було наявність у робітника диплому магістра за спеціальністю міжнародні відносини. Враховуючи попередні листування Позивача з проректором з навчально-виховної роботи ПРЗВО «КиМУ» Данченко Т.В. яка запевняла Позивача, що свій диплом магістра остання отримає, Позивач запевнила свого потенційного роботодавця компанію Zamota Trade - F.Z.C, що диплом магістра надасть пізніше, у зв`язку з чим розпочала проходити стажування у компанії. 29 листопада 2021 року Позивач отримала від компанії Zamota Trade - F.Z.С пропозицію на роботу (Job Offer). Однак, у зв`язку з тим, що станом на 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 належний їй диплом магістра з вини ПРЗВО «КиМУ» не отримала, роботодавець в особі Zamota Trade - F.Z.C був вимушений відмовити Позивачу у працевлаштуванні, оскільки вимоги компанії з 30 серпня 2021 року до кандидатів (стосовно наявності диплому магістра за напрямком міжнародних відносин) не змінилися. Згідно пропозиції на роботу (Job Offer) від компанії Zamota Trade - F.Z.С, остання пропонувала Позивачу щомісячні виплати заробітної плати у розмірі 1000 доларів США. 11 лютого 2022 року Позивач направила скаргу до ПРЗВО «КиМУ» з вимогою усунути порушення зі сторони ПРЗВО «КиМУ» та видати Позивачу належний їй диплом магістра. Жодної відповіді станом на дату подання даної позовної заяви від ПРЗВО «КиМУ» не надходило. За таких умов, Позивачу було завдано шкоди у вигляді упущеної вигоди, яка за період з 04 січня 2022 року по 04 серпня 2022 року склала 238350 грн. Також їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінила у 100000 грн. Окремо зазначає, що Відповідач всіляко намагався ввести в оману суд першої інстанції та зазначав, що заклади вищої освіти не мають технічної можливості проводити процедуру визнання документу про освіту, виданого за кордоном. Вказана обставина не відповідає дійсності, з огляду на те, що МОН (нарівні з вищими навчальними закладами) є компетентним органом з питань визнання документів про освіту, виданих за кордоном. Уповноваженим органом МОН, що виконує дану функцію є ДП «Інформаційно-іміджевий центр». На офіційному веб-сайті ДП «Інформаційно-іміджевий центр» розміщена детальна покрокова інструкція для закладів вищої освіти щодо порядку реєстрації виданих ними Свідоцтв про визнання. Вказана інформація є загальнодоступною, та розміщена на веб-сторінці https://naric.in.ua/reestracia-svidoctv-vnz.html. Інструкція передбачає наступні етапи: 1 Реєстрація користувача на сайті naric.in.ua

2. Створення заявки а. Блок «Дані заявника компетентного органу (ЗВО), що здійснював визнання та відповідальної особи» (введення даних про назву ЗВО, прізвище ім`я та по-батькові, паспортні дані уповноваженої особи ЗВО); b. Блок «Дані власника» (введення даних особи, яка вказана в іноземному документі про освіту в якості власника - прізвище ім`я та по-батькові, паспортні дані); с. Блок «Дані документа про освіту» (введення даних про серію, номер, дату видачі, ім`я на яке виданий документ українською та латиницею, країна навчання, назва іноземного закладу українською мовою та латиницею). d. Блок «Файли документа про освіту» (Для реєстрації свідоцтва необхідно додати електронні копії таких документів: іноземного освітнього документа (основний документ, визнання якого запитується); додатка до нього та/або іншого документа, в якому міститься інформація про зміст та тривалість навчальної програми, а також успішність з навчальних дисциплін; висновок Комісії ЗВО про визнання іноземного освітнього документа; форму про результат процедури визнання для внесення інформації до свідоцтва; заяву-згоду на обробку персональних даних власника документів; Копія паспорта власника іноземного документа про освіту

3. Подання заявки для реєстрації Свідоцтва. Вважає, що суд першої інстанції невірно застосував положення ч. 16 ст. 44 ЗУ «Про вищу освіту», п. 1 розділу І та п. 15 розділу VI «Умов прийому на навчання до закладів вищої освіти України в 2019 році», затверджених Наказом МОН від 11 жовтня 2018 року №1096, та п. 1 Розділу І «Порядку визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти», затвердженого Наказом МОН від 05 травня 2015 року №504. Внаслідок цього, суд фактично переклав на Позивача відповідальність за порушення Відповідачем як вищим навчальним закладом вищевказаних норм права. Крім цього, суд першої інстанції не взяв до уваги наступні обставини: Приймальна комісія Відповідача при отриманні 15 жовтня 2019 року від Позивача документів для вступу, вилучила в неї оригінал диплому бакалавра від 09 липня 2019 року виданого іноземним закладом освіти. Вказана обставина підтверджується оригіналом розписки в отриманні документів, що додана до позовної заяви та не заперечувалась Відповідачем у відзиві на позовну заяву та в ході судового розгляду. Відповідно до п. 7 розділу VI Умов, під час подання заяви в паперовій формі вступник особисто пред`являє оригінали: - документа, що посвідчує особу; - військово-облікового документа для військовозобов`язаних; - документа державного зразка про раніше здобутий освітній ступінь (освітньо-кваліфікаційний рівень), на основі якого здійснюється вступ, і додаток до нього; - документів, які підтверджують право вступника на зарахування за співбесідою, на участь у конкурсі за результатами вступних іспитів. Відповідно до п. 8 розділу VI Умов, до заяви, поданої в паперовій формі, вступних додає: - копію документа (одного з документів), що посвідчує особу, передбаченого ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»; - копію військово-облікового документа - для військовозобов`язаних (крім випадків передбачених законодавством); - копію документа державного зразка про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ, і копію додатка до нього; - копію сертифіката (сертифікатів) зовнішнього незалежного оцінювання (для вступників на основі повної загальної середньої освіти), сертифіката зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури (для вступників для здобуття ступеня бакалавра за спеціальностями 051 «Економіка» та галузі знань 07 «Управління та адміністрування» на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста) або екзаменаційного листка єдиного фахового вступного випробування / єдиного вступного іспиту (у визначених цими Умовами випадках); - чотири кольорові фотокартки розміром 3 х 4 см. Отже, Умови прийому на навчання передбачають, що вступник надає вищому навчальному закладу не оригінал, а копію документу про освіту, а сам оригінал лише пред`являє (п. 7, 8 розділу VI Умов). Вказане свідчить, що вилучивши у Позивача оригінал диплому бакалавра від 09 липня 2019 року, Відповідач, будучи уповноваженим компетентним органом з визнання, фактично зобов`язався самостійно провести процедуру його визнання. Зазначає, що Позивач апріорі не могла проводити процедуру визнання диплому бакалавра самостійно, оскільки оригінал диплому був вилучений в неї Відповідачем 15 жовтня 2019 року при прийнятті документів для вступу. Більше того, Відповідач не повідомляв про необхідність проходження Позивачем процедури диплому бакалавра ні під час прийому документів для вступу, ні після її зарахування та початку навчання. Відповідач не надав суду жодного доказу, яким би підтверджувалось, що Відповідач вимагав Позивача проходження процедури визнання диплому бакалавра. Позивач ще під час подання до ПРЗВО «КиМУ» документів для вступу повідомила приймальну комісію про усі наявні у неї документи, на що їй було дано відповідь, що це не буде перешкодою для вступу і жодних проблем не викличе. Зазначено підтверджується власне тим, що позивачку було зараховано до числа студентів, допущено до лекцій, семінарів, складання заліків та екзаменів. Вказані обставини відображені у скарзі, яку Позивач подавала Відповідачу з метою досудового врегулювання спору 11 лютого 2022 року. На її думку, суд, не дослідивши всі обставини справи, поклав в основу оскаржуваного судового рішення висновок про обізнаність Позивача з необхідністю самостійного проведення процедури визнання диплому від 09 липня 2019 року, який не відповідає і прямо суперечить реальним обставинам справи. Позивач, передавши до ПРЗВО «КиМУ» оригінал диплому бакалавра, не отримавши жодних вимог чи застережень від приймальної комісії, будучи зарахованою на навчання ПРЗВО «КиМУ» та уклавши договір про надання освітніх послуг, правомірно вважала, що відсутні будь-які перешкоди для її навчання та отримання в подальшому диплому про вищу освіту. Невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення основної вимоги - стягнення з Відповідача коштів, сплачених Позивачем згідно Договору про освіту №094 від 10 січня 2020 року у сумі 66600 грн. В задоволенні похідних вимог (щодо стягнення моральної шкоди та упущеної вигоди) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив, посилаючись на відсутність підстав для задоволення основної вимоги, а отже такі висновки суду є також помилковими та безпідставними. В обґрунтування доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення зазначила, що помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідно має наслідком безпідставність відмови в стягненні понесених позивачем в ході розгляду судом першої інстанції судових витрат - судового збору в розмірі 4049 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 5500 грн. Просила, скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року, та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення її позовних вимог та стягнення на її користь судових витрат. Просила також стягнути на її користь судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. На вказану апеляційну скаргу ПРЗВО «КиМУ» подав відзив, обґрунтовуючи його тим, що Наказом Міністерства освіти і науки України від 18 жовтня 2018 року №1096 затверджено Умови прийому на навчання до закладів вищої освіти України в 2019 році. Відповідно до п. 1 розділу 2 Умов, для здобуття ступенів вищої освіти приймаються, зокрема, особи, які здобули ступінь бакалавра, магістра (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста) - для здобуття ступеня магістра. Згідно п. 2 розділу 6 Умов, вступники для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра за денною та заочною формами здобуття освіти подають заяви про вступ тільки у паперовій формі. П. 7 розділу 6 Умов передбачає, що під час подання заяви у паперовій формі вступник особисто пред`являє оригінали наступних документів: - документ, що посвідчує особу; - військово-обліковий документ для військовозобов`язаних; - документ державного зразка про раніше здобутий освітній ступінь (освітньо-кваліфікаційний рівень), на основі якого здійснюється вступ і додаток до нього. Згідно п. 15 розділу 6 Умов, під час прийняття на навчання осіб, які подають документ про здобутий закордоном ступінь (рівень) освіти, обов`язковою є процедура визнання і встановлення еквівалентності документа, що здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України №504 від 15 травня 2015 року «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту». Умовами прийому на навчання до закладів вищої освіти України в 2019 році не встановлено, що згідно п. 15 розділу 6 процедура визнання іноземного документу про освіту має бути вже завершена на момент прийняття особи на навчання. Даним пунктом лише встановлено, що така процедура обов`язково має бути здійсненна. Окрім того Умовами прийому на навчання до закладів вищої освіти України в 2019 році чітко встановлюються випадки, коли іноземний документ про освіту вже має бути визнаний на момент прийняття на навчання. Зокрема, п. 16 Умов прийому на навчання до закладів вищої освіти України в 2019 році встановлює, що під час прийняття на навчання осіб, які подають документ про вищу духовну освіту, виданий закладом вищої духовної освіти, обов`язковим є подання Свідоцтва про державне визнання документа про вищу духовну освіту або рішення вченої ради закладу вищої освіти (наукової установи) щодо визнання зазначеного документа у встановленому законодавством порядку. Тобто прийняття на навчання Позивача було цілком правомірним, оскільки подані нею документи на момент прийняття на навчання відповідали конкурсним вимогам, а вимога щодо визнання її диплому в Україні була повідомлена Позивачу приймальною комісією ще під час подачі документів. Окрім того, згідно п. 2 розділу 6 Умов прийому на навчання до закладів вищої освіти України в 2019 році вступники для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра за денною та заочною формами здобуття освіти подають заяви про вступ тільки у паперовій формі. Позивачем при подачі заяви про вступ було подано диплом бакалавра (реєстраційний номер 121-МО/Б від 09 липня 2019 року) виданий Федеральним державним бюджетним освітнім закладом вищої освіти «Кубанський державний університет» м. Краснодар та додаток до нього. Таким чином, подача документів для прийому на навчання здійснювалась Позивачем особисто і її було чітко проінформовано про необхідність проходження процедури визнання її іноземного диплому в Україні. Оскільки Позивачем було подано документ про освітній ступінь бакалавра, виданий іншою країною, на неї поширювалась дія наказу Міністерства освіти і науки України №504 від 15 травня 2015 року «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту». Даним наказом затверджено Порядок визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти. В п. 1 розділу 1 Порядку зазначено, що цей Порядок встановлює процедуру визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти. Відповідно до розділу 2 Порядку, процедура визнання здійснюється такими компетентними органами: 1) вищим навчальним закладом - з метою зарахування власника Документа на навчання та/або на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника до цього вищого навчального закладу. Рішенням вищого навчального закладу про визнання підтверджується право власника Документа на продовження навчання або працевлаштування у цьому вищому навчальному закладі, про що видається свідоцтво про визнання іноземного документа про освіту; 2) МОН - з метою працевлаштування та/або продовження навчання власника Документа на території України. Рішенням МОН підтверджується право власника Документа на продовження навчання та/або працевлаштування в Україні, про що видається Свідоцтво. Тобто рішення МОН про визнання іноземного документу є першочерговим, коли йдеться про те, що власник документу збирається продовжувати навчання на території України на підставі іноземного документу про освіту. Законодавством, яке діяло на момент прийняття Позивача на навчання, а також діючим законодавством не передбачено обов`язок закладу вищої освіти створювати комісію з визнання іноземних дипломів про освіту. Тобто створення такої комісії є виключно правом закладу вищої освіти та не є обов`язковим, оскільки Відповідно до розділу 2 Порядку, процедура визнання здійснюється МОН в особі компетентного органу. Також зазначив, що під час прийняття документів для вступу приймальна комісія Відповідача перевіряє всі документи, які подаються вступником, та у разі виявлення іноземного диплому повідомляє такого вступника, що йому буде необхідно пройти процедуру визнання такого диплому в Україні. Позивач жодним доказом не спростував ці твердження Відповідача. Диплом бакалавра Позивача дійсно зберігався у Відповідача в особовій справі Позивача, як підстава зарахування Позивача до складу студентів. Проте, факт того, що Позивач не могла здійснити процедуру визнання свого іноземного диплому про освіту спростовується її заявою від 09 грудня 2020 року, в якій вона просить видати оригінал диплому бакалавра терміном на 30 днів у зв`язку із проведенням процедури апостилізації. Оригінал диплому бакалавра було видано їй в той же день. Тобто Позивач не була позбавлена доступу до свого документу про освіту. Окрім цього, Позивача було відраховано зі складу студентів по закінченню навчання у червні 2021 року, тобто більше ніж через півроку після того, як їй було видано оригінал диплому бакалавра для здійснення необхідних процедур. Також, у 2022 році Відповідач поновлював Позивача в якості студента для того, щоб з`ясувати той факт, чи пройшла вона процедуру визнання її диплому бакалавра в Україні та чи можливо замовити диплом про вищу освіту державного зразка в Україні. Побачивши, що Позивач так і не пройшла процедуру визнання її диплому бакалавра в Україні, Відповідач повторно відрахував її зі складу студентів. Жодних пояснень від Позивача, або будь-яких інших доказів чому Позивач так і не пройшла процедуру визнання диплому, від Позивача отримано не було. Звертає увагу на те, що твердження позивача про те, що суд першої інстанції не повністю дослідив всі обставини справи та необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог є помилковими та Позивач жодним чином не спростував такі висновки суду першої інстанції у своїй апеляційній скарзі. Вважає також, що суд обґрунтовано відмовив у покладенні на відповідача відшкодування судових витрат, оскільки судові витрати, пов`язані із розглядом справи у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що 10 січня 2020 року між ОСОБА_1 та Київським міжнародним університетом було укладено договір про надання освітніх послуг. Відповідно до п. 2.3.2 договору, одержувач освітньої послуги зобов`язаний виконувати вимоги законів України, нормативно-правових актів і внутрішніх документів виконавця з організації надання освітніх послуг. Відповідно до п. 3.1 договору, вартість освітніх послуг за навчальний рік, починаючи з 01 вересня 2019 року становить 32500 грн. Відповідно до п. 3.1 додаткової угоди від 22 вересня 2020 року до договору про навчання від 01 вересня 2019 року, вартість освітніх послуг за 2020 -2021 навчальні роки, починаючи з 01 вересня 2020 року становить 34100 грн. без ПДВ. Відповідно до розписки Київського міжнародного університету від 05 жовтня 2019 року від ОСОБА_1 отримано оригінал диплому № НОМЕР_1 від 09 липня 2019 року виданий Кубанським державним університетом м. Краснодар. Судом також встановлено, що позивачем сплачено за навчання в повному обсязі у відповідності до умов договору. 23 березня 2021 року за №098 Київським міжнародним університетом було видано довідку ОСОБА_1 в тому, що вона є студенткою другого курсу магістратури (спеціальність 291-МВ, галузь знань 29-МВ) Навчально-наукового інституту міжнародних відносин - заочна форма навчання. Термін навчання з 01 вересня 2019 року по 01 липня 2021 року. 11 лютого 2022 року позивачем було подано скаргу президенту ПрЗВО «КиМУ» щодо вжиття заходів для усунення порушень зі сторони ПрЗВО «КиМУ» умов договору №094 від 10 січня 2020 року та зобов`язати видати диплом магістратури. Відповідь щодо вказаної скарги матеріали справи не містять. Наказом Міністерства освіти і науки України від 18 жовтня 2018 року №1096 затверджено Умови прийому на навчання до закладів вищої освіти України в 2019 році. Відповідно до п. 1 розділу ІІ вказаних Умов, для здобуття ступенів вищої освіти приймаються: особи, які здобули ступінь бакалавра, магістра (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста) - для здобуття ступеня магістра. Відповідно до п. 7 розділу VІ Умов, під час подання заяви в паперовій формі вступник особисто пред`являє оригінали: документа, що посвідчує особу; військово-облікового документа для військовозобов`язаних (крім випадків, передбачених законодавством); документа державного зразка про раніше здобутий освітній ступінь (освітньо-кваліфікаційний рівень), на основі якого здійснюється вступ, і додаток до нього; документів, які підтверджують право вступника на зарахування за співбесідою, на участь у конкурсі за результатами вступних іспитів. Відповідно до п. 15 розділу VІ Умов, під час прийняття на навчання осіб, які подають документ про здобутий за кордоном ступінь (рівень) освіти, обов`язковою є процедура визнання і встановлення еквівалентності Документа, що здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 05 травня 2015 року №504 «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 року за №614/27059. Відповідно до п. 1 Розділу І Порядку «Визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти» затверджених наказом Міністерства освіти і науки України №504 від 15 травня 2015 року «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту», процедура визнання в Україні Документів здійснюється такими компетентними органами з визнання: 1) закладом вищої освіти - з метою зарахування власника на навчання для здобуття освіти та/або призначення на посаду наукового або науково-педагогічного працівника до цього закладу вищої освіти. Рішенням закладу вищої освіти про визнання підтверджується право власника претендувати на вступ, продовжувати навчання або здійснювати професійну діяльність у цьому закладі вищої освіти, про що видається свідоцтво; 2) МОН - з метою зарахування власника на навчання для здобуття освіти в закладах вищої освіти України та/або здійснення професійної діяльності в Україні. Рішенням МОН про визнання підтверджується право Власника претендувати на вступ, продовжувати навчання та/або здійснювати професійну діяльність в Україні, про що видається Свідоцтво. Відповідно до п. 1 Розділу І Порядку, процедура визнання здійснюється за заявою особи, поданою до компетентного органу з визнання. До заяви Заявник додає такі документи: 1) засвідчені в установленому законодавством порядку копію та переклад українською мовою документа (у разі необхідності - пред`явлення оригіналу); 2) засвідчені в установленому законодавством порядку копію і переклад українською мовою додатка до Документа та/або інших документів, які містять інформацію про зміст Програми та результати навчання (у разі необхідності - пред`явлення оригіналів). Як вбачається із матеріалів справи позивач зверталася до Центру з питання визнання іноземного документа про освіту - Диплома бакалавра 102312 0083961, виданого 09 липня 2019 року Кубанським державним університетом (м. Краснодар, рф) через персональний кабінет. Спеціалістом Центра було надано консультацію з питань визнання документа та для здійснення процедури визнання було запропоновано подати до Центра паперовий пакет документів, передбачених Порядком визнання здобутих в іноземних вищих начальних закладах ступенів вищої освіти, затверджених Наказом МОН України від 05 травня 2015 року №504 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 року за №614/27059. Центр не здійснював процедуру визнання документа. Як вбачається із виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи - ОСОБА_1 було відраховано із закладу освіти 16 червня 2022 року. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Приватний заклад вищої освіти «КиМУ» надав освітні послуги позивачу та виконав умови договору, оскільки нею було пройдено курс лекцій, семінарів, заліків та екзаменів та позивач захистила магістерську роботу, а тому відсутні правові підстави для стягнення коштів, сплачених згідно договору, за навчання у розмірі 66600 грн. Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача коштів у вигляді упущеної вигоди, суд першої інстанції керувався тим, що диплом магістра позивач не отримала, саме з власної вини, не пройшовши необхідну процедуру підтвердження диплому, яка передбачена чинним законодавством України. Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги є похідними від позовних вимог про стягнення коштів за навчання та відшкодування упущеної вигоди. Ухвалюючи додаткове рішення про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки у позові ОСОБА_1 було відмовлено, відсутні правові підстави для стягнення на її користь судових витрат. З висновками викладеними в основному та додатковому рішенні погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне. Чинним законодавством передбачено, що вступ в магістратуру з іноземним дипломом про освіту можливий за умови подальшого його визнання і встановлення його еквівалентності. По справі достовірно встановлено, що Позивач, отримавши диплом бакалавра, виданий Федеральним державним бюджетним освітнім закладом вищої освіти «Кубанський державний університет» м. Краснодар знала що це, документ іноземної держави, а тому не могла не знати про те, що він потребує визнання відповідно до законодавства України. Тобто, позивач була обізнана про процедуру визнання іноземного документа. Саме не отримання позивачкою диплому магістра з власної вини, а саме не пройшовши необхідну процедуру підтвердження диплому, яка передбачена чинним законодавством України не дає підстави для висновку про порушення її прав з боку відповідача та необхідності стягнення з останнього на користь ОСОБА_1 як коштів сплачених згідно договору, так і упущеної вигоди та моральної шкоди. Приватний заклад вищої освіти «КиМУ» дотримуючись п. 2.1.1 умов укладеного між сторонами договору, надав освітні послуги позивачу та виконав умови договору, оскільки нею було пройдено курс лекцій, семінарів, заліків та екзаменів та позивач захистила магістерську роботу. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків, 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів. Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не повинні. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснив протиправних дій. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов`язання за договором. Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача упущеної вигоди. Так само, суд першої інстанції відмовив і у стягненні моральної шкоди, оскільки така вимога була похідною від основної вимоги про стягнення коштів, у задоволенні якої судом правомірно було відмовлено. Вірним є і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, з огляду на наступне. Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України. Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом першої інстанції було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову то в силу вимог ст. 141 ЦПК України, у суду першої інстанції не було підстав стягувати з відповідача на користь позивача судових витрат. Отже, викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції. порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права при перегляді справи в апеляційному порядку, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду від 17 березня 2023 року слід залишити без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 25 липня 2023 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба